Любив фотографувати та спорт: ким був Степан Бандера, якого досі боїться Росія

— Розправляючись із ворогом у себе в хаті, треба тямити, що він остаточно лише тоді буде переможений, коли скапітулює на своїй землі, – зі статті Степана Бандери, підготовленої до III Конференції ЗЧ ОУН.

З моменту вбивства Степана Бандери минуло вже понад 60 років, але ім’я провідника ОУН досі є потужною зброєю для російських пропагандистів. З іменем Бандери вони пов’язують найгірші уявлення того, що може статися з Росією та її народом, а тому для боротьби з покійним українським діячем задіюють всі інформресурси.

Мабуть, всі пам’ятають історії про те, що кримськотатарські матері лякали дітей ім’ям кошового отамана Івана Сірка. Щось схоже з іменем Бандери відбувається зараз на території Росії. Причому самі росіяни навіть не знають, як насправді виглядав Бандера, а інколи плутають його з диктатором Путіним у молодості.

Передусім ми знаємо Степана Бандеру як ідеологічного лідера Організації Українських Націоналістів. Він народився 1 січня 1909 року на Івано-Франківщині у сім’ї греко-католицького священника. Його дитячі роки минули під впливом подій Першої світової війни, національно-визвольних змагань 1917-1920 років та діяльності Української військової організації (УВО).

Коли Бандері було 14 років, він почув розповідь про героїзм члена УВО Ольги Басараб, яка загинула від тортур у польській в’язниці у Львові. Тоді, як пише Микола Посівнич у своїй книзі Степан Бандера… коли один скаже: Слава Україні!, він став проводити на собі такі ж тортури, які застосовували щодо жінки. Свої дії Бандера пояснював бажанням перевірити власну витривалість і силу волі та підготувати себе до майбутньої боротьби.

Його товариш часів навчання у Стрийській гімназії Ярослав Рак, згадуючи його, зазначав, що Бандера був найліпшим учнем та найкраще вчився, а також заступався за скривджених друзів. У нас родився респект до нього, а в професорів – пошанівок. Кожен крок, що його передумував наш друг, був завершений, на дешеву емоцію він не йшов.

Якось в Академічному домі у Львові у їдальні зібралася група студентів. Один із них одразу заявив, що ніяк не причетний до політики  і є просто українським студентом. ОУНівець Григор Мельник згадував, що Бандера тоді подивився на нього, іронічно посміхнувся, встав і вийшов.

— Найближчим разом знов прийшов той неполітичний товариш між нас і, як звичайно, почав вітатися, подаючи кожному руку. Коли ж підійшов з витягненою рукою до Степана, той відвернувся і заложив свої руки в кишені. Вийшла мала констернація, – Мельник.

Тоді Бандері зробили зауваження, на яке він відповів: Як тобі це не сподобалося, можеш заскаржити мене до суду. Дехто помилково припускає, що це був його майбутній убивця та агент КДБ Сташинський, але це малоймовірно, адже той на 22 роки молодший за провідника ОУН.

Пласт, любов до спорту та фотографії

Через ревматизм колінних суглобів Бандеру протягом двох років не приймали до Пласту. Причому часом він взагалі не міг ходити. Та попри біль, він здав необхідні фізичні вправи. У жовтні 1922 року його зарахували до гуртка Вовк п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла у Стрию.

За словами Бандери, завданням Пласту було плекати дух братерства серед своїх членів і виховувати їх за програмою скаутингу. Пізніше 20-річного Степана обрали генеральним підскарбієм пластового куреня Закону Червоної Калини. На цій посаді він проявляв неабияку ініціативу, особливо під час свят та імпрез. Відомо, що Бандера разом з іншими виготовляв невеликі срібні пластові відзнаки, які мали попит та приносили прибуток, що допомагало наповнювати скарбничку пластунів.

Бандера постійно вдосконалював свою фізичну форму. За свідченням очевидців, його постійні заняття спортом дивували оточення. Він займався плаванням, щоденно обмивався холодною водою, любив грати у баскетбол, а взимку – кататися на лижах.

Він багато ходив пішки, намотував кілометри центром Львова та довколишніми селами, а також бігав на довгі дистанції. Втім, якихось значних успіхів у спорті, на відміну від головного командира УПА Романа Шухевича, Бандера не мав.

— До моїх спортивних занять належали біги, плавання, лещатарство (катання на лижах, – Ред.), кошівка (баскетбол, – Ред.) і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі та мандоліні. Не курив і не пив алкоголю, – Бандера у своїх Життєписних даних.

