Запрограмовані на веселощі. Учені за допомогою лоскоту розкрили причину грайливості щурів

Група дослідників з берлінського Центру обчислювальної нейронауки імені Бернштейна опублікувала дослідження, в якому показано, як лоскотання щурів привело їх до певної ділянки мозку — періакедуктальної сірої зони (ПАСЗ). ПАСЗ, що є частиною стовбура мозку, контролює такі фундаментальні процеси, як дихання і регуляція больових відчуттів, але, схоже, має і прихований контроль над грайливістю гризунів, пише Scientific American.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!

У сучасному світі щури є досить популярними кандидатами на роль крихітних, ласкавих і розумних домашніх тварин, даючи в цьому фору хом'якам і морським свинкам. За всієї їхньої популярності, як серед звичайних людей, так і серед наукового світу, їхню соціальну поведінку продовжують ретельно вивчати. Цього разу їхня грайливість стала предметом ретельного дослідження, підтверджуючи рівень розмаїття у виборі методу розваги і проливаючи світло на незвичайні механізми регулювання такої поведінки. Так, учені з'ясували, що ділянка мозку, яка відповідає за грайливу поведінку, розташована не в корі головного мозку, що контролює вищі пізнавальні процеси, як-от пам'ять, мова та мислення. Натомість вона розташована глибше, у примітивнішій частині мозку.

Щоб з'ясувати, що відбувається, коли ПАСЗ вимикається, вчені вводили щурам наркотики, фактично вимикаючи цю ділянку мозку. При цьому спостерігалося різке зниження грайливої поведінки і вокалізації щурів, причому не тільки з людьми, а й з іншими щурами.

Це відкриття дозволяє припустити, що ПАСЗ може бути центром управління рівнем грайливості гризунів. Однак це не означає, що це єдина область, пов'язана з подібним настроєм і поведінкою у щурів. Як зазначила провідний автор дослідження Наталі Гловелі, "Ми не говоримо, що ПАСЗ — це місце, де починається і закінчується бажання розважатися. Він залучений до ланцюга інших ділянок мозку і проєкцій".

Варто зазначити, що дане дослідження проводилося тільки на щурах-самцях, тому його результати можуть бути не зовсім застосовні до самок. Щури різної статі демонструють різну швидкість гри і переваги в її стилях, тому в майбутніх дослідженнях вченим необхідно враховувати цей факт. Інший важливий аспект, який необхідно враховувати, — це те, як отримані результати можуть бути застосовані до інших тварин, включно з людиною. Грайливість — дещо неоднозначне поняття для вимірювання, особливо у тварин.

Попри ці обмеження, дослідження є великим кроком уперед у розумінні біологічних механізмів, що стоять у джерелах грайливості. Воно вказує на зв'язок між нею і примітивною частиною мозку, відкриваючи нові можливості для вивчення ролі гри у виживанні та еволюції.

Хоча точні майбутні застосування результатів для людини поки що незрозумілі, це дослідження може прокласти шлях до кращого розуміння того, чому бажання гратися і розважатися таке інстинктивне в нашого та інших видів. Чи є гра фундаментальною реакцією на виживання, такою ж, як дихання і регулювання больових відчуттів? Тільки подальші дослідження покажуть це. А поки що можна просто порадіти, що, бодай кілька маленьких пухнастих гризунів не лише самовіддано послужили науці, а й отримали трішки приємних відчуттів і приводів погратися у відповідь.

Раніше Фокус писав про те, що щури готові жертвувати негайною винагородою заради навчання чогось нового. Дослідники вважають, що щури здатні відмовлятися від миттєвих ласощів, щоб освоїти гру і збільшити прибуток надалі.

Також Фокус писав про те, що засіб для омолодження дав змогу щуру стати найдовгоживучішим гризуном у світі. Результати дослідження свідчать про те, що "омолодження тіла" надалі може стати звичайним явищем у нашому житті.