Україна має вдосконалити процедуру розгляду справ проти Росії - суддя ВС

Україні треба якнайшвидше удосконалити процесуальне законодавство в частині розгляду окремих категорій судових справ у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації.

Про це під час круглого столу в Укрінформі на тему “Міжнародна співпраця щодо реалізації заморожених російських активів на користь України” повідомила суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду Ольга Ступак. 

Вона нагадала, що збройна агресія РФ проти України почалася не 24 лютого 2022 року, вона триває ще з 2014 року. І до великої війни українські суди вже розглядали різні категорії справ, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих діями Росії на сході України та на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим. 

“Але в період до 24 лютого суди, безумовно, дотримувалися міжнародних зобов’язань України. Тому, вирішуючи спори, де відповідачем була держава-агресор, вживали усіх передбачених міжнародними угодами заходів для повідомлення учасника процесу через направлення відповідних листів, звернень, інформації про розгляд тієї чи іншої справи із застосуванням дипломатичних шляхів, тобто через МЗС РФ. Звісно, 24 лютого змінило систему відносин з агресором. І ми втратили можливість безпосереднього зв’язку й інформування. Тому постало питання: чи можуть національні суди вирішувати справи про відшкодування збитків, завданих збройною агресією, вже зараз, коли ця агресія ще триває”, - пояснила суддя.

Із цим, за її словами, й була пов’язана пауза у розгляді таких справ. Для пошуку правових шляхів врегулювання ситуації в Україні аналізували міжнародний досвід, хоча він виявився не надто помічним, зважаючи на те, що дотепер питання виплати компенсацій за завдану шкоду вирішувалися уже по завершенні збройних конфліктів. 

14 квітня 2022 року Верховний суд надав перші правові висновки із цього питання, навівши на підставі міжнародних документів і практики правове обґрунтування того, чому національні суди можуть ігнорувати імунітет країни-агресора. Зокрема в частині інформування сторін процесу суди нині діють за аналогією з порядком повідомлення осіб, котрі перебувають на тимчасово окупованих територіях, — тобто через офіційне оприлюднення на сайті судової влади інформації про кожну справу, де відповідачами є РФ чи громадяни країни-агресора. 

Утім, як показав досвід, при розгляді справ про стягнення російських активів на користь позивачів-українців, для іноземних судів такого обґрунтування недостатньо. Це підтвердили і представники юридичної спільноти Бельгії та Литви, які брали участь у круглому столі.

На думку Ступак, частково зарадити, легітимізувавши для іноземних юрисдикцій рішення українських судів, може ухвалення законодавства про додаткові процесуальні можливості інформування такого специфічного учасника справи, як держава-агресор. Суддя нагадала, що більше року тому у Верховній Раді зареєстрували відповідні законопроєкти (№№7520, 7520-1 та 7520-2), які й досі не ухвалені. 

“Рік тому ми вже про них говорили, покладаючи на ці законодавчі акти великі надії. Адже документи, зокрема, передбачають закріплення на законодавчому рівні підстав для ігнорування юрисдикційного імунітету при розгляді національними судами справ, відповідачем за якими є країна-агресор. Так само передбачалися процесуальні норми щодо порядку інформування країни-агресора про розгляд тієї чи іншої справи. На жаль, і досі ці закони залишаються у вигляді законопроєктів”, - констатувала Ступак.

Вона додала, що суди першої інстанції в Україні вже розглядають сотні справ про відшкодування збитків, завданих російською агресією. Втім, механізми стягнення компенсацій із відповідача на міжнародному рівні й досі не затверджені. 

Учасники круглого столу також обговорили інші питання, пов’язані із притягненням держави-агресора до відповідальності у кримінальних та цивільних судових процесах: створення нового безпекового середовища, практичні кроки партнерів України, міжнародна співпраця з пошуку російських активів, джерела та механізми відшкодування збитків, заподіяних військовою агресією РФ, досвід легалізації рішень українських судів в різних юрисдикціях, оцінка доказової бази щодо розміру та обсягу завданих збитків.