Фільм «Крути. Гостомельський рубіж»: краще поки що без пропаганди

На каналі «1+1 Україна» 11 серпня вийшов документальний фільм «Крути. Гостомельський рубіж». Він проводить паралелі між двома боями — битвою з росіянами у 2022 році під Гостомелем та в 1918 році під Крутами. «Детектор медіа» публікує сьогодні дві рецензії на цю стрічку від двох авторів, які відзначають позитивні риси проєкту та водночас аргументують недоречність аналогії теперішніх подій і бою під Крутами. Нижче — думки про це від авторки «ДМ» Марії Спалєк.

Насправді прем’єра цього фільму відбулася ще на початку квітня на каналі «2+2» та була присвячена річниці звільнення Київської області. Зараз «1+1 Україна» повторив проєкт у межах рубрики  документального кіно «Історії України: відновлення правди», яка виходить щоп’ятниці. Але, на відміну від весняного показу, цього разу фільм змусив мене замислитися над тим, чи виправдано порівняння двох подій, які розділяє століття.

Підґрунтя для роздумів заклала прем’єра нового проєкту Наталії Мосейчук «Мосейчук+», що відбулася влітку. В другому епізоді, який присвячений Львову, ведуча багато часу приділила суперечці з блогером Андрієм Шимановським стосовно схожості подій 1917–21 років із сучасними. Шимановський доводив, що зараз ситуація геть інша, і нове покоління українців зможе відстояти незалежність держави. А Мосейчук раз за разом згадувала владну катавасію, що панувала в Україні після більшовицького перевороту, та звинувачувала в усьому начебто традиційну схильність українців до суперечок. Бій під Крутами як сумний символ непевності УНР згадували під час бесіди декілька разів. Мені ці історичні паралелі здалися дещо маніпулятивними, адже порівнювати Україну 1918 року й сучасну не можна. На той час наша держава не мала ані досвіду незалежності, ані такого світового визнання та підтримки.

Крути — маніпуляція — знов Крути… Попри цілковиту несхожість проєктів, у голові спрацював запобіжник — і я пішла переглядати фільм, щоб зробити нові висновки. 

Головною темою стрічки «Крути. Гостомельський рубіж», що триває понад 50 хвилин, є участь стрілецького батальйону Житомирського військового інституту імені Сергія Корольова в  обороні Києва у 2022 році. Курсантів перших курсів вишу, з яких складався батальйон, 25 лютого терміново залучили до захисту Гостомельського мосту, що був воротами до столиці. Бійці успішно тримали оборону в районі села Горенка до втечі росіян із Київської області на початку квітня.

До речі, Крути, попри сталу думку, є прикладом вдалої військової операції, а не безнадійної самопожертви молоді. Адже крутяни сповільнили просування ворога та виграли час для міжнародних домовленостей тодішньої влади. Фільм наголошує на цьому й розвінчує прикрий історичний міф. 

У фільмі «Крути. Гостомельський рубіж» звучать спогади самих курсантів, командирів стрілецького батальйону та вищого військового керівництва країни, що планувало оборону Києва. Зокрема, командувача Сухопутних військ України генерала Олександра Сирського та командира оборони сектора 1 міста Києва Анатолія Баргилевича. Слова сучасних героїв чергуються зі спогадами учасників битви під Крутами, які зачитує за кадром актор Михайло Войчук. 

Спорідненість обох історичних подій підкреслює і відеоряд, в якому архівні кадри сторічної давнини переплітаються з відео теперішнього вторгнення Росії. Наприклад, після чорно-білої хроніки наступу більшовицької армії Муравйова показують колони російських автівок із позначкою Z. 

«Дуже схоже з тим, що є зараз. Більшовицько-російські війська на чолі з Муравйовим наступали, захисники республіки захищали Київ. Нічого не змінилося. Навала, кулемети, м’ясом закидати — і всіх, хто потрапив у полон, розстріляти», — коментує голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович. 

Стрибки у часі позначаються на екрані календарем, який відраховує цифри від 1918 до 2022 й у зворотному напрямку на тлі кадрів історичної реконструкції. Цей режисерський хід служить додатковим візуальним містком між історичними подіями, щоб уже жодних сумнівів про їхній зв’язок у глядачів не залишилося.

Пресслужба «1+1» назвала режисером фільму Тараса Ткаченка, який зняв художні фільми «Гніздо горлиці» та «Чорний ворон». Але в титрах стрічки «Крути. Гостомельський рубіж» Ткаченко позначений лише як сценарист, а режисером записаний Денис Івашина. Кому вірити — неясно, але пресслужба і назву фільму перекрутила, згадавши фільм як «Курсанти. Гостомельський рубіж». 

Загалом здається, що між боями під Крутами та Гостомелем справді чимало спільного, і автор, ким би він не був, вдало поєднав розповідь про дві важливі для України історичні події. Але є моменти, що зводять всю ідею нанівець.  

Антон Дробович у фільмі єдиний, окрім ведучого за кадром,  хто розповідає про Крути. Ані курсанти, ані їхнє керівництво жодним словом не згадують бійців УНР. Виглядає дивно, адже у когось принаймні можна було спитати, чи надихалися вони подвигом попередників, чи взагалі знають про те, що відбувалося під Крутами та по всій Україні в ті часи. Тим більше, що Дробович дає привід поставити такі питання.

«Одна з причин, чому ми так запекло воюємо у цій війні, — те, що ми дуже добре знаємо, чого нам буде коштувати втрата державності, втрата права бути господарем свого дому. Ми знаємо, чим усе закінчилося минулого разу», — говорить він. Чому б не дати слово з цього приводу безпосереднім учасникам подій?

Складається враження, що військові взагалі не знали про задум присвятити фільм не лише їм, а й подіям вікової давнини. Від цього будь-які паралелі починають здаватися штучними. 

Але найгірше те, що проєкт вдався до порівняння. «Тоді основу загону під Крутами складали курсанти новоствореного військового училища імені Богдана Хмельницького. Подвиг нинішніх курсантів не менш вартісний. Він полягає в готовності віддати свої молоді життя за Україну», —  каже на початку фільму Михайло Войчук. Що означає «не менш вартісний»? У нас тут що, про змагання футбольних команд «Крути» й «Гостомель» ідеться? 

На екрані останні слова супроводжувалися кадрами з цвинтаря, де хлопці стоять на могилі загиблих товаришів. Під час бою за Гостомельський міст загинув курсант Владислав Селютін, отримав смертельні поранення курсант Павло Трубій. Також на позиції загинув один із керівників стрілецького батальйону, капітан Віталій Морозов. Краще б диктор вшанував їхню пам'ять хвилиною мовчання, ніж пафосними зворотами.

Останній цвях у мою віру в щирість авторів фільму вбив музикальний супровід: майже постійно на тлі коментарів героїв і військової хроніки звучали якісь патетичні симфонічні уривки. Це — відомий спосіб підняття патріотичного духу глядачів. Але безліч фільмів про повномасштабне вторгнення, що було знято в останній час, його не використовували. Ледь не єдиний «збагачений» проєкт, що я пригадала, був «Рік за кадром» Дмитра Комарова. До речі, теж від каналу «1+1». Комарову добряче «прилетіло» від глядачів за патетичний музичний супровід під час інтерв’ю з Главкомом Валерієм Залужним. Утім, недоречні інструменти в «Році за кадром»  загубилися на тлі глобальності проєкту. Натомість у «Крутах. Гостомельському рубежі» все перед очима. 

Курсанти під Гостомелем, безперечно, вчинили подвиг. Як і офіційно визнані героями учасники бою під Крутами. Про це обов’язково слід розповідати глядачам. Але, будь ласка, не треба поки що прикрас — ані оригінальних режисерських ходів, ані музики, ані пафосу. Поточні події занадто болючі, щоб підкреслювати їх пропагандистськими прийомами.