Експорт зерна: РФ не вдасться витіснити Україну з ринків продовольства

Оперативні дані

На тлі чергової заяви РФ про вихід із Чорноморської зернової ініціативи, методичних і постійних обстрілів агресором української портової інфраструктури наша країна лише за перший неповний місяць сезону вже експортувала 1,7 млн тонн зернових, зокрема 563 тис. тонн пшениці, 184 тис. тонн ячменю, 915 тис. тонн кукурудзи.

Для порівняння: за 29 днів липня 2022 року Україна відвантажила 1,4 млн тонн зернових.

Аграрна спільнота України, попри тимчасову втрату деяких традиційних зовнішніх ринків, визнає, що не очікувала такої оперативної мобілізації всіх наявних сил і налагодження альтернативних шляхів постачання продовольства за кордон.

Безперечно, при цьому різко змінилася географія експорту: з Азії та Північної Африки (до великої війни) на Європу за результатами сезону. Однак як мінімум світ бачить, що Україна бореться не тільки на полі бою і не тільки за себе.

Протистояння зерном

Може, для когось це стане новиною, але Україна та РФ, два основні постачальники пшениці з регіону Чорного моря, — два давні конкуренти. Найбільші ж у світі імпортери пшениці — Єгипет, Туреччина, Бангладеш, Іран — одержують до 60% зерна з РФ та України. Від постачання пшениці значною мірою залежать також Ліван, Туніс, Ємен, Лівія та Пакистан.

При загальному обсязі глобальної торгівлі пшеницею на рівні понад 213 млн тонн, за даними Мінсільгоспу США, РФ відвантажила на експорт у 2022/2023 маркетинговому році (МР) понад 45 млн тонн продовольчої пшениці. Останні кілька сезонів РФ займає першу позицію в рейтингу за обсягами. На другому місці — країни ЄС, треті — австралійці.

Україна ж за результатами 2022/2023 МР перемістилася з четвертого місця на п’яте з показником 16,8 млн тонн пшениці (акцентуємо: в умовах повномасштабної війни).

Оцінки нового 2023/2024 сезону для нас не вельми втішні. Посівні площі в Україні значно скоротилися внаслідок бойових дій, відповідно, виробництво прогнозується нижчим, ніж зазвичай. Українські аграрії розраховують зібрати до елеваторів загалом близько 50 млн тонн зернових, з них пшениці — 17 млн.

Відповідно, у 2023/2024 МР Україна може суттєво скоротити експорт пшениці — до 10,5 млн тонн, що на 40% нижче середнього показника останніх десяти років.

Маніпуляції з глобальним ринком

Водночас РФ хоче втримати статус найбільшого продавця пшениці в світі. При цьому її новий урожай пшениці прогнозують на рівні 85 млн тонн. З урахуванням перехідних залишків, за оцінками USDA, РФ може продати зовнішнім споживачам 47,5 млн тонн пшениці. Відтак, не дивно, що РФ голосно та вкотре заявляє, що готова замістити українське зерно як на комерційній, так і на безоплатній основі на основних ринках країн-імпортерів.

Скажемо ще більше: російська влада за останні десять років добряче навчилася маніпулювати своїм впливом на глобальний ринок. То мито запровадить, то постійно заявляє про можливе обмеження експорту, то «шаманить» із прогнозами врожаю.

Окремий показовий приклад — зернова угода. Згадайте, як восени 2022 року РФ демонстративно виходила з зернової угоди, а потім швидко повернулася назад. Але так чи інакше, приміром, агробіржа в Чикаго досить чутлива до такого роду маніпуляцій...

І от знову, вже 17 липня 2023 року, РФ вчергове заявила, що виходить із Чорноморської зернової ініціативи, бо її вимог не виконано. Путін укотре озвучив свої нереальні вимоги: скасування санкцій на поставки російського зерна та добрив, підключення російських банків до SWIFT.

