Пам’яті художника-постановника Одеської кіностудії, солдата Тимофія Бойка

До війни чоловік був людиною мистецтва. Тимофій Бойко працював над наповненням кадру, створював декорації для фільмів, будував концертні майданчики та працював над монтажем оздоблення для Одеського кінофестивалю. За його участю було відзнято понад 40 фільмів, зокрема таких, як «Фортеця Хаджибей» та «Край ріки». 

В день, коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопець точно знав, що піде боронити рідну землю. Він не вагався, та розв’язавши усі організаційні питання, вже 25-го лютого зранку був у військоматі, повністю одягнений, зі своїм бронежилетом, спальником, аптечкою та іншими необхідними речами.

Тимофій вступив до лав 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу та взяв позивний «Аякс».

Як і тисячі інших добровольців, він потрапив на фронт у той складний період, коли там не було достатньо зброї, боєприпасів та належного зв'язку.

Тож хлопець почав діяти. Його друзі об'єдналися у волонтерську групу, яка опікувалася підрозділом Тимофія. Невдовзі у бійців з'явилися біноклі і рації, прилади нічного бачення і тепловізори, кілька автомобілів та багато чого іншого.

«Тимоха був сміливим, мужнім, щедрим, надійним і справедливим другом. З першого дня знайомства я зрозуміла, що він є прикладом честі та порядності. Його приязне і доброзичливе ставлення до абсолютно різних людей з їх вадами і слабкостями викликало прихильність багатьох, у нього була сила силенна друзів та колег», - згадує захисника подруга Ксенія Левицька.

У червні минулого року герой отримав важке поранення. Він міг вже не вертатися на фронт, тим більше, що був єдиною дитиною в родині. Але через деякий час знов вирішив взяти до рук зброю.

«Хто ж, як не я, тебе захистить» - так казав хлопець своїй мамі перед тим, як знов пішов воювати.

«Знов почалося життя від звінка до звінка, коли вслухувалася не в слова, а в голос Тимофія. Бо саме з інтонацій, тембру розуміла, як йому там, що він відчуває. Адже сам він ніколи ні на що не скаржився. 16 вересня зателефонував як завжди. Розпитував про Жору - папугу, якого подарував мені, про інші буденні речі. А в голосі бриніла нелюдська втома від безсоння, від важкого тягаря війни і від необхідності нести його ще довго», - згадує мати Людмила.

Це була остання її розмова з сином.

Того ж дня,16 вересня, на Херсонщині стався важкий бій за селище Правдине. Відтоді Тимофій вважався зниклим безвісти. Знайти тіло героя вдалося лише у квітні, а можливість попрощатися з ним зʼявилась тільки у липні.

«Його не могли знайти ні серед загиблих, ні серед полонених. Зник безслідно, як сказала одна волонтерка. А ми вірили. Шукали. Не давали волі відчаю. Йшли місяці, вже понад пів року минуло... Напередодні Люді наснився сон, що вийшла вона у двір і зупинилася поговорити із сусідкою, раптом бачить, із під'їзду виходить Тіма, гарно вдягнений.

"Куди це ти зібрався", - питає мати. "У справах", - відповідає. "Не мороч голови, вертайся додому", - сказала вона. І він мовчки пішов назад у під'їзд. Вранці зателефонувала окрилена: "Він повернеться додому, мені наснилося!"

Він повернувся... 10 квітня ексгумували тіло, знайдене у Правдиному.

Господи, немає таких слів, щоб висловити ту глибинну чорну тугу, що зараз на серці матері», - згадує близька подруга мами захисника Валентина Бондаренко.

Для того, щоб опізнати тіло загиблого захисника, довелося провести спеціальну генетичну експертизу.

«Людмила Бойко спочатку отримала документи, що син зник безвісти. Вона не повірила та до останнього сподівалася, що він живий. Про те, що він загинув, стало відомо у квітні. Наша журналістська організація «Гільдія власних кореспондентів» допомогла пані Людмилі з бюрократичними труднощами. Було відкрито провадження в Херсонській СБУ. Тілу присвоїли номер та призначили експертизу ДНК. Процедуру провели у Миколаївському інституті судово-медичних досліджень. Тест провели за 8 днів. Далі тіло перевезли до Одеси», - розказав президент ГО «Гільдія власних кореспондентів» В’ячеслав Воронков.

Попрощатися з Тимофієм Бойком прийшла велика кількість друзів, колег, побратимів та просто небайдужих одеситів. Сліз не стримував ніхто.

«Яким він був?», - питаю побратима Героя.

Величезний військовий дивиться на мене з невимовним болем, його голос тремтить.

«Він найкращий. Був найкращим… Завжди перший, завжди попереду. Назад не повертав. Слабшим за себе завжди допомагав. Війна забирає кращих. У першому наступі в мене закінчилися РПГ. І він мені їх приніс, під обстрілом. Він врятував мене й хлопців, які були зі мною – ми продовжили бій», - каже побратим загиблого Дмитро.

«Любив "Пузату Хату", любив кіно, друзів та любив смажити м’ясо. На наші вечірки завжди приносив якісь власні оригінальні смаколики. Показово, що у жодному колективі, де Тимофій працював, про нього немає негативних відгуків. Він був дуже ініціативною людиною. Коли вбили командира їх розрахунку, Тимофій взяв командування на себе і хлопці продовжили відбивати селище Правдине», - розказав друг дитинства журналіст Антон Кудінов.

Втративши єдиного сина, Людмила Бойко вирішала віддати усі свої заощадження на допомогу військовим. Так започаткувалася ініціатива «Дрони від мами Аякса» - жінка відкрила збір коштів на придбання безпілотників для бригади, де служив Тимофій.

«Я не можу змиритися з втратою свого єдиного сина, не хочу вірити у його смерть. Для мене він все ще живий, воює на фронті і просто не має можливості зателефонувати мамі. 12 липня побратими Тимофія отримали від мене дрон. Хлопчики, спасибі вам за те, що згодились прийняти його і що з вашої мовчазної згоди мій син і далі нищитиме рашистську нечисть. Обіцяю - цей дрон не останній», - каже Людмила.

Поховали захисника з почестями у секторі для військових на Західному кладовищі Одеси. Поряд із ним на прохання матері «заброньовано» ще одне місце -  коли настане час, тут буде і її могила. Тимофію Бойко було 37 років.

Вічна шана і слава!

Фото: Фейсбук-сторінка Тимофій Бойко