Антиколоніалізм і зернова благодійність: як агітпроп намагався дискредитувати Україну під час саміту Росія — Африка

Другий саміт Росія — Африка відбувся 27-28 липня у Санкт-Петербурзі. Путін, який править Росією впродовж 23 років, згуртував довкола себе лідерів, які перебувають при владі десятки років: президент Конго Дені Сассу-Нгессо — 26 років, президент Еритреї Ісайяс Афеворкі — 30 років, президент Уганди Йовері Мусевені — 37 років, президент Камеруну Поль Бійя — 41 рік. Часткова міжнародна ізоляція Москви після повномасштабного вторгнення в Україну відобразилася і на складі учасників саміту. Якщо на першому такому саміті у 2019 році до Росії приїхали 43 глави держав африканського континенту, то на цьогорічному саміті їх уже було лише 17. Більшість делегацій були представлені не на найвищому рівні. Та Москва в умовах дефіциту міжнародної підтримки прагнула представити цей суперечливий для неї саміт як дипломатичний успіх, а для Путіна це був один із рідкісних шансів особисто виступити перед міжнародною авдиторією й оголосити курс на вигнання України з Африки. Розповідаємо, за допомогою яких меседжів пропагандисти силкувалися дискредитувати Україну в контексті Другого саміту Росія — Африка.

Вплив Росії в Африці залишився їй у спадок від Радянського Союзу. Москва використовує його для поширення наративів, що виправдовують агресію проти України та просувають особливу роль Росії на африканському континенті. На думку спеціального представника України з питань Близького Сходу та Африки Максима Субха, «Росія продовжує узурпацію сигналів і наративів, які були притаманні радянській зовнішній політиці, і водночас приписує собі всі заслуги, які колись були досягнуті щодо країн Африки на континенті. При цьому вони жодним словом не згадують, що Україна також колись була частиною великого утворення під назвою СРСР і вклала дуже багато ресурсів для того, аби зробити свій внесок у розбудову постколоніальних країн». Про те, які наративи російська пропаганда поширює в медіапросторі Глобального Півдня, зокрема Гани, Єгипту, Кенії, Нігерії та Південної Африки, ми детально писалитут. Україна перезавантажує відносини з країнами Африки, адже покладатися на попередній рівень дипломатичного досвіду — недостатньо. В умовах війни Росії проти України замало мати лише торговельно-економічних партнерів в Африці, потрібно мати надійних політичних союзників. За тридцять років незалежності Україна розбудувала тісніші економічні та дипломатичні зв’язки з північними країнами континенту, які входять до Ліги арабських держав, тоді як співпраця з іншими державами Африки розвивалася повільніше. Міністерство закордонних справ України оголосило 2023-й роком зміцнення зв’язків із країнами Африки. Після цього в Африці погоджено відкриття нових посольств України в десяти країнах, відбулося два дипломатичних турне очільника МЗС Дмитра Кулеби. Росія намагається протистояти цим дипломатичним потугам і спробі підважити панівні наративи власної пропаганди, а також силкується витіснити Україну з її традиційної ніші — зернопостачання. До війни у 15 держав Африки більше половини імпорту пшениці йшло з України та/або Росії. Для витіснення України з продовольчих ринків Африки, окрім hard power — фізичного блокування зернового коридору й обстрілів українських портів і кораблів із зерном — Росія вдається до soft power — дискредитації Чорноморської зернової ініціативи та знецінення України як партнерки. Росіяни регулярно дезінформують. Мабуть, найпоширеніший меседж, який вони використовують, що українське зерно не потрапляє до держав, які його справді потребують, а осідає як корм для тварин у заможній Європі. Кремль використав саміт Росія — Африка як іще одну нагоду дискредитувати Україну як міжнародну гравчиню та надійну економічну партнерку, нівелювати напрацьовані Києвом зв’язки з Африкою та на фоні цього підвищити ставки Кремля.

Дискредитація — приписування негативних рис і властивостей, щоби створити негативний образ, підірвати довіру до когось чи чиюсь репутацію. Для дискредитації пропагандисти маніпулюють зображеннями та відео, використовують чутки, знецінення, необґрунтовані звинувачення, напівправду й інші форми неправдивої інформації.

Наведімо ключові тези, які просували щодо саміту Росія — Африка орієнтовані на Україну проросійські телеграм-канали.