Коли Бандера жив у Німеччині, то полюбив футбол. Він вболівав за команду Мюнхен-1860 і часто відвідував їхні домашні матчі. Про це розповідав його зять Андрій Куцан Миколі Посівничу, пише видання .

— Він любив ходити на футбол. Але вболівав не за Баварію, а за маленький клуб Мюнхен-1860. Завжди казав, що за них цікавіше вболівати. Бо це не настільки комерціоналізована історія, як Баварія. Він взагалі не любив масову культуру, а був прихильником індивідуальної культури, де можна було підкреслити свою індивідуальність.

Крім того, видання зазначає, що Бандера займався суддівством в Українському Спортивному товаристві у метанні диска. Він навіть брав учась у таких змаганнях, але не досягав великих результатів, як Шухевич. Також Бандера любив автоперегони та швидку їзду. Ба більше, він самотужки ремонтував машини та мав авто марки Opel Kapitän.

Та найбільшим захопленням провідника ОУН була фотографія та проявлення знімків. У приміщенні ОУН на Цеппелінштрассе у Мюнхені він організував свою лабораторію. Завдяки цьому хобі залишилося багато фотографій його з родиною.

У культурному сенсі це не весь доробок у Степана Бандери. Після закінчення гімназії у 1927 році він повернувся у рідне село Старий Угринів, де працював у читальні Просвіти та “провадив театрально-аматорський гурток і хор”, а ще заснував руханкове товариство Луг. Про це він написав у своїх Життєписних даних.

Від нього била величезна енергія та фанатична сила

Степан Бандера був одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу Гордість нації під редакцією Данила Чайковського. Свої сатиричні статті він підписував псевдонімом Матвій Пардон.

Під час польського панування на території західної частини України у 1933 році з ініціативи Бандери було проведено Шкільну акцію з метою повернення української мови в школи. Тоді було надруковано 98 тис. листівок і відозв та 6 тис. брошур. У них був заклик: Не дайте обернути вас у слухняних рабів! Ви маєте бути борцями за волю України!

У період, коли Бандера став Крайовим провідником, аспектом діяльності ОУН стали антирадянські агітаційно-пропагандистські та бойові акції. Коли московський режим організував на території окупованої ним частини України голодомор 1932-33 років, ОУН проводила роз’яснювальну антибільшовицьку кампанію, трактуючи загибель мільйонів українців як наслідок спланованої акції, за допомогою якої радянська влада прагне ослабити націю.

У 1933 році Бандеру затримали поляки під час масових арештів членів ОУН. Під час Варшавського процесу судили 12 членів ОУН, зокрема й Бандеру. Але ОУНівці перетворили судовий процес на форум. За спогадами прокурора Желенського, Степан почав свій виступ такою заявою:

— Як український громадянин, не підлягаю польським законам, – і це накинув своїм товаришам. Було видно, що він їхній провідник і вони слухають його у всьому. За це (заяви, – Ред.) Бандеру силою вивели з зали суду. Від нього била невичерпна енергія та фантастична сила, – згадував Желенський.

Обвинувачених під час процесій часто виводили із зали суду, карали грошовими стягненнями та тюремним ув’язненням, відмовляли в адвокатському супроводі та відхиляли їхні пропозиції щодо питань свідкам та підсудним. Після двомісячного процесу Бандері винесли вирок – смертна кара, але за урядовою амністією замінили її на довічне ув’язнення. У відповідь на вирок своїм членам ОУН оголосила траур на Західній Україні.

Пізніше був Львівський процес, на якому було 23 підсудних, де окрім Бандери, був також Шухевич. Обвинувачені у своїх виступах викривали злочини тодішньої польської влади щодо України й українців. Вирок для Бандери був – досмертне тюремне ув’язнення.

— А вже справді гігантською у своїй духовій силі, моральній красі, непримиримості й героїчності виростає постать провідника ОУН на ЗУЗ – Бандери! Того Бандери, що кинув гасло: Згинути, а не зрадити, – писав у паризькій газеті Українське слово провідний діяч ОУН Микола Сціборський у липні 1936 року.

Під час Варшавського та Львівського процесів авторитет та популярність Бандери зросли настільки, що люди почали складати про нього пісні та легенди. Своїм ставленням до себе та ворогів він заслужив непохитну шану українського суспільства, а серед членів ОУН та УПА здобув позиції провідника на віки.

