Той, кому довіряє Путін․ Як і завдяки кому Росія нав’язувала Україні енергетичну залежність

Крім того, воєнний злочинець є одним із лідерів бандитського угруповання "Лужники", куди входять олігархи Євген Гінер та Михайло Воєводін, автором багатьох ідей щодо того, в який спосіб треба знищити Україну, палким адептом російського шовінізму та справжнім фінансовим аферистом.

Завдяки абсолютній безпринципності та вмінню вислужуватися, Бабаков зміг зробити достатньо яскраву політичну кар'єру та став фактично вручну керувати діяльністю багатьох російських галузей. Дотримуючись політики партії, депутат-рашист став і заступником голови комісії ради директорів "Газпрому", і увійшов до урядової комісії з питань дерибану соціально-економічного розвитку Північно-Кавказького федерального округу, отримав на відкуп Тамбовську область. Крім того, діяч став куратором розвитку російського ВПК, своєрідним носієм-просуванцем огидного "русского мира" в Африці, Азії та у країнах Заходу, а паралельно з цим – "інвестором" в енергетику України.

Перебуваючи під санкціями майже по всьому світу, воєнний злочинець ходить на пропагандистські канали та закликає до знищення України, бере участь у придбанні Росією провідних ЗМІ у країнах Європи, а також бореться з суперницькими елітами за можливість красти з бюджету трильйони рублів. За численні прояви агресії відносно України українські правоохоронці відкрили проти нього низку кримінальних проваджень. Так, працівники СБУ та слідчі ДБР інкримінують путінському посіпаці посягання на територіальну цілісність та недоторканість України одразу по кількох епізодах. Крім того, діяч проходить по справі про виправдання російської агресії.

Підтвердження відомих фактів, а також безліч нової інформації про діяльність підсанкційного терориста редакція 24 Каналу знайшла у дампі електронної пошти Олександра Бабакова, який надали нам хактивісти команди "Кібер Спротив". Дослідивши майже 13 тисяч листів злочинця, ми з'ясували, як Росія контролювала українських нардепів для виправдання своєї агресії проти Грузії, вибудовувала вплив на суспільні думки у цивілізованих країнах, а також позбавилася, повернула, а згодом знову втратила важелі економічного тиску на нашу державу в енергетичній сфері. Детальніше про все – читайте у низці наших матеріалів, присвячених злочинній діяльності одного з найвпливовіших путінських поплічників.

Україну намагалися вдруге підсадити на електричний гачок

Тактикою підсаджування інших країн на "енергетичну голку" для отримання від цього дивідендів, політичних бонусів та важелів впливу рашисти користувалися фактично завжди. Дуже яскраво наслідки такого підходу можна було спостерігати у Німеччині, де відверто підкуплені знижками на газ та великими грошима політики роками ставали на бік Москви. Так, на вимогу Путіна, Ангела Меркель у 2008 році закрила Україні двері до НАТО. Через 6 років вона ж блокувала накладання серйозних санкцій на Росію за окупацію Криму та розв'язану на Донбасі війну.

Колишня канцлерка Німеччини не давала США долучатися до переговорних процесів, вводила у мінські перемовини кума Путіна Віктора Медведчука та й взагалі зробила справді багато, аби послабити Європу й забезпечити підтримку воєнних злочинців. Натомість рашисти завалювали німців обіцянками безперервних постачань найдешевшого газу, пропонували багатьом політичним діячам після виходу на пенсію обіймати посади-синекури у всіляких "Роснафтах" чи "Газпромах".

Навіть після скоєння величезної кількості воєнних злочинів, коли в усіх вже було розуміння того, що Росія є країною-терористкою, яка не дотримується взятих на себе зобов'язань, Берлін не оговтався від загравання з бункерним фюрером та збирався з головою віддатися Кремлю, інвестувавши у "Північний потік – 2", – проєкт, що мав виключно політичні цілі для Москви, аби через Німеччину зв'язати руки Європі та отримати індульгенцію на повномасштабну війну з Україною, захоплення Латвії, Естонії та Литви та інші злочини.