1. Україна програла дипломатію на Глобальному Півдні через антиколоніалізм Росії

Заручитися підтримкою африканських країн Росія прагне передусім через використання антиколоніальних наративів, до яких через історію є чутливими країни Глобального Півдня. Звинувачення в неоколоніалізмі передбачають, що посля формального політичного розпаду колоніальних імперій колишні західні метрополії продовжують економічно експлуатувати свої історичні колонії й відтак відтворюють глобальну нерівність. Протидія «неоколоніальній політиці Заходу» є частиною прийнятої Концепції зовнішньої політики Росії, яку Путін затвердив 31 березня 2023 року. Згідно з нею: «Росія солідарна з африканськими державами у їхньому прагненні до встановлення більш справедливого багатополярного світу й усунення соціально-економічної нерівності, що посилюється через неоколоніальну політику низки розвинутих держав щодо Африки». Парадоксальності російському підходу додає те, що і в самій Африці російсько-українську війну багато хто сприймає саме як колоніальну, а тому і співчуває передусім Україні. Проте Москва на саміті продовжувала видавати себе за поборницю пригнічених колоніалізмом країн. Для цього агітпропу потрібно наголошувати на своїй старій тезі про «несамостійність України», яка начебто лише виконує волю колишніх колонізаторів африканського континенту.

Проросійські анонімні телеграм-канали в Україні в межах цього наративу приписували Росії успіхи в її антиколоніальному лідерстві: «Однією з причин поразки української дипломатії на Глобальному Півдні є те, що Росія змогла сформувати думку про протистояння із Заходом у конфлікті в Україні». Насправді більшість держав, які в Росії називають «Глобальним Півднем», підтримують міжнародно визнані кордони України. І це підтверджують результати голосувань Генеральної асамблеї ООН, резолюції на підтримку України та міжнародні соціологічні опитування. Утім, всі аргументи не заперечують фактів, що лідери частини країн Азії, Африки й Америки продовжують балансувати в питанні підтримки територіальної цілісності України та ставлять міжнародне право нижче за поточні економічні вигоди від співпраці з Росією.

2. Росія дарує африканцям зерно та цим компенсує свій вихід із зернової угоди

Під час зустрічі із занепокоєними зривом зернової угоди африканськими лідерами Путін вирішив постати благодійником і запропонував безплатне зерно: «Щоб бути конкретним, додам, ми будемо готові вже найближчими місяцями, найближчими трьома-чотирма місяцями, безплатно надати Буркіна-Фасо, Зімбабве, Малі, Сомалі, ЦАР, Еритреї по 25–50 тисяч тонн зерна. Забезпечимо і безплатну доставку цієї продукції споживачеві». Обсяги благодійності Путіна мізерні порівняно з майже 33 млн тонн зернових, які за рік дії зернової угоди Україна експортувала морем, про що свідчать дані ООН. Тим більше, що російські ракетні удари лише за два тижні після виходу Росії із зернової угоди знищили в Україні близько 180 тисяч тонн зерна, як зазначає МЗС України. До того ж дві із запропонованих Путіним для благодійності країн виключені з Африканського союзу через нещодавні військові перевороти в них: Буркіна-Фасо та Малі. В Еритреї президент незмінний уже 30 років, і ця країна одна з небагатьох підтримує Росію в ООН. В ЦАР, як і в Малі, діють найманці «групи Вагнер». Тож благодійність Путіна передусім стосується лояльних до нього недемократичних режимів.

Проросійські канали в Україні підхопили риторику про щедрість Росії: «Путін вибиває козир із рук колективного Заходу. Як же після цього верещати, що вихід із “зернової угоди” змусить Африку голодувати?!». Насправді напередодні саміту Африканський союз, який об’єднує країни континенту, закликав відновити угоду щодо морського експорту українських зернових, із якої в односторонньому порядку 17 липня вийшла Росія. Одним із найжорсткіших критиків зриву зернової угоди був лідер найрозвиненішої економіки Африки та партнер Росії у БРІКС президент Південно-Африканської республіки Сиріл Рамафоса. Він стверджував, що «дари» Москви не розвʼязують проблему продовольчої безпеки Африки: «Ми сюди прийшли не для того, щоби просити якісь “дарунки” для Африканського континенту. Ми, звичайно, розуміємо, що ви зі щедрості вирішили безплатно надати зерно деяким африканським країнам, які стикаються з певними складнощами. Ми з великою повагою до цього ставимося. Однак це не наша основна мета тут, це не наше головне завдання — досягти якихось постачань такого характеру». Генсек ООН Антоніо Гутерреш також зазначив, що невеликі обсяги пожертв дружнім Путіну країнам не можуть виправити проблему завершення зернової угоди: «Зрозуміло, що виведення з ринку мільйонів і мільйонів тонн зерна призведе до підвищення цін. Тому не за допомогою жменьки пожертв деяким країнам ми виправляємо цей драматичний вплив, який торкається всіх і всюди».

