Хвилина мовчання: згадаймо 15-річного Артем, 10-річного Єгора та 5-річного Кирила Прийменків

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо родину Прийменків.

15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кирило Прийменки разом з батьками та бабусею загинули 7 березня 2022 року у Сумах, коли російські військові з літака скинули авіабомбу на вулицю Спартака. Вони чекали евакуаційний коридор і наступного ранку вже мали виїхати з міста. 

Дружні, щирі, співчутливі, кмітливі та закохані – так про Катерину та Віталія відгукуються їхні рідні та друзі. Разом пара прожила майже 20 років. Жінка опікувалась дітьми, а чоловік займався бізнесом. 

«У них троє дітей, такі вони галасні всі, веселі. В них постійно були гості, свята, пісні, ну як знаєте, такі вони, дуже активні, дуже гостинні, вони дуже полюбляли мандрівки, активний відпочинок, лижі, якщо влітку, то це обов’язково рибалка, виїзди з палатками», – розповіла сестра батька родини.

Хлопці займались спортом, 15-річний Артем був неодноразовим чемпіоном України з самбо: «Старший Артемка — він у нас гордість нашої сім’ї. Він був спортсмен успішний займався дзюдо. Єгорчик середній – 10 років йому було на момент загибелі, він теж займався спортом як Артем, але не встиг досягти ще таких результатів, але теж займався. Кірюша – наймолодший, пʼять рочків йому було, він ще був в садочку, тому ще був дуже хлопчик такий шебушний, артистичний, розкутий, гарний», – зауважила родичка.

Український самбіст, неодноразовий переможець чемпіонатів України з боротьби самбо, чемпіон Відкритого всеукраїнського турніру «lll Дитячий фестиваль самбо» Артем Прийменко пішов з життя за два місяці до свого 16-ліття…

Юна гордість українського спорту загинув під час авіаударів російськими військами по житлових будинках у Сумах 7 березня. Того вечора у результаті бомбардування було повністю знищено один житловий будинок, ще понад 16 частково зруйновано. Загинули 22 людини, з них троє – діти.

Під час цього обстрілу російські окупанти позбавили життя Артема, а також його батьків, бабусю та двох молодших братів Єгора та Кирила.

«Артем займався спортом професійно. Увійшов у збірну України та мав представляти нашу країну в Нідерландах... У нього все життя було попереду, грандіозні плани, мрії...», – написала тітка загиблого Анна Прийменко.

«Артем – неодноразовий переможець чемпіонатів України з боротьби самбо, – розповів тренер про вихованця. – Торік він отримав золоту медаль у Херсоні у вазі 88 кг. Отримав місце у збірній команді України на чемпіонат світу у Нідерландах. Він був дуже перспективним. Наш вихованець, наш спортсмен… Разом з Артемом загинули тато, мати, бабуся та два молодші брати – Єгор і Кирило. Велике горе для родини самбістів, родичів та для нас усіх», – розповів тренер Артема Євген Леоненко.

Артем усе встигав: по два тренування на день, навчання у школі, репетитори з математики та англійської, стосунки з дівчиною. Вдома в юнака теж були обов’язки.

«Маленького Кирила можна було спокійно залишити на Артема. Він і підгузок поміняє, і погодує з пляшечки. Міг відвести до садочка, забрати», – поділилася Анна Прийменко.

Поступово тато Віталій долучав сина до свого бізнесу, на канікулах просив допомагати, даючи різні завдання.

«Брат за це племіннику платив гроші. Привчав, що «не просто у мене є гроші і я тобі їх даю», а їх слід заробити. Артем же йому казав: «Тату, бери мене на роботу, мені потрібні гроші», – пригадала тітка.

Хлопець любив активно відпочивати. Посидіти біля басейну чи на узбережжі моря міг недовго. А от на лижах поганяти – залюбки. Родина раз на кілька місяців намагалась їздити відпочивати разом із дітьми.

