Реставратори «стежки Сковороди»: робимо це всупереч війні

Семитисячне селище Бабаї притулилося до берега річки Уда на протилежному березі від Харкова. Назву селищу дав один із стародавніх родів, які раніше жили тут, що носив прізвище «Бабай».

У покинутій садибі й досі живуть

Незважаючи на вибухи, що лунають з обстрілюваних районів у Харкові та області, місцеві жителі вирішили не сидіти по будинках, а, взявши лопати та сміттєві мішки, зайнятися благоустроєм свого селища. Проєкт, розроблений місцевими активістами, не поставила на паузу навіть війна, а нещодавно відкрили новий туристичний маршрут – «Стежку Сковороди».

У селі збереглася 200-річна садиба, де Григорій Савич написав свої знамениті «Байки харківські» – більшу частину збірки. Філософ зупинявся тут у 1773-1774 роках і ходив тією самою стежкою вздовж річкового берега, яку зараз активісти перетворили на туристичний об'єкт. У самій садибі досі живуть люди, хоча її стан залишає бажати кращого – даху місцями немає, подекуди стоять лише стіни. В одній кімнатці з кухонькою тулиться жінка з інвалідністю, в іншій, трохи просторішій, ще одна родина. З благ цивілізації лише світло. Вода в колонці, зручності також на вулиці. Газу немає.

– Садиба стоїть на балансі селищної ради, – розповідає KP.UA одна з ініціаторів створення туристичного маршруту «Стежка Сковороди» у Бабаях, голова ініціативної групи «Сковорода Крок» Тетяна Магерко. – На її ремонт потрібно мільйонів 20, зрозуміло, що це питання не на часі. Грошей на неї не було і до війни, а зараз тим більше, і ми це розуміємо.

Це садиба Щербиніних. Колись вона належала поміщику Петру Щербиніну із знатного роду – він отримав селище Бабаї як посаг подружжя, дочки полковника Харківського слобідського козацького полку та стольника Григорія Донця-Захаржевського. Петро Щербінін оселився тут у 1746 рік, а його рід жив у цьому будинку до Жовтневої революції. Сковорода, кажуть, мав приятельські стосунки зі Щербініними. Також історики зазначають, що у цьому будинку зупинявся Олександр Пушкін.

Поляна з дикими грушами

Волонтери власними силами не можуть відреставрувати садибу, хоча спілкуються з цього питання і з реставраторами, і з владою. А ось розчистити старі колодязі, прибрати сміттєзвалища, облаштувати клумби, поставити лавочки, щось десь підфарбувати та підрихтувати – їм цілком під силу.

Облаштуванням маршруту «Стежка Сковороди», кажуть місцеві, зайнялися майже випадково. Все почалося з того, що вирішили відновити три роки тому стару криницю – її назвали «Вербною». Він знаходиться у низині – з одного боку пагорб, з іншого – ліс. Це дуже тихе місце з дивовижною акустикою – нічого не чути, окрім співу птахів та дзюрчання води.

Потім потроху втягнулися – місцева рада не встигала, вирішили допомогти. Прибирали звалища, розчищали зарості та ставки… А цього літа відкрили новий туристичний маршрут.

- Відділ культури раніше водив туристів іншою дорогою, але цією стежкою – краще і швидше, - зазначають місцеві. – Тут так улаштований ландшафт, що доріжки пролягали саме тут.

Зовнішній вигляд селища за останні сім років, коли ним впритул зайнялися активісти, це доводить. Та й на місцевих безкоштовна праця сусідів справляє враження – перестали смітити.

- Хочеться, щоб у нас росли не лише липи та берези – ми посадили дерева гінкго білоба, різні види кленів, понад 300 кущів хризантем, десять ящиків тюльпанів, – перераховує Тетяна Магерко. – Деякі рослини дарують місцеві мешканці.