На початку Другої світової війни Бандера втік із іншими в’язнями з тюрми. Пізніше він не пішов на тісну співпрацю з новими окупантами України – нацистською Німеччиною. Він обрав шлях боротьби, але з тактичних міркувань Бандера та провід ОУН домовилися з німецьким військовим командуванням про батальйони Нахтіґаль та Роланд, які мали воювати на території України проти СРСР за відновлення державності.

Я приймаю ваш вирок смерти

У червні 1941 року ОУН проголосила Акт відновлення Української Державності та створення уряду – Українське Державне правління. Бандера був співавтором тексту Акта. Але у нацистської Німеччини не було планів щодо держави Україна. У вересні того ж року Бандеру відправили у центральну в’язницю гестапо, а його братів Василя та Олександра пізніше було закатовано у концтаборі Аушвіц. У Херсоні було розстріляно ще одного брата – Богдана. Також було страчено його батька, а двох сестер вивезли у сибірські концтабори.

У січні 1942 року його розмістили у концтаборі Заксенгаузен у камері-одиночці у спеціальному блоці №9. Там також були німецькі єпископи, українські та польські націоналісти, колишній канцлер Німеччини Ганс Лютер, італійська принцеса Мафальда, французькі міністри та син диктатора Сталіна.

За спогадами норвезького архітектора Одда Нансена, який також перебував у німецькому ув’язненні, тюремний досвід показав Бандері, що фізично можна перебувати у неволі, але духовне самовдосконалення й творчість роблять людину вільною навіть у в’язниці.

Його звільнили у вересні 1944 року, але тримали під домашнім арештом на околиці Берліна. Шеф головного бюро СС генерал Готліб Бергер називав Бандеру “незручним, упертим і фанатичним слов’янином”, який відданий своїй ідеї до останнього, а отже – небезпечний. Зазначаючи: Ненавидить так само росіян, як і німців.

Після Другої світової український поет Микола Бажан, який співпрацював з московськими окупантами, був представником на ГА ООН у Лондоні та вимагав від Заходу видати Бандеру як “воєнного злочинця”. Окупанти з Кремля вбачали в ньому найзапеклішого свого ворога.

Але забаганки Кремля не дали результату, і тоді загарбники поставили ціллю фізичне знищення Бандери. Його сім’я весь час змінювала місця проживання, а Служба Безпеки ОУН часто розкривала плани підготовки замахів. Коли у 1955 році Степана Бандеру обрали головою проводу ЗЧ ОУН, він сказав: Я приймаю ваш вирок смерти.

Провідник ОУН загинув від руки уродженця Львівщини Богдана Сташинського, якого завербував Кремль. 15 жовтня 1959 року Бандера поїхав на обід сам без охорони. Дружина попросила купити продукти, тому голова ОУН заїхав на ринок у супроводі секретарки. Він висадив її біля офісу та поїхав додому один. Коли зайшов у під’їзд, Сташинський вистрелив йому в обличчя пістолетом-шприцом із ціанистим калієм. В момент спускання курка ампула розбилася і отруйна рідина випарувалася у вигляді газоподібної хмари.

За задумом на тілі жертви не мало бути жодних ознак вбивства, його смерть мали сприйняти за серцевий напад. Бандера помітив на сходах вбивцю, але завадив пакет із продуктами, які він тримав під рукою. Затримка у долі секунд стала фатальною. Через кілька секунд сусіди знайшли на сходах тіло мешканця будинку, якого всі знали як Степана Попеля.

20 жовтня у Мюнхені на цвинтарі Вальдфрідгоф провідника ОУН поховали. За труною, накритою синьо-жовтим прапором, йшли священики, керівництво ОУН, молодь із Пласту, міжнародні делегації, найближчі друзі й родина. Ті, хто, можливо, ніколи не бачив провідника, але для кого, як написав після похорону тижневик Українська думка, “саме лише його ім’я було і прапором, і бойовою сурмою, і прикладом незламного борця за найвищі ідеали нації”.

Вбивцю Бандери імперія зла СРСР за виконання нагородила “цінними подарунками”. Не згадується якими, але за вбивство Льва Ребета йому дали фотоапарат. Згодом Сташинський втік до Західного Берліна та зізнався у вбивствах Бандери та Ребета. Суд Карлсруе засудив його до 8 років тюрми, визнавши лише виконавцем злочинного наказу СРСР.

Присутній на суді діяч ОУН Ярослав Стецько у своїх свідченнях звинуватив у вбивствах Микиту Хрущова і закликав передати справу до міжнародного трибуналу. Втім, завдяки співпраці з ЦРУ Сташинського звільнили через чотири роки – його подальша доля невідома.