Наталі Вуд: смерть української "королеви Голлівуду" досі огорнута таємницею

20 липня голлівудській зірці з українським корінням могло б виповнитись 85 років.

OBOZREVATEL продовжує публікацію серії матеріалів про вихідців з України, які досягли неймовірних успіхів.

Її життя та – особливо – таємнича смерть стали основою для романів-байопіків і телевізійних шоу. Вона розпочала свою кінематографічну кар'єру в п'ятирічному віці, всього ж на її рахунку близько 60 фільмів, серед яких легендарна "Вестсайдська історія", яка отримала "Оскар" як найкращий фільм 1961 року, та знамениті "Великі перегони". Але історія життя самої Наталі Вуд, яку знайшли мертвою у прибережних водах Лос-Анджелеса в ніч із 29 на 30 листопада 1981 року, перевершує будь-які фантазії.

Родом із Харкова

Прізвище зірки, яке вона отримала при народженні, Захаренко – предки її батька, тесляра Миколи Захаренка, українці за національністю родом із Харкова. У 1917 році сім'ї її батьків, рятуючись від жахів революції, порізно в буквальному значенні слова проїхали пів світу: спочатку, як багато хто тоді, втікали в китайський Харбін, звідти – в канадський Ванкувер і вже потім – до Сполучених Штатів. Саме тут Марія, яку в сім'ї називали Мусею, та Микола зустрілися та одружилися, а 20 липня 1938 року в Сан-Франциско у штаті Каліфорнія з'явилася на світ їхня донька – Наталія Миколаївна Захаренко. Після отримання американського громадянства батьки змінили прізвище на Гурдін, яке почала носити й Наталя.

Була Гурдін – стала Вуд

У чотири роки мати записала дівчинку на балетні курси, і незабаром вона отримала роль у своєму першому фільмі "Щаслива земля". Саме тоді студія, де знімалася майбутня зірка, вирішила змінити її прізвище з Гурдін на Вуд – псевдонім здавався продюсерам більш звучним. У біографіях Вуд часто стверджують, що вона цілком зачарувала режисера картини Ірвінга Пічела, але насправді їхнє знайомство – справа рук її матері, яка згодом зізналася дочці, що ледве не силою "змусила містера Пічела полюбити її". Марія Гурдін відіграла у житті дочки неоднозначну роль. З одного боку, саме їй акторка багато в чому завдячує своєю успішною кар'єрою. З іншого – владний характер матері, яка тиснула на дочку, змушуючи її грати у фільмах, від яких вона воліла б відмовитися, негативно впливав на психіку Наталі, про що вона згодом розповість журналістам.

"Нехай обоє спочивають з миром"

Можливо, саме така поведінка матері Наталі, яка возила дочку численними кастингами та змушувала її робити все, щоб сподобатися режисерам і продюсерам, і призвела до подій, про які вже після смерті Наталі розповіла її сестра, голлівудська акторка Лана Вуд. Ідеться про жорстоке зґвалтування, якого зазнала Наталі, коли їй було 16 років, а її кривднику знаменитому Спартаку – актору Кірку Дугласу – 38. Воно сталося влітку 1955 року в лос-анджелеському готелі Chateau Marmont під час кастингу на роль у фільмі "Шукачі". Факт розголосили, коли Дугласа вже не було серед живих, тому він не міг сказати ні слова у своє виправдання. Але існує один незаперечний факт: Наталі категорично відмовлялася зніматися в цій картині, але мати натиснула на неї – і їй довелося погодитися: можливо, причиною її відмови були саме ці, м'яко кажучи, неприємні спогади про кастинг. За батька відповів його син Майкл Дуглас, який сказав: "Не варто ворушити минуле. Нехай вони обоє спочивають з миром".