Африканський континент щорічно імпортує понад 70 мільйонів тонн пшениці, що у сотні разів більше, ніж 20–50 тисяч тонн зерна, які обіцяє Путін. І все це зерно тепер доведеться купувати африканським країнам за завищеними цінами. За оцінками експертів, подорожчання світових цін на зернові через припинення дії «зернового коридору» може скласти до 15%. Тож лідери держав Африки розуміють, що зерно з України, яке завдяки зерновій угоді потрапляло на міжнародні ринки на комерційні основі й експорту якого тепер заважає Росія, було надійнішим фактором продовольчої безпеки, ніж вибіркова та дріб’язкова допомога для лояльних держав, яку пропонує Росія.

3. Україна подібна до Нігеру, в якому відбувся військовий переворот

Під час саміту Росія — Африка в Нігері відбувся військовий переворот. 26 липня чинного главу держави Мохамеда Базума заблокували у президентському палаці у столиці країни Ніамеї солдати його гвардії. 27 липня Генштаб Нігера оголосив, що збройні сили республіки переходять на бік бунтівної президентської гвардії. Обрання Базума у 2021 році стало першою відносно демократичною передачею влади в країні, яка пережила чотири військових перевороти після здобуття незалежності від Франції в 1960 році. Нігер за президента Базума був ключовим союзником у регіоні для Заходу та, зокрема, Франції, невеликий військовий контингент якої присутній у країні. Після військового перевороту є значні ризики дрейфу країни в бік Росії, як це вже сталося в сусідніх із Нігером країнах, Малі та Буркіна-Фасо, де після нещодавніх переворотів нині правлять військові хунти. Російські телеграм-канали поширили аудіозапис лідера «вагнерівців» Євгенія Пригожина, в якому він підтримав переворот і назвав його «боротьбою проти колонізаторів». Водночас переворот у Нігері, окрім ООН і ЄС засудили Африканський союз і регіональний блок Західної Африки (Ecowas). Ecowas запровадив санкції та заявив про готовність задіяти військову силу, якщо законного президента Нігеру не буде повернуто до влади. Ecowas об’єднує 15 країн Західної Африки. Нігер став четвертою країною за три роки, членство якої було призупинено в організації через військовий переворот. Офіційно Москва також засудила військовий переворот у Нігері. Та Росію і її найманців із «групи Вагнера» все одно пов’язують зі встановленням низки воєнних хунт у регіоні, що отруює російсько-африканські зв’язки. Тож за підтримку маргінальних сил в Африці Росія платить відстороненням від неї більшості країн континенту.

Проросійські телеграм-канали використали переворот у Нігері, щоби через порівняння ситуації з Україною опосередковано висунути цілий букет пропагандистських меседжів і звинувачень: «Раби (народ Нігеру) вирішили скинути ТНК (транснаціональні корпорації) і змінити вектор. Ви вважаєте, корпорації просто так це допустять? Зараз напружать держави поруч, де при владі їхні маріонетки, щоб ті відправили армії та відбили "активи господаря"... Знаєте, чим дуже схожа ситуація в Нігері з українською кризою? І в Нігері, і в Україні були порушені питання безпеки глобального гравця... Україна загрожувала фізичній безпеці Росії... Нігер загрожує енергетичній безпеці Франції… Війна близько». В цьому дописі, з одного боку, законна влада Нігеру та сусідніх країн названа маріонеткою транснаціональних корпорацій. А з іншого боку, виправдовується російська агресія проти України через уподібнення її до гіпотетичного військового втручання Франції чи її африканських союзників задля повернення законної влади в Нігер. Такі суперечності загалом властиві російському агітпропу, який уміє будь-яку подію у світі передати як вигідну Росії.

Саміт Росія — Африка скоріше підсвітив проблеми для інформаційної політики та геополітичного впливу Москви. Зернова «благодійність» Росії діє хіба що на російського споживача пропаганди. Тоді як для жителів і політиків Африканського континенту підтверджує, що Росія не турбується про Глобальний Південь, захисницею якого її виставляють російські дипломати й пропагандисти. Антиколоніальні меседжі також втрачають силу по мірі втручання Росії у внутрішньоафриканські справи. Їх підважують злочини найманців із «групи Вагнера», які підтримують режими африканських диктаторів і лідерів невизнаних воєнних хунт. Через міжнародну токсичність Росія продовжує гуртуватись із недемократичними режимами та військовими злочинцями. А це ще далі відштовхує від Москви більшість спільнот континенту і змушує Москву ще сильніше спиратися на маргінальні режими. Так Росія потрапила в замкнене коло, у якому невпинно втрачає свій дипломатичний потенціал у регіоні. Інформаційні та військові ресурси Москви в Африці все ще значні, та етичних і раціональних аргументів у неї залишилось обмаль. І це все більше дається взнаки.