Вплив Путіна на Берлін був таким потужним, що Олаф Шольц досі не може позбавитися перестороги та, наприклад, підтримати вступ України у НАТО. Чи передати Києву далекобійні ракети. Навіть після того, як росіяни підірвали газопроводи, а ЄС ввів ембарго на купівлю енергоносіїв у рашистів. Словом, у Кремлі вміли прив'язувати країни з їхньої сфери інтересів до себе, а Україна, зрозуміло, була для загарбників пріоритетом №1. То ж цікавість до прив'язки нашої держави до себе росіяни виказували завжди. Ще наприкінці 90-х та початку 2000-х російські олігархічні банди почали брати активну участь у приватизації українських об'єктів енергетики.

Саме так у 2001 році в Україну зайшли представники банди "Лужники". Створивши компанію VS Energy, Гінер, Воєводін та Бабаков через підставних осіб викупили у держави "Севастопольобленерго", "Чернівціобленерго", "Житомиробленерго", "Рівнеобленерго", "Закарпаттяобленерго" та "Миколаївобленерго". Крім того, ці російські діячі стали ще й власниками майже 20% акцій "Хмельницькобленерго".

Тобто фактично завдяки приватизації Україна сама здала рашистам контроль над 7 розподільчими компаніями, що належать до критичної інфраструктури. Російські ж олігархи отримали не лише засіб для отримання мільярдів доларів прибутку, але й можливість шантажувати нашу державу.

Оскільки ж юридично "підприємці" оформили цінні папери на компанії з Нідерландів та Словаччини, довести, що саме вони володіють обленерго, було дуже складно. Зробити це та відібрати у рашистів підприємства держава змогла лише наприкінці 2022 року. Втім, вплив Росії на наш енергоринок полягав не лише у безпосередньому володінні ними українськими компаніями.

Ще з часів СРСР енергетичні системи Росії, України та Білорусі були частинами однієї великої мережі. То ж Москва, користуючись політичним впливом, а також маючи достатньо об'єктів генерації, у той чи інший спосіб змушувала Київ купувати у неї мегавати. Така ситуація на ринку зберігалася аж до початку війни у 2014-му. Лише після цього у владних кабінетах задумалися про те, наскільки серйозно наша держава залежна від росіян, та потрохи почали згортати імпорт електроенергії з країни-агресорки. На те, аби практично відмовитися від купівлі мегаватів у рашистів, пішло майже 3 роки.

Імпорт та експорт електроенергії Україною з 2014 по 2022 роки / Інфографіка "Слово і діло"

Зрозуміло, що відмова України від придбання електроенергії аж ніяк не влаштовувала Москву, адже йшлося як про сотні мільйонів доларів, так і про зберігання серйозної можливості для шантажу Києва. Можливість відновити втрачені позиції з'явилася у злочинців у 2019-му. У травні того року на пошту Бабакову надійшов лист із заголовком "Про доцільність постачання електроенергії в Україну". У ньому вказано, що завдяки запланованому переходу на нову модель ринку для росіян відкривається можливість знову торгувати мегаватами з націнкою у майже 46%. При цьому для депутата-олігарха розписали й схему продажу електроенергії, згідно з якою покупцем-резидентом мала б стати ТОВ "Нова Енергетична Компанія" (належить ТОВ "Агентство інвестиційного менеджменту", президентом якого є ексголова "Регіональної газопостачальної компанії" Дмитра Фірташа Олександр Притика).

Можливий обсяг постачання електроенергії при цільовій частці ринку до 10% (щоб не викликати додаткових питань в Антимонопольного комітету): що еквівалентно 1 млрд кВт-год. на місяць або 12 млрд кВт-год. на рік. Очікуваний маржинальний дохід за конкурентною ціною гуртового ринку 3000 руб. за 1 МВт-год, за вирахуванням операційних витрат та обов'язкових податків становитиме 600 мільйонів рублів на місяць, що еквівалентно 240 мільйонам гривень, 9 мільйонам доларів, 8 мільйонам євро на місяць.

Лист від 29.05.2019 до Олександра Бабакова про схему відновлення продажу електроенергії Україні / Скриншот із пошти рашиста

Як показала практика, рашистам цілком вдалося стати продавцями електроенергії нашій державі. Ініціатором їхнього повернення був голова енергетичного комітету Верховної Ради Андрій Герус, який пояснював потребу в другому заході рашистів на ринок необхідністю конкуренції.

Будь-яка залежність від росіян в енергетичному плані, а також наявність спільної з Москвою мережі цілком могла б обернутися для України неймовірною трагедією під час повномасштабного вторгнення. Адже тоді злочинці були б здатні створити жорсткий дефіцит та й взагалі "покласти" всю систему без бомбардувань наших ТЕЦ.

Однак, на щастя, опівночі 24 лютого 2022, за кілька годин до нового нападу, наша держава від'єдналася від енергосистем Росії та Білорусі, завдяки чому вдруге зіскочила з "електричного стільця" країни-агресорки.

"Газова голка" зламалася після 2014 року

Через те, що Україна має достатню мережу як генерації, так і розподілу електроенергії, залежність від російських мегаватів, за великим рахунком, ніколи не була дуже критичною. А от у ситуації з газом все було значно сумніше для Києва. Бувши єдиним постачальником "блакитного палива", Росія шантажувала нашу державу ще на початку 90-их.

Так, у 1995 "Газпром" вперше в історії зупинив постачання газу в Україну через борги, та вимагав натомість розрахуватися майновими правами на підприємства та газогони. У 1999-му Київ передав рашистам стратегічні бомбардувальники – 8 літаків Ту-160 та 3 Ту-95МС як частковий розрахунок за попередні неоплати. Росіяни продовжували постачати "блакитне паливо" у борг, прекрасно знаючи, що колись використають це проти України. Цей час настав у 2004 році, після того, як народ України зробив вибір на користь європейського розвитку.

З моменту перемоги на виборах президента Віктора Ющенка, рашисти використовували "газову голку" як серйозну зброю. У 2005 році країна-бензоколонка почала вимагати, щоб ціни на енергоносій були наближеними до європейських – майже 250 доларів за тисячу кубів. Коли Україна не погодилася із настільки стрімким підняттям цін, Росія знову припинила постачання, цинічно звинувативши Київ у несанкціонованому відборі призначеного європейцям газу. Через 3 доби сторони домовилися про угоду, однак для України вона не була вигідною.

Наступний великий етап агресивних дій росіян стався у 2009 році, коли завдяки домовленості тодішньої прем'єрки Юлії Тимошенко з Путіним було підписано два відверто грабіжницьких договори між "Нафтогазом" і "Газпромом".

• Перший документ зобов'язував українську компанію купувати газ за геть неринковими цінами по формулі "бери або плати".
• Другий – накладав вимоги до російського гіганта постачати через нашу трубу певну кількість "блакитного палива" у Європу (і його рашисти традиційно порушили).

Через рік, аби хоч якось пом'якшити умови, уряди двох держав домовилися про знижку у 100 доларів в обмін на дозвіл перебування Чорноморського флоту в Криму на наступні 25 років. Це дало рашистам можливість не лише грабувати Україну, але й окупувати півострів.

Лише після початку військової агресії Москви Київ почав вибудовувати механізм відмови від російських енергоносіїв. То ж коли у 2015-му "Газпром" вкотре намагався розіграти газову карту, Україна була до цього готова та зіскочила з "газової голки", налагодивши реверсивне постачання з країн Євросоюзу. Ба більше, за кілька наступних років "Нафтогаз" зміг кілька разів перемогти "Газпром" у міжнародних судах, та змусив росіян заплатити за обман та порушення.

Від'єднання від російського ринку рашисти у своїх внутрішніх документах оцінювали як власну поразку. Так, в одному з листів, адресованих Бабакову у 2019 році, вказано, що Україна так чи інакше активно заміщувала російський газ, припинила залежати від необґрунтованої цінової політики агресора, а сам "Газпром" внаслідок цього втрачав по 3 мільярди доларів на рік.

