SENSEтивна поразка російської «Альфа-груп»

Націоналізація останнього російського банку в Україні відбулася для його клієнтів майже непомітно. А от для його колишніх власників, здається, все найцікавіше тільки починається.

У понеділок, 24 липня, стало відомо, що СБУ розслідує спроби російських ексвласників одного з найбільших українських банків обійти санкції РНБО та західних партнерів. У релізі не було названо фінустанову, але, за нашою інформацією, мова про «Сенс банк» (колишній «Альфа-банк»). За даними слідства, після повномасштабного вторгнення РФ уже колишні співвласники банку, побоюючись застосування щодо них санкцій, шукали шляхи незаконного виведення активів. Щоб отримати прибутки, планувалося переоформити частки олігархів на підконтрольних осіб. А надалі від імені номінальних «нових» бенефіціарів мільярдні капітали «перекинути» путінським олігархам, які і є реальними власниками фінустанови. Останній акорд схеми росіян, за версією слідства, — приховування слідів оборудки шляхом доведення банку до банкрутства. Не те щоб у держави до цього було мало підстав для націоналізації банку, просто зараз їх побільшало.

Під час обшуків за адресами головного офісу банку та місць проживання топ-менеджменту виявлено засоби комунікації та носії інформації з доказами незаконної діяльності його колишніх російських власників. Також у спецслужбі зауважили, що цей бізнес активно співпрацював зі збройними формуваннями російського походження, що воюють в Україні. Власне, тому кримінальне провадження відкрито за частиною 3 статті 110-2 Кримінального кодексу України (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України).

Якщо раніше банківська спільнота, радше, готувалася до позовів від колишніх власників до держави щодо неправомочності націоналізації (за прикладом Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, які досі не можуть «розпрощатися» з Приватбанком), то наразі судове продовження історії може піти за зовсім іншим сценарієм. На перший погляд, рішення, які приймалися власниками банку — путінськими олігархами Міхаілом Фрідманом, Петром Авеном та Андрєєм Косоговим, мали на меті його втримати, але тепер їх можна тлумачити зовсім інакше.

Нагадаємо, 2016 року холдингова компанія «Альфа-груп» — ABH Holdings S. A., яка опосередковано володіє 100% акцій «Альфа-банку» (Київ), підписала угоду з UniCredit Group про відчуження 100% акцій ПАТ «Укрсоцбанк» в обмін на міноритарну частку володіння в ABHH у розмірі 9,9%. Не будемо деталізувати всіх умов продажу, проте пояснимо важливість подібної M&A угоди. В ті роки банківський сектор налічував близько 120 діючих фінустанов. Станом на 1 жовтня 2015 року за розміром активів Укрсоцбанк посідав 7-ме місце (43 млрд грн), «Альфа-банк» — 8-ме місце (41,9 млрд грн). Тож таке об’єднання за розміром активів виводило цей «проєкт» на четверте місце серед усіх банків, слідом за державними Укрексімбанком, Ощадбанком і тоді ще недержавним Приватбанком.

Варто пам’ятати, що на той момент банківський сектор активно очищувався, близько половини з майже 200 фінустанов було визнано «сміттєвими» та поховано, а вимоги до банків ставали жорсткішими. І збільшена кількість активів і особливо кількість роздрібних клієнтів — нічогенька гарантія у нових умовах.

Після повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що всі російські активи, власники яких так чи інше дотичні до режиму Путіна, в Україні будуть конфісковані. І закономірно, що під подібні процедури підпадав «Альфа-банк». Але просто ліквідувати його, як інші російські банки, було неможливо, оскільки вже тоді це був банк із трьома мільйонами клієнтів-фізосіб, тож будь-які негаразди в його роботі мали б негативний вплив на весь банківський сектор. Отже, крім націоналізації, інших шляхів не було. Але для націоналізації потрібні підстави: або капіталу має не вистачати, або ліквідності. А враховуючи, що на час війни НБУ не вимагає від банків дотримання «капітальних» нормативів, залишалася лише ліквідність, з якою у банку все було більш-менш. Однак… у НБУ від самого початку було розуміння, що у разі потреби докапіталізації банку бенефіціар під санкціями не зможе цього зробити, навіть якщо матиме таке бажання. Що навіть без урахування перспектив виведення з банку активів і його штучного банкрутства це неймовірний ризик для всієї банківської системи. А з урахуванням — і поготів. От, власне, для чого вносилися зміни у банківське законодавство щодо бенефіціарів під санкціями. Так, НБУ мільйон разів озвучив, що вони не стосуються конкретного банка, але всі розуміли, що наразі такий банк у нас один.

При цьому не слід забувати, що якщо ще рік тому існувало консенсусне політичне рішення зберігати щодо «Альфи» статус-кво до завершення війни, то восени на Банковій змінилася позиція і з’явилася політична воля націоналізувати активи вищезгаданих російських олігархів в Україні.

Що цікаво, один із співвласників, а саме Міхаіл Фрідман, намагався завадити процесу. Але спроби «підкупити» владу обіцянками влити в колишню «Альфу» мільярд доларів не дали потрібних путінським олігархам результатів. Та й спроби були сумнівними, бо механізми цього «дофінансування» чітко не артикулювалися і дещо розходилися із загальноприйнятими у банківських колах практиками. Тепер же виходить, що поки Фрідман бігав політичною ареною з пропозицією докапіталізувати банк, робив різного роду чи то заяви, чи то «обіцянки-цяцянки», його менеджмент тим часом активно співпрацював зі збройними формуваннями російського походження, що воюють в Україні.

Звісно, згадані обшуки та досудове розслідування можуть бути спробою влади «вгамувати» колишніх власників, які, певно, готувалися до судового оскарження націоналізації. Але вкотре наголошу, що підстави для неї цілком обґрунтовані з огляду на неможливість докапіталізувати фінустанову власником під санкціями.

Отже, попереду нас чекає не менш захопливе продовження цієї історії вже із кримінальним присмаком. А також нове коло обговорень, що робити державі із такою кількістю держбанків. Держава сьогодні контролює близько 56% банківського сектору. Це колосальна частка ринку. Про жодні конкурентні умови роботи вже давно не йдеться, та й спокуси у влади використовувати фактично власну банківську систему у чергових «програмах пільгових кредитів» лише побільшало.

Хоча в усіх попередніх кейсах ми в StateWatch обстоювали позицію, що російські конфісковані активи треба швидко продати і виручені кошти витратити на оборону, проте цього разу ситуація інакша. Банк — ексклюзивний товар, покупця для якого швидко не знайти. Тож поки у країні війна і зберігаються високі безпекові ризики, які зазвичай відлякують іноземних інвесторів, розпродавати фінансові установи немає ні економічного, ні політичного сенсу. Зараз покупцями можуть стати лише якісь місцеві багатії з усіма супровідними ризиками. Але ніщо не заважає державі до майбутніх продажів готуватися. Якщо не покращуючи, то принаймні не погіршуючи ситуації у держбанках. Ну, хоча б щоб уникнути історій, як з Укргазбанком, та все ж поліпшити в них корпоративне управління, нагляд і відповідальність за зловживання. Щоб згодом, після перемоги, продати переважну кількість державних банківських установ за великі гроші та не аби кому.