Цілком імовірно, що «зерновий коридор» і цього разу в тому чи іншому вигляді буде знову пролонговано, однак Україна, покладаючись лише на себе, напрацьовує дедалі нові й нові варіанти і шляхи агроекспорту.

Торгівля вкраденим?

Економічна конкуренція між РФ та Україною після повномасштабного вторгнення набула яскраво вираженого політичного забарвлення. Весь світ і надалі бачить фотофакти, коли українські комбайнери із загрозою власному життю збирають хліб із ланів, охоплених вогнем.

Треба визнати: РФ уже збільшила поставки пшениці на світовий ринок, тимчасово витіснивши українську. Проте давайте називати речі своїми іменами. Ніхто не знає, яку частину з цих пафосно озвучених РФ додаткових мільйонів тонн експорту зерна цинічно вкрадено в України. За оцінками Мінагро, на тимчасово окупованих територіях, наприклад, цьогоріч буде зібрано мінімум 4 млн тонн зерна.

Крадіжки зерна — це взагалі окрема стаття, за якою рано чи пізно доведеться відповідати. Точних даних про обсяг викраденого немає.

Звучить цинічно, але війна змінює глобальний ринок зерна на користь України. Так, глобальні зернотрейдери — Cargill, Viterra, Louis Dreyfus — із 1 липня припинили експортувати російське зерно. Кількість країн, які закуповують зерно у РФ, зменшилася за 2022 рік на десять позицій. Можливо, світ просто не хоче бачити партнером РФ?

Навіть сама Росія визнає, що Китай, який у 2023/2024 МР планує лише пшениці закупити понад 12 млн тонн, чомусь не поспішає гостинно зустрічати російську.

А Єгипет, куди РФ відвантажила більш як 20% експорту зернових, висловив незадоволення діями Москви щодо «зернового коридору». Понад те, Каїр заявив, що і надалі купуватиме українську пшеницю навіть у разі припинення дії угоди. Єгипет, на хвилиночку, — один із найбільших імпортерів пшениці у світі.

«Голодних ігор» не буде

Цілком імовірно, що постійні маніпуляції Москви — це передчуття краху та втрати свого впливу в Африці. В силу обставин Україна не може одномоментно замінити РФ на глобальному ринку, але останні ініціативи за підтримки США, країн ЄС, ООН свідчать про те, що світ втомився від «голодних ігор» РФ і зробив вибір на користь українців.

Враження посилюється з кожною новою поставкою зброї для ЗСУ, проєктами та угодами про зернові хаби в Африці.

Нещодавно Мінагро України та Lagos Free Zone (Tolaram Group) підписали меморандум про спільну участь у проєкті зернового терміналу в порту Леккі (Нігерія). Мета проста: створити необхідну інфраструктуру для забезпечення безперервного постачання української агропродукції як до Нігерії, так і до інших країн континенту.

Так, будівництво припортових елеваторів — справа витратна. Але міжнародна спільнота готова такі проєкти підтримувати та інвестувати в них.

Пшениця була, є і буде стратегічною культурою. На тлі глобальної підтримки проєкту Grain from Ukraine є всі шанси перемогти північного сусіда, особливо якщо залучити фінанси й належну технологічну та наукову підтримку. Планувати, коли війна, нереально, але потрібно.

Непомітно для біржових котирувань українські аграрії роблять свою справу. Попри війну, вони продовжують вирощувати зерно. Попри війну, за участі міжнародних компаній відправляють збіжжя на зовнішні ринки. Попри війну, змінюють глобальну зернову мапу. Цивілізація прагне розвитку та прогресу, а не руйнації та плюндрування.

України не зупинити. Навіть лише альтернативних шляхів експорту (залізниця, Дунай) цілком достатньо для вивозу надлишків цьогорічного врожаю. Але справжню відповідь агресор отримає на полі бою, в тому числі морському. І ця відповідь не за горами.