Закон про олігархів: і без нього в Європу не пустять, і з ним зась

Днями секретар РНБО Олексій Данілов повідомив, що в реєстр олігархів не внесено жодного прізвища. Не так, щоб велика новина, але присмак прикрий. Стільки галасу було через той “антиолігархічний” закон, стільки інтриг плелося, стільки прогнозів про оздоровлення економіки та політики робилося, а в підсумку, виходить, аж нічого?

Парадокс у тому, що коли раніше нам говорили, мовляв, без такого закону нас до Європейського Союзу не пустять, то теперь кажуть, що не візьмуть з таким законом. Як з цим жити, kp.ua поцікавилася у експертів.

Кандидати є, а “дошки” немає

Закон України “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”, приймався в прискореному режимі, і вийшло так, що вскочили поперед батька в пекло. До Європейської комісії за демократію, більш відомої як Венеційська комісія, документ був направлений уже з підписом президента. Юристи робили песимістичні прогнози щодо рецензії і не помилилися.

В червні цього року Венеційська комісія оприлюднила висновок, що в такому вигляді, в якому він є, закон не можна втілювати в життя. Бо він має каральний характер, сповідує особистісний підхід до питань боротьби з олігархічним впливом і містить потенціал використання у політичних цілях. Власне, про все це незалежні експерти попереджали ще на етапі обговорення законопроєкту, ініціатором якого виступив сам президент.

Критиці піддавалися основні засади, на яких Україна збиралася вести боротьбу за оздоровлення економіки і політики. А саме: олігархів визначала РНБО, хоча не мала таких повноважень за Конституцією, “призначених” мали урізати в правах, які мають громадяни України, і заносити в спеціальний реєстр.

В червні минулого року Олексій Данілов говорив, що є 86 кандидатів на “дошку догани”, в жовтні на створення реєстру виділили без малого 3 мільйони гривень.

А цьогоріч в березні міністр юстиції Денис Малюська дав зрозуміти, що запуск реєстру олігархів зокрема та імплементація закону взагалі є нашим дороговказом у Євросоюз, але якщо ми рушимо, не узгодивши маршрут з Венеційською комісією, то й до дверей, в які стукати треба, не дійдемо.

Такий закон нереальний

- Венеційська комісія  – це політичний орган, який  може міняти свої думки. Що  їм вигідно, те вони і пишуть. Але з точки зору прав людини, висновки комісії абсолютно правильні, - вважає управляючий партнер адвокатського об’єднання “Кравець і партнери” Ростислав Кравець. - Закон нікуди не годиться і призводить до узурпації влади. Він дозволяє будь-яку людину, яка володіє статками, оголосити олігархом і обмежити в правах без судового контролю. Такого закону про олігархів немає в жодній країні світу – це визнав і сам Денис Малюська.

За словами юриста, в Європі інший підхід.

- Там існують закони про лобізм. У будь-якій цивілізованій  країні для контролю впливу великого капіталу на економіку та політику існує інститут лобістів, де сувора звітність і чіткий контроль. Зареєстрований лобіст ходить в парламент, зустрічається з депутатами, декларує мету зустрічей. І будь-який громадянин може побачити, на що це вплинуло і хто несе відповідальність. Наприклад, за запровадження плати за повірку лічильників, яка і так закладена в тарифи. Або за транспортування газу – фактично продаж повітря. Все можна побачити, перевірити і знати, в чиїх інтересах прийнято такі-то закони, хто гріє руки і до кого приходити з обшуками.

Експерт звертає увагу, що в Україні були спроби законодавчо легалізувати лобізм.

- Але прозорий механізм нам невигідний, ми воліємо управляти  в ручному режимі. Той закон про олігархів, що був прийнятий, нереальний. Варто нагадати, що “слуги” опиралися, коли Дмитро Разумков заявив про намір передати  підписаний закон у Венеційську  комісію. І це коштувало Разумкову крісла спікера Ради.

Не самоціль, а інструмент

Що цікаво: перша реакція наших західних партнерів на “антиолігархічну зброю” була позитивною. В жовтні минулого року, за підсумками саміту «Україна - ЄС», у спільній заяві Євросоюз привітав “зусилля України з обмеженням можливостей для вчинення корупційних дій та її відданість боротьбі з впливом приватних інтересів...”

Як нині, так і тоді, російська агресія була у розпалі. Однак зараз, “заступаючись” за олігархів, Венеційська комісія послалася на війну, бо вона істотно зменшила їхній вплив. Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що це слушний аргумент. Але не тільки він вплинув на негативний висновок.

- Деолігархізація, зокрема, мала на меті розірвати зв’язок  бізнесу та ЗМІ. А вийшло так, що замість демократизації медіапростору  ми отримали його "одержавлення". Всі колишні олігархічні канали нині працюють за рахунок держбюджету. Публіка втратила право чути різні думки, окрім пропагандистських, - зауважує політолог. - В перші місяці агресії це було правомірно. Але зараз, коли життя пристосувалося до воєнного часу, коли працює парламент, всі державні установи, на дискусіях теж поставлений хрест. Це не співпадає з баченням Європи, як має розвиватися країна навіть в умовах війни. Війна - не привід підміняти демократію автократією.

На думку експерта, Європа вітає наше бажання зменшувати вплив великого капіталу на політику, але не схвалює спосіб, який обрали.

- В Росії також боролися  з олігархами, в Білорусі їх  зовсім не було. І що ми бачимо? Там тільки один олігарх –  це влада. Деолігархізація – не  самоціль. Це лише інструмент, і в Україні він має бути інструментом  демократизації.

Попри все, ефект вже маємо

Про скасування “антиолігархічного” закону у висновках Венеційської комісії не йдеться. Принаймні прямої такої вимоги немає, є рекомендації відійти від особистісного підходу до системного.

- Закон поставлено на  паузу. Після завершення війни  будуть корективи в контексті європейської інтеграції. Але цей  закон вже дав свій ефект. Вплив  олігархів значно зменшився. Рінат  Ахметов відмовився від усіх  своїх медіаактивів, навіть футбольні  канали закрив, і не тільки через  війну. Він дуже не хотів потрапити  в реєстр. Відмова Вадима Новінського  від мандата депутата, на думку більшості експертів, теж з цим пов’язана, - каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Політолог зауважує, що Венеційська комісія лише трохи покритикувала цей закон.

- Висновки щодо законів  про нацменшини і мовне законодавство  були куди різкішими. Зараз же  йдеться лише про ризики політичного  переслідування. І я особисто  не бачу в законі такої ознаки, як каральність. Обмеження щодо фінансування партій існують в усіх демократичних країнах. А звітування чиновників про контакти зі світом великого бізнесу для ЄС взагалі є нормою. 

На думку політолога, головна проблема закону - репутаційна. Виділенння певної групи людей в касту з “чорною міткою” шляхом внесення в реєстр.

- Закон кострубатий, популістський, він дійсно не відповідає традиціям  розвинутих держав, де практикується  антитрастове – антимонопольне  законодавство. Отже, будуть зміни. І дуже ймовірно, що від цього  реєстру ми взагалі відмовимося.

Бо Європа таки буде тиснути

На переконання Володимира Фесенка, Україна мусить і буде розвивати законодавство, спрямоване на усування впливу великого бізнесу на велику політику задля отримання надприбутків.

- Це підгрунтя, першоджерело  системної корупції. Решта – то  похідні. З кінця 90-х років склалося, що вся наша велика політика  залежна від великих грошей. Це  працює як система, її треба  руйнувати. Я особисто прихильник  конструктивної взаємодії держави  та великого бізнесу. І Володимир  Зеленский на початку свого  президентства зробив спробу  її налагодити. А чим це закінчилося? Тим, що певні люди почали банально  перекуповувати “слуг”. Звідти  й народився закон, який не  відповідав стандартам, але був  спробою зламати стандарти.

Зараз, відмічає політолог, з олігархами укладене перемир’я і є співпраця. Бо спільна війна і спільний ворог. Певний час так буде триматися і після війни.  Це потрібно використати, щоб налагодити цивілізовані запобіжники. Бо Європа таки буде тиснути.

ДЛЯ ДОВІДКИ

Кого вважають олігархом

Закон передбачає, що для отримання статусу олігарха особа має відповідати трьом ознакам з чотирьох:

1. Брати участь у політичному  житті.
2. Мати значний вплив  на засоби масової інформації.
3. Бути кінцевим бенефіціарним  власником суб'єкта господарювання, який займає і посилює домінуюче становище на ринку впродовж  року.
4. Володіти підтвердженою  вартістю активів, що перевищують 1 мільйон прожиткових мінімумів.

Що забороняється олігархам

Крім внесення в спеціальний реєстр, олігархам забороняється:

1. Здійснювати внески у вигляді власних грошових  коштів, виконання робіт, надання  товарів, послуг тощо на підтримку  політичних партій.
2. Здійснювати внески до виборчих фондів кандидатів (крім власного виборчого фонду), політичних партій під час  виборчого процесу.
3. Бути покупцем (бенефіціаром  покупця) у процесі приватизації  об'єктів великої приватизації.
4. Фінансувати будь-яку політичну агітацію, мітинги чи демонстрації з політичними вимогами.