Амплуа бунтарки

Темноволосу дівчинку з очима лані помітили й інші режисери, і вона почала із завидною періодичністю з'являтися на екрані. Найяскравішими її роботами на той час критики вважають ролі у фільмах "Завтра – це назавжди", де Наталі дуже зворушливо зіграла дівчинку-сироту, й "Диво на 34-й вулиці". Амплуа бунтарки проти умовностей і соціальної несправедливості за Вуд закріпилося після фільмів Ніколаса Рея "Бунтар без причин", де вона зіграла разом із попіконою американської молоді 50-х років минулого століття Джеймсом Діном (за цю роботу акторка отримала "Золотий глобус" і номінацію на "Оскар"), "Чудові в траві" Еліа Казана і, звичайно ж, міського переказу шекспірівських "Ромео та Джульєтти" – "Вестсайдської історії" Роберта Вайза та Джерома Роббінса. Комедія "Великі перегони", де партнерами Вуд стали такі зірки, як Джек Леммон, Тоні Кертіс та Пітер Фальк, прославила акторку на весь світ – Вуд часто згадують саме завдяки ролі журналістки Меггі Дюбуа.

Невдачі в особистому житті, наркотики, спроба суїциду

Інтерес публіки викликали не лише кінороботи Наталі Вуд, а і її особисте життя – кожен із її романів міг би стати основою для сценарію голлівудської мелодрами. Акторці приписують романи з актором Деннісом Гоппером, спадкоємцем готельної імперії Нікі Гілтоном і навіть "королем рок-н-ролу" Елвісом Преслі, стосунки з яким виявилися нетривалими – її кандидатуру в подружки кумира "забракувала" мати Преслі.

Заміж Наталі вперше вийшла у віці 18 років – її обранцем став актор Роберт Вагнер, якому на той час виповнилося 26. Шлюб тривав п'ять років, протягом яких невдоволення Вагнера дружиною (вона, за його словами, зовсім не приділяла часу сім'ї, тобто йому) накопичувалося доти, доки не вилилося в гострий емоційний сплеск – він призвів до розлучення. Після розлучення акторка – через особисту трагедію – почала скочуватися в клінічну депресію, наслідком якої стали наркотики. Передозування ними ледве не коштувало Наталі життя, на щастя, її вдалося відкачати, після чого вона дала згоду на лікування.

Незабаром після одужання Вуд познайомилася зі своїм другим чоловіком – британським продюсером Річардом Грегсоном, у шлюбі з яким з'явилася на світ їхня дочка Наташа. Цей шлюб проіснував ще менше, ніж попередній – лише три роки, після чого Наталі… відновила стосунки з Вагнером. У повторному шлюбі, який тривав до трагічної загибелі Вуд, народилася ще одна її дочка Кортні.

"Випадкове утоплення"

Історія смерті Наталі Вуд, попри численні мемуари й телепрограми, автори яких обіцяли розповісти публіці правду, досі оповита таємницею. На яхті Splendour, яка ввечері 29 листопада 1981 року дрейфувала біля узбережжя Південної Каліфорнії, біля острова Санта-Каталіна, перебували чотири особи: сама акторка, її чоловік Роберт Вагнер, актор Крістофер Вокен, з яким Вуд знімалася у фільмі "Мозковий штурм", та капітан Денніс Деверн. Після вечері, під час якої компанія зловживала алкоголем, акторка пішла у свою каюту, але Вагнер, вирушивши за нею за кілька годин, її там не знайшов. Було розпочато пошуки, які тривали всю ніч, у результаті тіло акторки було виявлено у воді. Попри те, що під час упізнання на руках Вуд було видно синці, забиті місця та подряпини, досудове слідство винесло вердикт: "Випадкове утоплення". Нібито акторка напідпитку впала у воду, пересідаючи з яхти на надувний човен, і захлинулась. При цьому ніхто не згадав про те, що вона все життя страждала через гідрофобію, тому навряд чи зважилася б уночі, у темряві, перебиратися з яхти у хисткий і нестійкий плавзасіб.

У листопаді 2011 року департамент шерифа округу Лос-Анджелес відновив справу про смерть акторки. Причиною стала книга спогадів капітана яхти Деверн, в якій він, за його словами, втомився вигороджувати Вагнера і вирішив розповісти правду про події того вечора. Так, якщо вірити йому, між Вуд і Вагнером сталася гидка сварка: чоловік ревнував Наталі до Вокена, хоча вона, попри явну симпатію з боку останнього, не давала для цього жодного приводу. До того ж медекспертиза показала, що незадовго до смерті акторку побили. Однак хто став причиною смерті – чоловік чи партнер по фільму, який безуспішно добивався взаємності Наталі, – слідство досі не відповіло. На момент загибелі акторці було 43 роки.