Через чотири роки після народження Артема подружжя Прийменків очікувало на другу дитину. Катя дуже сподівалась, що народиться дівчинка. Про неї мріяла ще з першої вагітності. Втім УЗД показало, що через кілька місяців в родині стане на одного чоловіка більше.

Немовля росло спокійним, мало плакало. У родині Єгора лагідно називали «пельменчиком».

Утім з кожним роком дедалі більше проявлявся вогняний характер хлопчика, який ріс дуже впертим. Якщо сказав, що щось не робитиме, значить все – точно за цю справу не візьметься, наголосила тітка.

«Дитину на вихідні могли відвезти до бабусі. Звісно – із домашніми завданнями. Моя мама – Єгору: «Повчімо уроки, а потім підеш гуляти». Він: «Але я не хочу вчити уроки». Бабуся: «Отже, не підеш гуляти». І Єгор відповідав: «Значить гуляти сьогодні я не піду», – розповіла Анна Прийменко.

Завдяки своєму характеру Єгор подружився з однокласницею Мірою – вона теж була активною та з «вогником». Разом діти проводили багато часу. Чотири роки просиділи за однією партою. «Єгор та Міра дарували один одному подарунки. Хлопчик за дочку стояв горою», – розповіла мама Міри Олена Ровенських.

«Єгор був такий, що йому своє не нав’яжеш. Його треба було переконати, що щось потрібно зробити. Це був самостійний не по роках хлопчик, кмітливий, спритний, веселий», – пригадала хрещена Єгора Ольга Ігнатовська.

Єгора, як і Артема, віддали на самбо. Хлопець із задоволенням ходив на тренування, але так, як старший брат, цією справою не горів.

Восени перед вторгненням Єгор перехворів на коронавірус, стан був важкий – хлопчика ледь врятували лікарі. Хвороба викликала складний менінгіт. Дитина приблизно три тижні провела у лікарні. Після одужання Єгору заборонили фізичні навантаження, навіть заняття з фізкультури скасували…

Коли Катерина Прийменко завагітніла втретє і дізналась, що в неї знову буде хлопчик, то розридалась. Рідні трохи підсміювались із Каті та заспокоювали: «Ти уявляєш, наскільки ти щаслива мама? У тебе троє синів – справжні богатирі. Тільки й роздаватимеш їм завдання». Поступово мама звикла до думки, що буде єдиною у сім’ї жінкою.

Кирило змалку мав артистичні здібності й завжди дуже старався, розповідаючи вірші чи під час танців на заходах у дитсадку. Він був розкутим і міг за кілька хвилин порозумітись із кожним. Був надзвичайно енергійним, мама Катя казала: «Він нам скоро дах знесе». Батьки вже міркували, на яку б секцію віддати найменшого сина.

На День Валентина, якраз перед повномасштабним вторгненням, чоловік Віталій подарував дружині Каті поїздку на Мальдіви. До цього родина жодного разу не була біля океану. Вирушити планували всією сім’єю. Хіба що Артем не хотів їхати – йому, підлітку, це вже було не дуже цікаво.

Вторгнення Росії 24-го лютого перекреслило усі плани родини.

Прийменки забрали до себе бабусю. Разом пересиджували бомбардування у підвалі будинку. На початку березня родина збиралась виїхати із Сум, бо там ставало дедалі небезпечніше. Анна Прийменко напередодні вже вирушила на захід країни. Там чекала зустрічі з мамою, братом, невісткою та трьома племінниками.

Прийменки мали виїхати у колоні автівок 8 березня. Анна зателефонувала матері ввечері напередодні: вона смажила дітям у дорогу биточки. Зранку родина мала виїздити.

«Сигналу тривоги тоді не було, літак летів низько. Сирену ввімкнули вже після вибуху. Від будинку нічого не залишилося, він розлетівся – як паперовий. Паркан встояв, туї, підвал… А рідних немає…», – поділилася родичка.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.