« Тропа Сковороди » починається з центру селища і закінчується в лісі біля криниці, яку називають «холодною сковородинівською». Протягом чотирьох кілометрів маршруту туристи можуть подивитися не лише будинок Сковороди та колодязь, а й Бабаївський ставок, ставок Гайдучка, лісове озеро та панський грушник. Це особливе місце у лісі – ідеально рівна галявина, на якій століттями ростуть дикі груші, і більше нічого. Жодна береза ​​чи дубок тут чомусь не приживається.

- Чому грушник називають панським, можемо тільки здогадуватись – напевно, тут колись був панський садок, - розмірковує Тетяна Магерко. – Також незрозуміло, чому там ростуть лише груші – це залишається загадкою без відповіді. Ми спілкувалися з істориками, краєзнавцями, які вивчають історію нашого селища, але вони не знайшли такої інформації.

Рівна галявина ще з 90-х приваблювала сюди організаторів різних змагань та свят. До речі, щорічний фестиваль «Сад пісень Сковороди» відбувається саме тут.

Війна на плани не вплинула

Про розвиток туризму в селі місцеві активісти мріяли ще до війни, коли й замислилися про відкриття туристичного маршруту «Стежка Сковороди». Дивно, але війна не вплинула на їхні плани і майже не змістила графік.

– Ми скасували лише першу толоку, яка була запланована на суботу, 26 лютого, бо у четвер розпочалася війна, – зазначає Тетяна Магерко. – А вже у квітні зібралися на неї. Тоді ми вже, звісно, ​​думали не про туризм. Це було нашим порятунком – люди були у стресовому стані, лишилися без роботи. На толоках ми один одного підтримували, а не сиділи та плакали над новинами. Це справді дуже допомогло.

За весь час роботи місцеві жителі самі розчистили колодязь, засипали брудні місця на стежці щебенем, прибрали звалища, облаштували парк, створюють веломаршрут уздовж річки, зробили та поставили лавки – це крім інших робіт, на кшталт підфарбувати-полакувати, постригти траву або посадити дерева. Пройти маршрут можна самому – не заблукаєш. На його початку в центрі села біля пам'ятника Сковороді мешканці встановили банер та картку. А ще можна спитати місцевих.

Розвивають селище звичайнісінькі люди у вільний від роботи час – ніхто їм за працю не платить і з офісу не відпускає. Наприклад, Тетяна – офтальмолог.

- Допомагають місцеві жителі, які можуть поділитися, наприклад, квітами для висадки, та влада, яка виділяє фарбу чи щебінь, інструменти, бензин – зараз треба косити багато трави, - зазначає Тетяна. – Решту купуємо власним коштом. У нас є спільна каса, звідки ми беремо гроші на те ж таки харчування під час толоки – люди зайняті цілий день, і хочеться, щоб, повернувшись додому, вони були хоча б не голодними.

В ініціативній групі передмістя Харкова – жодної людини, яку б професія пов'язувала зі сферою туризму чи культури.

– Хотілося б, щоб у нас з'явився відділ туризму – щоб люди працювали офіційно, – зітхає Тетяна. – Тоді ми могли б хоч щодня приймати туристів, возити екскурсії, був би персонал. У нас є біолог-травниця, яка на толоках розповідає нам про рослини, якими ми ходимо. Виявляється, з них і салат можна зробити, і заварити чай, а є і лікувальні. Це також було б цікаво. Зараз все робимо самотужки і віддаємо вільний час. А щоб вийшло добре, треба вкладатися на повну.

Запрошення відвідати Харків з туристичною метою під час війни звучить дивно, але навіть зараз у Бабаї йде низка мешканців міста та області – пішки та велосипедами. Український Сократ, як ще називали Сковороду, постійно підживлює інтерес до цього місця. А тепер туристи зможуть не блукати болотами та лісами, намагаючись знайти «Стежку Сковороди», а зможуть пройти маршрут з комфортом, насолоджуючись видами та можливістю відпочити. «Бахи» тут хоч і чутні, але все ж таки подалі від самого Харкова.