Пілоти вже планують, як будуть нищити ворога на F-16: інтерв’ю з Юрієм Ігнатом

Уже зовсім скоро українські пілоти мають вирушити до країн-партнерів для навчань на багатофункціональних винищувачах F-16. Ця довгоочікувана подія має статися до кінця літа.

З нагоди Дня повітряних сил ЗСУ Факти ICTV поспілкувалися з їх речником Юрієм Ігнатом про особливості тренувань пілотів на F-16, посилення ППО, героїзм під час війни та історію виникнення легенди про Привида Києва.

– Пане Юрію, наші пілоти вже готові вирушати на навчання на винищувачах F-16? Чого вони зараз чекають?

– Пілоти дивляться далеко вперед і чекають свого повернення в Україну на . Про це вчора (розмова відбулася 5 серпня, – Ред.) і командувач заявив у Нацбанку, де до Дня Повітряних сил. Він сказав: Повірте, вони швидко опанують винищувач і швидко повернуться виконувати завдання в українському небі.

Саме цього чекають пілоти. Вони вже думають про повернення, і щоб тією технікою вибивати окупантів, вигнати їх із нашої землі, завоювати перевагу в повітрі. Це потрібно. Тому що без повітряного прикриття, без того, щоб контролювати повітряний простір над полем битви в цілому, вкрай складно проводити якісь наземні операції.

Тож пілоти зараз чекають на команду, команда буде зверху: зібрати речі і поїхати. До цього вони готові давно. Тому буде команда – поїдуть. А куди саме, в якій кількості – це непублічна інформація.

Мова йде про невеликі групи на початку, тому що вивчаються різні критерії пілотів: знання англійської мови, професійна діяльність. Визначено по пріоритетності, хто краще підготовлений, а кому ще десь потрібно підтягнути ту ж англійську мову.

Будуть відправлені групи на навчання , у Велику Британію, а можливо й в інші країни, де є майданчики для опанування теорії та практики на літаках F-16.

– Уже визначені чіткі часові рамки цих навчань?

– Щоб здійснити будь-який задум, потрібен план дій, дорожня карта, яка буде визначальним документом для всього процесу перенавчання, перепідготовки льотчиків, авіаційних фахівців, офіцерів наземних служб, тобто офіцерів бойового управління. Цей план дій уже давно є, нам лише потрібно його постійно погоджувати, консультуватися з нашими західними партнерами, з учасниками авіаційної коаліції.

Тож тут неможливо чітко сказати, що умовно 25-го числа такого-то місяця навчання завершаться. Всі, хто публічно комунікує від української влади, іноземних партнерів, – в кожного своє бачення.

Міністр оборони (Олексій Резніков, – Ред.) казав, що до кінця року українські пілоти можуть (застосовувати літаки F-16, – Ред.) чи . Міністр закордонних справ (Дмитро Кулеба, – Ред.) вже менш оптимістично сказав, що наступного року. Дехто на Заході говорить про ще більші терміни.

Я думаю, що ми про все остаточно дізнаємося в процесі. Коли пілоти безпосередньо почнуть інтенсивну підготовку на тренажерах, авіасимуляторах і практичну на літаках – стане зрозуміло, наскільки швидко вони зможуть опанувати.

Наші західні партнери, звичайно, довіряють нам, але все одно є певний скепсис у декого стосовно того, чи зможуть вони опанувати. Такий самий невеликий скепсис був і щодо батарейної техніки, яку нам передавали, – , і . Але фактично вдвічі швидше впоралися військові. Тут головне зрозуміти, як це все працює.

Наші пілоти вже навіть пробували себе в кабіні винищувачів: у 2012 році це був F-16, а в 2018 – F-15. Цей літак більш технологічний, у ньому все автоматизовано. Тому, можливо, навіть простіше навчитися саме пілотуванню, основним процесам – зліт, посадка, звичайним фігурам пілотажу. А от застосування озброєння – тут уже потрібно буде вивчати всі тонкощі, як це найбільш ефективно застосовувати.

