Як знімають серіал «Окуповані»: на «орків» кажуть «коргі», а штаб ворога – в діючій лікарні

За сюжетом, під час наступу російських військ головний герой серіалу «Окуповані» Роман (Юрій Феліпенко) допомагає колишній коханій Юлі (Анастасія Капінус) та її сину виїхати з міста до села, вважаючи його більш безпечним місцем. Проте вже за лічені години наші герої та все село опиняються у пастці – окупанти швидко встановлюють там свої порядки, розграбовують магазини й будинки та жорстоко карають всіх, хто намагається чинити супротив. Жахіття російської окупації пережили багато українців. То ж, як зізнаються і режисери, і актори, знімати таке кіно непросто, перш за все, морально.

Ми поїхали у село Горенка Київської області подивитися, як все відбувається на знімальному майданчику.

Знімати про реальні вчинки окупантів дуже важко

Саме в цей момент знімають одну з найщемкіших сцен. Режисер Павло Тупік пояснює нам, що будинок 70-річної вчительки Стефанії Гаврилівни для її односельчан – наче острівець надії, ковток свіжого повітря, бо в ту частину села, де вона мешкає, орки не пішли.

- Стефанія Гаврилівна - глуха, тому не чує вибухів і не знає, що йде війна, - веде нас подвір’ям друга режисерка стрічки Олена Партика. - Її будинок розташований у самому кінці села, куди не заходили окупанти, і всі наші персонажі, які колись були її учнями або колегами, приносять їй їсти, якось розважають і самі заряджаються її позитивом. Стефанія Гаврилівна ходить з ходунками і далі свого будинку не буває. Тому ніхто не говорить їй, що село під окупацією, всі тримаються легенди, що сталася аварія, через що немає ні газу, ні світла. Стефанія Гаврилівна не є центральним персонажем, але ця історія дуже надихаюча, вона про те, як односельчани дбають про свою вчительку.

Партика зізнається, що знімати кіно про реальні вчинки окупантів дуже важко.

- Ти ж знімаєш не придумане, а реальну життєву історію. Ти не можеш ніде збрехати, всі знають, як було і як є, це дуже тонка межа між документалістикою і художнім кіно, - продовжує режисерка. - От Гена Попенко приїжджає у військовій формі прямо зі служби і заходить в кадр. І ти одразу згадуєш, скільки хлопців акторів на фронті… Це все сильно болить.

Ідея виникла після історії Геннадія Попенка

Ідея зняти «Окупованих» виникла у 2+2 саме після того, як на каналі почули історію їхнього ведучого Геннадія Попенка. У перші дні повномасштабної війни він разом із родиною опинився в окупованому Іванкові на Київщині.

- Щодня тобі треба наносити з річки 150 літрів води, - розповідав нам Попенко про ті жахливі дні. - Ще відер з 10 із колодязя за кілька вулиць. Треба оббігати усі закриті магазини. Зі сподіванням, що станеться диво і десь щось залишилося. Бігати треба малими вулицями. Треба 14 годин постояти за однією буханкою хліба. На дев’ять осіб. А коли спітнілий усе це зробиш, то можеш помитися у березневій річці. І там же попрати свій одяг. Цінність їжі тепер майже на рівні твоєї бабусі, що змогла пережити Голодомор. Збільшилася здатність приймати фаталізм. Адже в окупації ти нічого не можеш змінити кардинально. Ти просто маєш вижити.

І, водночас, збільшилося розуміння цінності змін, які ти можеш принести. Навіть якщо вони не вражаючого масштабу, все одно це значно потужніше за безвихідь окупації.

Старшій доньці Богдані було особливо складно. Ніхто не готував дитину до війни, окупації, обстрілів. Тоді допомагала лише логічна розмова. Пояснення певних законів та правил, знання яких приносило хоч трохи спокою.

А меншій, Святославі, ми створювали паралельну історію. Іншого виходу не було. От стоїш ти на подвір'ї, і над тобою зависає їхній гелікоптер. Ти бачиш пілота, як він дивиться на тебе. Він настільки близько, що ти можеш побачити, у що він одягнений. Звісно, бігти в будинок чи підвал немає сенсу. Боєкомплект Ка-52 рознесе обійстя за дві секунди. Тому ти стаєш фаталістом. І розповідаєш Святі, що то наш гелікоптер, і пілот прилетів подивитися, як у Святи справи…

Креативний продюсер «Окупованих» Володимир Москалець згадує, як в день деокупації Іванкова вони з колегами роздивлялися опубліковане перше фото людей на центральній площі і вишукували на ньому Попенка:

- З Геною взагалі не було зв’язку. І коли ми побачили фото людей на площі в Іванкові, розглядали натовп під мікроскопом. І хтось каже: «Дивіться, дивіться, це ж Гена в сірій куртці стоїть!». Чоловік аж на задньому плані, видно не чітко. І ми такі: «А може, й не він, давайте дарма не сподіватися»… Коли тобі розповідають такі історії, ти навіть не можеш збагнути, як люди все це пережили.

Зіграти так, щоб ти сам ненавидів свого героя

Події в серіалі розгортаються в інший час і в іншій області, яка також була тимчасово окупована росіянами. На знімальному майданчику - автівки з «зетками», актори в формі окупантів. І хоча мозок розуміє, що це кіно, водночас стає моторошно.