Проте, згідно з листуванням Бабакова, рашисти хотіли налагодити постачання палива в Україну не напряму, а через певного європейського трейдера.

Водночас не існує жодних перешкод (ні політичних, ні юридичних, ні фінансових) для продажу Газпромекспортом газу обраному європейському трейдеру на наступних контрактних умовах: базис постачання DAP кордон РФ – Україна…

Документ з аналізом втрат Росії через те, що "Нафтогаз" припинив купувати газ у "Газпрому" / Скриншот листа з пошти Олександра Бабакова

За словами експертів, вищевказана схема описує собою модель передачі газу від "Газпрому" до невідомої європейської компанії на східному кордоні України. Якщо йдеться про імпорт енергоносіїв для Києва, то в такий спосіб цей механізм фактично повторював би роботу RosUkrEnergo, коли імпорт заходив через посередника. При цьому не виключено, що рашисти сподівалися налагодити чергову схему зі спробою корумпування українських чиновників.

Втім, як показала практика, знайти варіанти, за яких Росія могла б так чи інакше надовго просунутися на наш газовий ринок, поплічники бункерного фюрера так і не змогли. А невдовзі рашисти й взагалі втратили всіх своїх найбільших клієнтів, що неодмінно призведе до банкрутства "Газпрому". Адже так буває, коли ти 20 років будуєш собі імідж найбільш надійного постачальника енергоносіїв у світі, але поводишся як гопник.

Рашисти всю свою новітню історію переслідували лише дві мети: набивати бюджет кривавими нафтодоларами та зміцнювати політичний вплив на світ – щоб у будь-який момент вони могли сказати глибоко занепокоєним європейцям, мовляв, якщо не знімете санкції, залишимо всіх у холоді, а Німеччину ще й без економіки, адже перекриття труби дорівнюватиме зупинці багатьох заводів.

Такий шантаж працював довгі роки, Москва могла тримати двері для ЄС та НАТО для України зачиненими, вбивати німецьких громадян у Берліні, але при цьому не мати для себе ніяких серйозних наслідків. Втім, варто було лише один разяк шантаж зупинити найпотужніший газогін, як дивом з'ясувалося, що без російських енергоносіїв цілком можуть існувати навіть найбільші прихильники Путіна.

Ба більше, як наслідок невдачі бункерний фюрер отримав і зміну стратегії країн Євросоюзу щодо відмови від російського газу, і заборону для цих держав на придбання нафти, та ще й прайс кеп на додачу. А щоб європейці, зобов'язання перед якими росіяни змили в унітаз, не засудили Росію до мільярдних компенсацій збитків, Кремль підірвав обидва "Північних потоки". Мовляв, ми б всього дотримувались, але то санкції заважали, то невідомі диверсанти.

Росія зберігає потужні проєкти у Європі

Втім, далеко не всі держави у Європі відмовилися від економічної співпраці з кривавим режимом Путіна. Здебільшого йдеться про деякі балканські країни та Угорщину, чиї лідери залишаються фанатами рашистської політики знищення світу. Так, Віктор Орбан, який отримує російські енергоносії завдяки виключенню з санкційного списку нафтопроводу "Дружба", постійно дотримується антиєвропейської політики, просуваючи кремлівські наративи. Угорський прем'єр, як палкий прихильник друга-викрадача дітей, регулярно встромлює палиці в колеса підтримки України, блокує прийняття рішень про санкції чи просто вимагає, аби Київ поступився своїми територіями "заради миру".

Не дуже далеко від Орбана пішов президент Сербії Олександр Вучич. Різниця між ними лише у тому, що Белград досі не є частиною ЄС, а тому має значно менше можливостей шкодити Україні. То ж серби та угорці підтримують Росію та вважають її надійним партнером-постачальником енергоносіїв, однак навіть вони намагаються диверсифікувати постачання газу з Москви. Угорщина хоче почати закуповувати "блакитне паливо" у Катару, а Сербія – у прозахідної Чорногорії. Проте існують і країни, які попри всі перипетії на газовому ринку навпаки посилюють свій зв'язок із росіянами. Наприклад, Боснія і Герцеговина.

Так, у листуванні Бабакова від 30 вересня 2022 року вказано, що рашисти планують реалізувати проєкт розвитку газотранспортної системи БіГ, аби захопити частину ринку та мінімізувати конкуренцію від розбудови трубопроводів хорватами. Таке рішення, згідно з коментарями російських фахівців, мало б "зняти головний біль" керівника "Газпрому" Олексія Міллера, а також підготувати плацдарм для досягнення стратегічних цілей.

Участь у будівництві газопроводів у Боснії та Герцеговині мали брати державні компанії Угорщини та рашистська "Зарубежнефть".

Угорська державна компанія погодилася співпрацювати з рашистами по проєкту розбудови ГТС у Боснії та Герцеговині / Скриншот з пошти російського злочинця

Сам проєкт, згідно з його презентацією, полягає у будівництві прямого газопроводу, поєднаного з "Південним потоком", побудові інфраструктури для виробництва та реалізації скрапленого та стисненого газу, а також безпосередньо розвитку забезпечення газопостачання для населення та індустріальних об'єктів.

Плани росіян щодо розвитку свого газового бізнесу у Боснії та Герцеговині / Скриншот з пошти російського терориста Бабакова

То ж попри всі вчинені рашистами в Україні воєнні злочини, ненадійність їх як партнерів, а також використання Москвою енергоносіїв як політична зброя, у Європі досі залишаються чинними деякі проєкти "Газпрому" та його "доньок".

А найцікавішим є той факт, що доки топові політики та менеджери країни-бензоколонки намагаються реалізувати багатомільярдні проєкти для посилення впливу у західних країнах, мільйони росіян сидять без газу. Адже за понад 20 "жирних" років Москва не спромоглася виділити гроші для прокладання труб до бараків свого населення. Мовляв, газифікація – то занадто дорого, хай краще запасаються дровами та збирають валєжнік.

У "Газпромі" мали трильйони, але не виділяли ані копійки для газифікації російської глибинки / Скриншот із пошти терориста Бабакова

Але ж усі роки економічного розквіту Росії до 2022 року жителям боліт було глибоко наплювати на те, у якому лайні вони живуть. Вони дивилися різноманітні пропагандистські шоу, де розповідали про занепад Заходу та велич їхньої батьківщини, ненавиділи українців та не переймалися тим фактом, що попри шалені прибутки нафтодоларів влада не зробила навіть найпростіших речей. У країні-бензоколонці майже не відкривали школи, не будували дороги та не розвивали віддалені від Москви та Санкт-Петербурга міста. Держава з найбільшими у світі нічим не підкріпленими амбіціями падала в економічну прірву, оскільки не виробляла нічого, крім енергоносіїв та ракет.

Однак із прибутками за продаж нафти та газу рашистам тепер так чи інакше доводиться попрощатися, а от ракети виявилися зовсім не такими ефективними, як розповідали по телевізору.

Кремль провалився як у військовому сенсі, так і в дипломатичному. Втратив головні ринки збуту зброї та показав всьому світу, що його армія взагалі не здатна навіть у теорії порівнюватися із силами НАТО.

В економіці держави, яку перевели на військові рейки, коїться повний хаос, адже прибутків просто немає де взяти, а фінансування бойових дій займає просто левову частку бюджету. Але при всьому цьому кремлівська влада навіть не намагається пом'якшувати соціально-економічні удари для населення. Навпаки, аби народ не збунтувався тут і зараз, політична еліта Росії спалює резервні фонди для того, щоб справжній біль від наслідків дій Путіна почав відчуватися пізніше. І це вщент вбиває будь-які надії на те, що країна-терористка оговтається від наслідків її нападу на Україну. Проте еліти ніби за інерцією продовжують витрачати аж ніяк не зайві мільярди на закордонні проєкти майже збанкрутілого "Газпрому" у сподіванні незрозуміло на що.