– Озвучувалися орієнтовні терміни навчання в пів року. А чи можуть наші пілоти впоратися швидше?

– Ми припускали, що може бути пів року. Але два пілоти їздили в Аризону на тестування та оцінювання їхніх можливостей. Це були два середньостатистичні пілоти, яких Повітряні сили ЗСУ відправили до США.

Американські фахівці дійшли висновку, що якщо такого рівня пілоти, зі знанням англійської мови, то в принципі знадобиться і чотири місяці, щоб опанувати F-16. Далі – вже питання застосування та бойового мистецтва, яке здобувається через практику.

F-16 – техніка технологічна і розумна, вона модернізувалася. Це високоточне озброєння. Людський фактор там мінімізується. Головне – правильно виконати алгоритм дій, який призведе до ефективного результату.

– Після того, як наші пілоти завершать навчання, в Україні на них уже чекатимуть F-16? Чи доведеться ще зачекати, поки їх поставлять?

– Процес навчання всіх фахівців та передання винищувачів буде проходити паралельно.

Тому будуть різні групи. Хтось займатиметься бойовою підготовкою пілотів, це визначається з нашими партнерами. Інші – авіаційних інженерів, які будуть експлуатувати цю техніку.

Потрібно продумувати, як ми будемо утримувати, обслуговувати F-16, замінювати запчастини і так далі. Тому різні групи від військових, Повітряних сил займаються на тому чи іншому напрямку, щоб ці процеси проходили паралельно.

Плюс щоб відбувалися процеси в Україні, про які нам говорять партнери. Та ж компанія Lockheed Martin, яка є виробником F-16, у них є свої технічні вимоги до злітно-посадкових смуг, інфраструктури аеродромів.

Тому ми маємо ще покращити нашу інфраструктуру, хоча вже і так можна з нею працювати. Дещо треба адаптувати. В умовах війни ми можемо на деякі речі закривати очі, скажімо так. Але ми розуміємо, що авіація, небо помилок не пробачають, все має працювати бездоганно. Утім ми працюємо в умовах війни, і доводиться ухвалювати нестандартні рішення щодо дислокації військової техніки, зокрема радянської. В таких же умовах будуть працювати і F-16.

Іншого виходу немає: противник має далекобійну високоточну зброю різних типів: починаючи від Шахедів і закінчуючи крилатими, балістичними та аеробалістичними ракетами. Потрібно до цих умов адаптуватися, щоб зберегти техніку, зокрема західну, як це роблять піхотинці. Ті ж – їх теж потрібно ховати, маскувати, пересувати, переміщувати і так далі.

Так само зараз працюють винищувачі та , штурмовики Су-25 та бомбардувальники Су-24. Вони також мають свій алгоритм дій, щоб не бути ураженими ворожими ракетами.

– А інфраструктура для обслуговування F-16 базуватиметься лише в Україні чи також за кордоном?

– Ми не зможемо ганяти літаки туди-сюди. Є компанія-виробник, яка виготовляє літаки. Є інженерно-авіаційна служба, яка щодня обслуговує техніку, дивиться за роботою всіх систем, вузлів, агрегатів, озброєння. В нас вони тут крутять просто на аеродромі, замінюють двигун за 15 хвилин.

Західна техніка – більш така, як конструктор: якщо зламався якийсь технологічний блок, він знімається, відправляється компанії-виробнику. Вони присилають новий, а той ремонтують чи викидають.

У нас теж є авіаційно-ремонтні підприємства, які здатні провести капітальний ремонт чи самого літака, чи окремих агрегатів та запчастин. Тому нашим технікам потрібно опанувати, як це все робиться. Зрозуміло, що ми тут завод не побудуємо, який може обслуговувати F-16. Але щоденна експлуатація, невеликий ремонт, заміна деталей буде відбуватися силами наших авіаційних інженерів в Україні. А все, що потребує більш глобального дослідження, заміни, будуть доставляти заводу-виробнику.

– Напевне, найвідоміші історії про українських пілотів – це Привиди Києва та KARAYA. А чи можете Ви пригадати ще якісь надзвичайні історії про наших пілотів за цю війну, про які вже можна розповідати?

– Багато є історій. У нас усі пілоти сьогодні героїчно виконують свої завдання. Я б не хотів виділяти когось окремо. Є штурмовики, які щодня б’ють ворога некерованими ракетами. Пускають їх кабруванням (запуск некерованих ракет у положенні, коли ніс літака дивиться вгору, – Ред.), щоб менше входити в зону ураження ППО.

Є бомбардувальники, які перетинають лінію бойового зіткнення, завдають бомбових ударів. Бомбардувальна авіація в перші дні, тижні війни, коли рухалися ворожі колони, спалила сотні й сотні одиниць техніки, тисячі особового складу ворога.

Винищувальна авіація сьогодні адаптувала вже і . Теж щодня працюють, теж ризикують. Фактично заходять у зону ураження – він уже їх бачить, вони його ні. Вони (українські пілоти, – Ред.) навіть знають, що по них ідуть пуски ракет, але все одно продовжують виконувати завдання, відпрацьовують і летять на вкрай низьку висоту, на форсажі фактично втікають від далекобійних російських ракет “повітря-повітря”, які їх наздоганяють із Су-35, чи від С-400, які паралельно із землі пускають по них ракети. Вони вже навчилися робити певні маневри та уникати їх.

Тому кожен льотчик сьогодні в нас героїчно виконує свої обов’язки, і ними можна тільки пишатися.

– А як народилася історія про Привида Києва? Це було щось спонтанне, чи сплановане, щоб підняти бойовий дух українців?

– Ні, звичайно спонтанне. Люди бачили, як ідуть повітряні бої. Самих повітряних боїв було небагато, тому що зараз так ніхто не воює: хто кого раніше на радарі побачив – випустив ракету і все. Але все ж таки бої були, люди бачили, що відбувалося над Києвом, і почали писати. І нам у Повітряних силах довелося, скажімо так, підіграти цій історії. Написати: Подивіться, що виробляє цей хлопець.

Потім уже причепилося “Привид Києва”, ми не стали заперечувати, що він існує. Особливо не підтверджували, але й не заперечували. А коли вже люди почали приписувати незаслужені здобутки – збив 20, 30, 40 літаків… Ми маємо бути реалістами і розуміти, що збити нашими винищувачами російські літаки фактично неможливо, вони поступаються технологічно. Так, стріляли, збивали – але не таку кількість.

Стріляли по російських літаках усі: із землі з ПЗРК, і С-300, і Буки, і винищувачі. І кожен казав: це я збив. Це було нормально в тому плані, що дійсно це піднімало бойовий дух.

Завдання було протистояти російській авіації у небі, здійснювати винищувальне прикриття і сковувати їхні дії, змушувати маневрувати. Наші героїчні пілоти, знаючи, наскільки слабші вони технологічно, та й у кількісному плані (за кількістю літаків, – Ред.) у 5-6 разів поступалися росіянам, все одно йшли їм у лоб, відтісняли в зону ураження нашої ППО. А ППО їх гідно зустрічала і збивала. Тому результат був досягнутий завдяки спільним діям і авіації, і наземних Сил оборони, і зенітних ракетних систем.

Коли ми подивилися, що почали петиції писати “дайте нарешті Привиду Києва Героя”, довелося вже зізнатися, що це збірний образ усіх пілотів 40 бригади тактичної авіації. Саме вони є захисниками Києва. Що це усі “привиди”, усі як одне ціле.

Ми ж не можемо як Росія фейками здобувати. Тому народу потрібні герої, це зрозуміло. Але все ж вони в нас усі герої.