- Ми всіх попереджаємо, що знімаємо кіно, - пояснює нам Олена Партика. - Я особисто дуже переживала, щоб ніхто не піймав неправильний настрій. Адже одна з локацій, наприклад, у нас була в діючій лікарні, де лежали наші бійці на реабілітації. За сценарієм, коли орки заходять в село, вони роблять з лікарні свій штаб. Тому увесь двір у нас був заповнений акторами у формі окупантів, був вивішений триколор. До речі, ми домовилися ще на початку зйомок, що в рацію я не кажу ні окупанти, ні орки. Їх грають хороші люди, тому хотілося підібрати щось необразливе. І коли мені треба покликати на майданчик акторів, які грають окупантів, то кажу: «Коргі, на площадку!».

Цікавимося у режисерки, як актори погодились грати російських окупантів.

- В основному всі ходять в балаклавах, ми світимо лише актора Андрія Макарченка, який грає Горлова, ватажка окупантів, - пояснює Партика. - Таке кіно потрібно знімати, актори це розуміють. Ми ж не можемо знімати фільм про окупацію і не показати жодного окупанта.

- Дуже важливо не лише не побоятися зіграти таку роль, а й зіграти добре при всій своїй ненависті до свого персонажа, при всій своїй нелюбові до його вчинків, - додає Володимир Москалець. - Важливо зіграти так, щоб ти сам ненавидів свого героя. Це доволі важка задача.

Костюмер Ольга Кожина ретельно слідкує за образами героїв. Каже, що шукати військову форму їй допомагали волонтери.

- Вся форма - і українська, і російська - справжня. Ми просили допомоги у наших волонтерів, - розповідає вона. – Відшивати не було часу, і це дорого. Тому шукали по всіх куточках. Оформляли спеціальний дозвіл на транспортування російської форми, щоб раптом не було питань, чому веземо цю гидоту. Після зйомок повернемо назад. В серпні волонтери хочуть виставити її на аукціон, де вони будуть збирати гроші для ЗСУ.

На наше здивування, кому цікавий цей російський непотріб, Володимир Москалець розповідає, що зазвичай такі речі купують закордонні колекціонери у свої приватні колекції як воєнний трофей.

Дивно було зніматися в комендантську годину вночі

Головну роль в «Окупованих» грає Юрій Феліпенко. Його герой Роман мав намір вивезти свою колишню дівчину і її сина до батьків та опиняється в окупації. Хлопець збирає односельчан і організовує партизанських рух, щоб чинити ворогу опір.

- Мій герой - звичайна людина, яка тримає СТО, любить активні види спорту, машини, дрифт. В минулому він - інструктор з виживання у Карпатах. До речі, це відрізняє мене від мого персонажа, тому що я жодного разу не був в Карпатах і я не воджу авто. Але магія кіно зробить так, що я і в Карпатах був, і машину водив, - говорить Феліпенко. - Війна застає його в таких обставинах, як і багатьох наших людей. Він їде з міста в село, щоб врятувати близьких людей, і опиняється у пастці. Вчинки Романа роблять його героєм, хоча він цього й не прагнув. Він жив своїм життям, у нього були свої пріоритети, кохання, проблеми, свої мінуси і плюси, та війна так вибудувала ситуацію, що якщо хочеш жити, то треба боротися і щось робити.

Актор також зізнається, що грати в такому кіно морально не просто.

- Війна триває, тому морально інколи якось не зручно. Дивно було зніматися вночі, бо твій мозок не може перелаштуватися: комендантська година, а я на вулиці, як таке можливо? – говорить Феліпенко. - Одна з локацій, де ми знімалися, - це будинок у Гостомелі, де реально жили орки. Морально було важко усвідомлювати, що тут, де стоїш ти, знаходилася вся та нечисть. Але це робота. Хтось же грає маніяків, убивць.

- Просто вам пощастило, що не ви окупанта граєте.

- Грати орків важко, - погоджується актор. - Мені пропонували пройти кастинг і зіграти російського офіцера. Це було місяці три тому, але я так і не записав проби. Розумів, що хтось інший зіграє, але саме я морально був не готовий. Хоча усвідомлював, що роль сама по собі чудова, там є куди рости, кардіограма дуже цікава.

Павло Тупік у розмові з нами додає, що будинок у Гостомелі належить його знайомій.

- Власницю звуть Таня, вона вчителька німецької мови. Її чоловік зараз служить під Бахмутом, - розповідає режисер. – Коли я подзвонив їй, що хочу знімати кіно, вона мені каже: ну, нарешті! Таня підтримує мою позицію. Дивіться: коли на фронті прилетіло - ми даємо відповідь. Так і тут. Коли росіяни знімають свої фейкові фільми, ми повинні дубасити їх зі свого фронту, просто дубасити своїм продуктом. Таня це розуміє і тому пустила нас до себе. Я бачив, що орки зробили з її будинком, обгадили, понівечили там все, що тільки можна.

На знімальному майданчику кажуть, що хочуть зняти таку історію, яка дозволить нам ще раз поглянути на життя та цінності з іншого боку. Власне, так зроблять і головні герої стрічки Роман і Юля. Чотирисерійну драму покажуть на каналі 2+2.