Їм страшно засинати, раптом не прокинуться: як і кому Лікарі без кордонів надають психологічну допомогу

Психологи організації Лікарі без кордонів взяли на себе складну, але дуже важливу місію – надавати цивільним – і дорослим, і дітям – першу психологічну допомогу, консультації з питань психічного здоров’я та комплексну підтримку.

Українці за час загарбницької війни, що розв’язала Росія, пережили стільки травмуючих моментів і стали свідками такої кількості страшних епізодів, що часто без психологічної підтримки чи й супроводу фахівців, їм не впоратися.

Люди пережили страх, травму та ізоляцію, у них проявляються симптоми тривоги, депресії та стресу.

Лише цього року психологи організації побували в семи різних регіонах України і провели понад 8 тис. сесій.  Вони розгортали мобільні клініки і поблизу лінії фронту, і на деокупованих територіях, де надавали допомогу місцевим мешканцям, більшість з яких пережили місяці боїв і жахіття окупації.

Ось лише дві історії з різних куточків України, в яких беззаперечне підтвердження – людям потрібна реальна психологічна підтримка.

– У мене був день народження. Майже на день народження – війна… Ми ховалися по підвалах, а вони нахабно їздили по селу на танках і бронетранспортерах, – згадує 74-річний Анатолій Андрієвський з села Миролюбівка Херсонської області.

Чоловік розказує, що було дуже страшно.

– Лягаєш спати і думаєш – хто його знає, чи встанеш вранці, чи ні. Добре, коли вдвох, хоч побалакати можна, а я був сам, –  бідкається літній чоловік.

Про психологів Лікарів без кордонів Анатолій Андрієвський дізнався від місцевих жителів. Дуже хоче звернутися до них за допомогою. Але соромиться. Це ж односельці можуть сказати, що псих, раз до психологів звертається.

Оці стигми і радянські міфи заважають мешканцям звертатися за психологічною підтримкою, особливо в сільській місцевості.

Але ситуація потроху змінюється і, попри сумніви, люди все ж звертаються за консультацією до Лікарів без кордонів. Більшість пацієнтів – жінки похилого віку.

– Чоловіки теж відчувають безпорадність, і від цього страждає і родина, і сама людина. Ми хочемо і можемо допомогти, – говорить психологиня Лікарів без кордонів Тетяна Баранець.

Далі від лінії фронту, на Кіровоградщині, люди, які втекли від бойових дій, намагаються самотужки впоратися з психологічною травмою – страхом і тривогою.

Родини переселенців, переважно жінки з дітьми, адаптуються до нового життя.

9-річний Іван живе з мамою в притулку для вимушених переселенців. Психологи Лікарів без кордонів допомагають хлопчику вихлюпувати свої емоції і переживати їх  за допомогою іграшок. Дітям так легше.

У серпні 2022 року родину Вані евакуювали з Вугледара, що на Донеччині. Багато дітей, сім’ї яких війна зробила вимушеними переселенцями, сумують за своїми домівками, друзями, минулим життям і вчителями.

– Коли вкладалися спати, Ваня відчував дуже сильну тривогу, йому страшно було засинати. Після розмови з психологом стало легше, – розказує мама хлопчика Олена Беда.

Більшість пацієнтів Лікарів без кордонів у Кіровоградській області мають симптоми, пов’язані з тривогою або депресією.

Щоб допомогти впоратися з цим, психологи проводять як індивідуальні, так і групові заняття для дітей, а також надають підтримку членам їхніх сімей.

– З дітками граємося, малюємо, допомагаємо подолати страхи, різні негативні емоції, пов’язані з тим, що вони пережили, – пояснює психологиня Лікарів без кордонів Світлана Алєксєєнко.

Групові психологічні сесії, а їх на Кіровоградщині провели понад тисячу, можуть бути підтримкою не лише для вимушених переселенців, але й для спільноти, в якій вони живуть.

Під час таких сесій психологи та соціальні працівники Лікарів без кордонів розповідають про особливості психологічної допомоги. Це створює більш позитивне сприйняття необхідності підтримки ментального здоров’я.

Джерело і фото: