Машина часу

Текст уже на Patreon. Завітайте туди!

Багато хто з нас у дитинстві мріяв про свою машину часу. Хтось Веллса начитався, хтось фільмів надивився, а хтось обидва варіанти змішав. Що ж, шанс є.

Відкривається унікальний портал у минуле. Я б сказав, не тільки відкривається, а й наполегливо всіх запрошує скористатися лазівкою. Не в тому сенсі, що часто кличе. У тому сенсі, що штовхає і штовхає, вимагаючи прогулятися в минуле.

Але не в епоху короля Артура, а у Веймарську республіку. Поки що лише один маршрут налаштований.

Звісно, у нас є шанс цього уникнути. Тільки є одне «але». Влада робить усе, щоб за будь-якого результату війни опинитися саме там. І потягти із собою країну, яка хоче і може перемагати. Країна-то - так. До держави питання є, чи хоче вона.

Веймарську республіку часто зводять до тези «Ги-ги, а потім був Гітлер». Можете замінити прізвище. Суть від цього не зміниться. Чим насправді характерна Веймарська республіка? Відносно молоде формування, маса конфліктів, ресентимент у суспільстві. Якщо нас змусять заморозити конфлікт, залишивши цілі області під контролем ворога – буде ще один схожий елемент.

Поступки щодо території. Можна не визнавати їх, але контроль над ними ворог усе ж збереже, якщо не вирвати здобич із його лап.

Тепер про економіку. Про кризи Веймарської республіки можна знайти чимало матеріалів. Тільки врахуйте – там не зовсім її провина була. Просто в той час, коли молода держава на ніжках трималася і вчилася ходити, у США рвонула Велика депресія. Відлуння пішло по всьому світу. Не оминуло воно й німців: рубильник жорсткої економії похитнув начебто міцну спайку при владі.

Народ був розчарований. І до влади прийшли ті, кому раніше такого шансу не випадало. Тобто «Ги-ги, потім був Гітлер». Знову ж таки, будь-яке прізвище напишіть – від нього тут нічого не залежить.

Я не кажу, що після війни нас буде лихоманити років п'ять, після чого до влади прийдуть люди у військовій формі й запропонують захопити шматочок Польщі. Ні. Історія майже ніколи не повторюється один в один. Зрозуміло лише те, що ні до чого доброго такі зміни не ведуть, як не привели того разу. Тому хотілося б уникнути таких наслідків цієї війни.

У нас важка ситуація, інакше й бути не могло. Її ми маємо пройти разом. Щоб єдність була на чолі столу, а решта вже потім.

І що ми бачимо? У момент, коли потрібен базис стабільності як стрижень усього механізму, його немає. Ба більше, влада особливо не вкурила важливість моменту. І зайнята приблизно тим самим, що за місяць до великої війни – пиляє, обкашлює питаннячка, рже з трибуни парламенту.

Я досить часто бачу записи з парламенту. Ну, робота така. Раніше наживо туди ходив, тепер ось не можна. Гаразд, вивчимо дистанційно. Знаєте, що я вам скажу?

У залі Верховної Ради війни немає і близько. Зрідка приходять люди в камуфляжі. Їм вручають нагороди. А потім забувають не лише про них – про саму причину, навіщо державі стільки людей у камуфляжі. Тому що режим мирного часу найкраще зберігається в бюрократії та чиновницьких мутках. Не в полі. І не в бомбосховищі.

Депутати ніби щасливі. Їм дається можливість звалити за кордон, як уже зробив нардеп Холодов, і після цього лише позбутися мандата. І вони це вже зрозуміли.

Фраза «Твори бардак, ми тут проїздом» знову згадалася. Вона сама.

Де наша національна стратегія з безпеки? Нехай погана, але на роки вперед. Щоб було зрозуміло, куди йдемо і чого хочемо, нехай і треба допиляти ще половину пунктів. Нічого допилювати. Де вона, стратегія? Де?

Окей, нас не взяли в НАТО без реформ. Євросоюз трохи ближче, і все ж ми не там. Ходімо до Вишеградської четвірки - зробимо її п'ятіркою.

Не бачу просування. Бачу, що Кулеба - нібито глава МЗС, але на всіх зустрічах миготить інша людина. А вже від неї я Митний союз радше побачу, ніж якусь Вишеградську п'ятірку. І нічого страшного. Люди-то ржуть, чергового дурника з емоджі в постах цитують.

Факт, жодного руху немає. Країна хоче. А державі пофіг.

Думаєте, там нікому генерувати ідеї, нікому прописати рішення? Так. Там – нікому. І все ж владі ніхто не заважає підключати інших людей, а не творити зоопарк імені Єрмака Андрія Борисовича. Просто їй пофіг.

В Україні все ще вистачає розумних людей. Розумний – не той, хто звалив за кордон, заплативши військкому. Багато тих, хто може допомогти і навіть хоче. Їм потрібен соціальний ліфт, просто щоб застосувати свої таланти. І цей ліфт є. Тільки під приводом війни він уже працює як у Росії. Усім начхати на твої мізки. Потрібна твоя вірність і готовність будь-якої миті хвалити патрона на публіку.

Так собі ідея. Адже саме соціальний ліфт вивіз нас у 2014 році з неймовірної дупи. Еліти оновилися. І потім, коли ми не без проблем поїхали далі – той самий соціальний ліфт підняв із каналізації нинішнє скликання Верховної Ради.

Ну ок, іноді ліфт возить лайно. Не вимикати ж його?

Інакше так із лайном і залишимося наодинці. Потрібні люди з мізками. Потрібні люди з України, але не лояльні, а розумні. Адже якщо влада хоче без критики пожити – після війни може рвонути, і тоді вона тричі пошкодує про своє рішення.

Не погрожую. Сам буду радий уникнути Веймарського сценарію. Владу не люблю, але інтерес збігається.

Хоча... Стривайте-но. Я хоча б кажу, чого хочу уникнути. А влада ніби намагається наступити на кожні граблі й запустити будь-який процес розчарування в собі. У країні, де стільки людей із бойовим досвідом. У країні, де стільки зброї. Промовчу про те, який діагноз може описати такі вчинки з боку Банкової.

Оскільки стукачі читають текст разом із вами, зіпсую їм звіт із моніторингу. Ще раз про головне.

Потрібна стратегія. Якщо в країні 2/3 чиновників живуть за законами мирного часу – волонтерам згодом доведеться ще й танки возити, а це все ж завдання державного апарату.

Потрібно рухатися на Захід, поки противник ослаб разом із нами. Якщо стояти на місці і зводити зовнішню політику до фоточки – ворог встигне прокинутися і натиснути ще. Не сваріться з Польщею, у якої скоро вибори, і тому її лихоманить. Не треба з Британією горщики бити. Думайте про те, що саме ці країни вписалися за нас, поки США чухались.

Потрібно освіжати кадри. Застій тих, хто провалив своє завдання і лизнув де треба – шлях у нікуди.

Україна встоїть на ногах, я впевнений. В основі нашої країни лежить сильне суспільство, яке навесні 2022-го стільки питань вивозило замість влади. За свою історію наш народ пережив багато жахів. Геноциди, світову війну на своїй території, репресії. І все ж таки ми тут.

Тобто машину часу переживемо, навіть такою ціною. Шкода, що не всі.

А хто переживе з нами? Є ідеї?