Пам'яті поліцейського Ігоря Подзігуна

Поліцейський Ігор Подзігун загинув 22 травня 2022 року під час ракетного авіаудару російських військ по Запоріжжю. Йому був 41 рік.

Ігор народився 13 березня 1981 року у Вінниці. У 1996 році закінчив середню загальноосвітню школу № 30. Першу професію - електромонтера – чоловік отримав у Вінницькому професійному училищі № 3. Після служби у ЗСУ отримав ще одну – «менеджмент організацій».

Після закінчення Житомирського училища професійної підготовки працівників міліції Ігор служив у складі оперативного взводу роти міліції особливого призначення. Правоохоронець неодноразово брав участь в антитерористичній операції на сході України з 2014 року, а у 2018 році очолив 4-й відділ із проведення спецоперацій у вінницькому КОРДі.

З початку повномасштабної військової агресії РФ Ігор у складі зведеного полку спецпризначення «Сафарі» виконував бойові завдання з протидії ворогу, у тому числі брав участь у «зачистках» Ірпеня та Бучі від росіян. У березні 2022 року йому було достроково присвоєно звання підполковника поліції. Загалом Ігор віддав службі в органах внутрішніх справ 21 рік.

Правоохоронець загинув у травні минулого року внаслідок авіаудару росіян. Тіло загиблого привезли у Вінницю 28 травня 2022 року, а церемонія прощання з Ігорем Подзігуном пройшла наступного дня.

Указом Президента України Володимира Зеленського №891/2022 від 27 грудня 2022 року поліцейського було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Цю відзнаку вручили його дружині Тетяні та мамі Марії Іванівні.

Як зазначають колеги Ігоря, він професійно займався єдиноборствами, карате, багато часу присвячував тренуванням, брав участь у змаганнях, а також був профі в топографії. 

Поліцейський Олександр Жуковський, у якого загиблий був першим командиром у спецпідрозділі, заявив, що його наставник вболівав за своїх підлеглих і був для них надійним плечем. За його словами, його товариш завжди цікавився життям своїх підлеглих та радів їхнім перемогам, а їхні проблеми сприймав як свої.

«Він умів згуртувати та мотивувати всіх. Був дуже принциповим – і у роботі, і у спорті. Всі могли на нього покластися, він завжди приходив на допомогу», - згадує Олександр.

Без найріднішої у світі людини, окрім дружини, залишилося і двоє синів – Вадим, якому 12 років, і Данило, якому виповнилося лише 2.

«Старший син займається дзюдо. Ігор любив показувати відео з ним, дуже пишався. Він був основою для сім’ї», - розповів його знайомий Віталій Ставнійчук.

Дружина Тетяна каже, що її коханий понад усе любив дітей, проводив із ними весь свій вільний час.

«Ігор відвідував чи не кожне тренування Вадима, фільмував його на відео і вдома вони «розбирали помилки». Він робив із сином домашні завдання з історії, біології та географії. І менший син Данилко теж був дуже прив’язаний до батька», - зазначила жінка.

Вона вважає чоловіка найкращою людиною у її житті. За словами Тетяни, він підкорив її своєю чесністю, порядністю, добротою, відкритою душею і щирістю.

Племінниця Тетяна Стасюк вважає свого дядька Героєм. «Він був дуже-дуже чуйною Людиною з великої літери», - сказала вона.

За словами мами Марії Іванівни, її син був веселою людиною і у нього було багато друзів – аж двері не зачинялися.

Вона згадує, що бачила його востаннє, коли у її невістки був день народження - 28 квітня, і Ігор приїхав її привітати.

«Ще й мені встиг картоплю посадити, на могилу до чоловіка сходили (він у ДТП загинув), проводи тоді були. Перед виїздом ввечері до мене заїхав, запропонував чайку попити. Посиділи, поговорили про все. Потім, коли до машини йшов, навіть не оглянувся, мабуть, знав, що я плачу, може й сам плакав. Посигналив і поїхав. Як виявилося, назавжди…», - зазначила жінка.

Ігор залишиться у пам’яті тих, хто його знав, мужнім воїном, патріотом своєї країни і просто чудовою людиною.

Вічна пам'ять і слава захиснику!

За матеріалами "Суспільного"

Фото з сайту Національної поліції у Вінницькій області