– Щодо протидії російським атакам восени. Наскільки посилилася наша протиповітряна оборона в порівнянні з початком минулого опалювального сезону?

– Вона посилилася, звичайно. У вересні минулого року пішли перші атаки – по Харківській ТЕЦ 11 вересня. Я датую це як початок масованих ударів по нашій енергетичній інфраструктурі. Вже в жовтні почали працювати NASAMS та IRIS-T – по одному дивізіону.

Вони дуже допомогли, ми тоді публікували, що 100% результат дають ці системи, треба їх більше. І з того часу їх стає все більше. Ми маємо вже не один дивізіон IRIS-T та NASAMS, і навіть уже не один дивізіон Patriot.

Плюс – він уже працює, про це навіть написав посол Франції. Ми посилюємося установками , – це ППО Сухопутних військ. Системи та багато-багато інших, про які менше чути.

Плюс нарощуються мобільні вогневі групи. Вони будуть нарощуватися і надалі, тому що велика територія. Долітають російські ракети аж до західних кордонів, користуючись тими маршрутами, де ворог володіє інформацією, що немає в нас великих систем ППО середнього радіусу дії. Вони намагаються завдяки розвідці прокладати маршрути, якими більше ворожих ракет зможуть подолати нашу систему ППО, розташовану по всій території держави.

ППО в нас розподілена так, щоб захищати передусім локально міста, об’єкти критичної інфраструктури, стратегічні державні об’єкти. Перекрити всю Україну ми не можемо великими системами ППО, а перекриваємо і мобільними вогневими групами, і винищувальною авіацією. Саме тому нам потрібен F-16, який зможе це робити на 100% ефективніше, аніж зараз це роблять радянські винищувачі.

ППО, з одного боку, посилена західними системами. А з іншого – ми щоразу втрачаємо ресурс наших радянських систем С-300, Бук-М1, які продовжують залишатися основою нашої ППО. Плюс ще є радянські комплекси С-125.

Тому тут посилюємся, там втрачаємо. Так і повинно бути зрештою, тому що ми переходимо на західні системи.

Якщо в загальному брати – ми посилюємося західними системами. І завдяки цьому зможемо дати гідну відсіч ворогу, який не має вже того стратегічного запасу ракет, але нарощує виробництво дронів.

– А скільки ще засобів ППО нам потрібно, щоб повністю убезпечити хоча б енергосистему від терористичних атак РФ?

– Це питання, на яке немає відповіді. Нам потрібно багато систем. Потрібно замінити весь радянський парк ППО на західний. Тому що все для Бук і С-300 ми шукаємо в країн-партнерів. Ми не можемо у Росії брати. Ми тисячі ракет використовуємо і використали протягом цієї війни. Немає невичерпних запасів.

Тому нам потрібно доволі таки багато систем: це десятки дивізіонів різних типів, різних виробників, про які я говорив.

Кожен комплекс виконує свої завдання. Patriot наразі використовується в основному для знищення балістичних цілей і плюс деяких російських літаків, які літали недалеко від кордону. Він великого радіусу дії.

IRIS-T та NASAMS – вважаються середнього радіусу дії. Є ще засоби ППО малого радіусу, їх раціонально застосовувати проти дронів-камікадзе.

– Чи отримаємо ми додаткові засоби ППО до початку опалювального сезону?

– Це питання радше до тих, хто нас має цим забезпечити.

Німеччина, наприклад, планує нам передати ще чотири комплекси IRIS-T. Їх будуть передавати поетапно. Вони профінансували, і в цей входять чотири системи IRIS-T. Як їхнє виробництво буде справлятися, виготовляти нові системи та однойменні ракети до них, так і будемо їх отримувати.

Якісь (види систем ППО, – Ред.) через місяць, якісь через три, якісь наприкінці року. Одразу все обіцяне не зможуть нам партнери надати. Воно надходить поетапно.

Фото: