Нова загадка Нептуна, яку не може пояснити навіть НАСА

Ще у Вікторіанську епоху у нашій Сонячній системі з'явилося дивне небесне тіло. Чи це був астероїд? Чи, може, комета? Лише у жовтні дві тисячі сімнадцятого року ми помітили його і почали уважно вивчати. Його назвали Оумуамуа, що у перекладі з гавайської означає «розвідник». Форма цього об'єкта вкрай незвичайна, сильно витягнута і вузька, а швидкість настільки велика, що, схоже, гравітація Сонця не має великого впливу на Оумуамуа.

Що ж є цей дивний блукаючий камінь? Фахівці спочатку подумали, що він найбільше схожий на астероїд, але, придивившись, дійшли висновку, що це, найімовірніше, комета. На їхню думку, об'єкт рухається за рахунок невеликих струменів газу, спричинених теплом Сонця, що може збивати його з природного курсу. Зовні Оумуамуа дуже відрізняється від інших комет. Ці типи небесних тіл відбивають близько чотирьох відсотків падаючого ними світла. Оумуамуа, що дивно, має вдвічі більші властивості, що відбивають. На жаль, ми більше не зможемо вивчати цей химерний об'єкт, оскільки він покинув нашу область Сонячної системи.

Проблема в тому, що ми помилялися раніше. У тисяча вісімсот першому році ми натрапили на Цереру, яку тепер знаємо як найбільший астероїд у Сонячній системі. Але спочатку її теж вважали планетою. І ви, напевно, знаєте історію про Плутона. Після відкриття в 1930 році його записали в планети, але потім перекласифікували в карликові планети. Той факт, що гіпотетична дев'ята планета знаходиться так далеко від нас, ускладнює її фотографування та вивчення. Щоб фахівці змогли відстежити дев'яту планету, світло має пройти весь шлях від Сонця та майже весь шлях назад. Астрономам вдалося охопити близько тридцяти відсотків території, де, ймовірно, знаходиться ця планета. За їхніми оцінками, потрібно ще близько чотирьох років, щоб вивчити частину, що залишилася, і зробити висновки.

Туманність - це величезна хмара пилу та газу в космосі. Одні туманності утворюються із вмираючих зірок після їхнього вибуху. Інші – це місця, де починають формуватись нові зірки. Тому деякі туманності навіть називають «зірковими яслами». Вони бувають різних кольорів та розмірів, але одна привернула увагу астрономів своєю ефектною формою. Вона називається туманність Червоного прямокутника і знаходиться в сузір'ї Єдинорога на відстані близько двох тисяч трьохсот світлових років від нас. Ми точно не знаємо, чим викликана така незвичайна форма, але одне з пояснень полягає в тому, що в ядрі туманності знаходяться дві зірки. Вони можуть створювати два конуси яскравого пилу, які разом утворюють об'єкт, схожий на прямокутник.

Туманність демонструє щось так зване «розширеною червоною емісією». Це означає, що її пил має специфічне червоне свічення. Важко сказати, чим це викликано, але дві зірки в центрі напевно мають до цього якесь відношення. Пам'ятаєте, я згадував, що Нептун — найвіддаленіша планета в Сонячній системі? Він знаходиться приблизно в тридцять разів далі від Сонця ніж ми. Він має бути найхолоднішим із усіх планет, але ось сюрприз: це не так. І вчені досі не можуть збагнути, чому! У тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятому році космічний корабель НАСА «Вояджер-два» пролетів повз Уран і Нептун. Він виявив, що Нептун тепліший за свого сусіда, незважаючи на те, що знаходиться далі від Сонця. Вчені висунули безліч теорій, намагаючись пояснити це несподіване відкриття.

Блакитні відтінки Нептуна інтенсивніші, ніж в Урана. Тому дослідники НАСА вважають, що в атмосфері Нептуна є ще одна невідома хімічна речовина. Це може пояснити незвичайну температуру, як і екстремальну погоду. На Нептуні, мабуть, вирують найсильніші вітри та найпотужніші шторми в нашій Сонячній системі. Наприклад, тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятого року «Вояджер-два» зафіксував на Нептуні сильну хуртовину, яку назвали Великою темною плямою. Цей шторм був більшим, ніж вся наша планета! Він зник у тисяча дев'ятсот дев'яносто четвертому році, тому нині ми мало що можемо про нього дізнатися. Екстремальні вітри можуть проштовхувати заморожений метан через атмосферу планети та впливати на температуру Нептуна. При найближчому розгляді Уран виглядає трохи дивно, навіть якщо враховувати, що це величезна газова куля. Чому? Тому що він обертається на боці, що створює враження, ніби котиться навколо Сонця як м'яч.

Таке цікаве лежаче становище, ймовірно, викликане масивним зіткненням, що сталося у минулому. Через цей нахил сезони на Урані змінюються екстремальним чином за мірками всієї Сонячної системи. Один рік на Урані триває вісімдесят чотири земні роки. Приблизно чверть цього періоду Сонце світить над північним чи південним полюсом планети. Це пояснює величезну різницю між найвищими та найнижчими річними температурами. А тепер подивимося на малечу. Я маю на увазі Меркурій та Плутон. Меркурій - це найменша планета в нашій Сонячній системі і друга за розміром, якщо рахувати карликову планету Плутон. Але в нього друга найвища щільність після нашої Землі. І він стає все меншим і щільнішим.

Довгий час ми думали, що наша планета єдина тектонічно активна. Так було доти, доки ми не виявили, що Меркурій все ще активний щодо цього. Можливо, саме з цієї причини він стискується та ущільнюється. Атмосфера Плутона досі спантеличує вчених. Вони виявили, що в його атмосфері близько двадцяти шарів, і вони холодніші і компактніші, ніж передбачалося спочатку. Команда НАСА «Нові горизонти» також виявила, що карликова планета викидає величезну кількість азоту щогодини, але Плутон якимось чином постійно поповнює запаси втраченого газу. Можливо це відбувається завдяки інтенсивній геологічній активності. Як і в більшості шоу талантів, у нашій Сонячній системі є зірка, що не відбулася. Я маю на увазі Юпітер.

Можливо, це не найточніший опис з точки зору астрономічних фактів, але деякі фахівці дійсно називають Юпітер зіркою, що не відбулася. Справа в тому, що, подібно до зірки, Юпітер містить багато таких хімічних речовин, як водень і гелій. У той же час Юпітер не має достатньої маси, щоб у його ядрі почалася термоядерна реакція і він перетворився на зірку. Зірки виробляють енергію, змішуючи атоми водню під впливом високої температури та тиску, внаслідок чого утворюється гелій. У ході цього процесу виділяється світло та тепло, що надає зіркам їхнього зовнішнього вигляду і температури. Як їм це вдається? Насамперед за рахунок достатньої гравітації. Щоб на Юпітері почався процес синтезу і він перетворився на зірку, він повинен бути важчим у сімдесят з лишком разів. Теоретично, якби ми могли об'єднати багато Юпітерів, ми отримали нову зірку. Але, на жаль, у нашій Сонячній системі Юпітеру доведеться залишитися величезною газовою кулею. Найбільшим із усіх.