Ашгабат і Москва зіткнулися через газ

Туркменістан занепокоєний прагненням Росії розширити вплив на ланцюги постачання природного газу в Центральній Азії. Припинення європейського експорту спонукає Москву шукати збут на азійських ринках.

Ашгабат негативно сприйняв слова директора Департаменту економічного співробітництва МЗС РФ Дмітрія Бірічевського про можливості розширення тристоронньої взаємодії в межах так званого газового союзу РФ, Узбекистану та Казахстану на інші країни. Дипломат наголосив, що такий інтерес із боку інших держав є.

Заступник керівника Державного концерну «Туркменгаз» Мирад Арчаєв зазначив, що така заява викликає декілька запитань: про які можливості розширення йдеться, які «інші держави» виявляють інтерес і що стоїть за «тристоронньою взаємодією» в газовій сфері? Розмитість формулювань російського дипломата відповідей не дає.

Попри те, що прямого посилання на Туркменістан у заяві Бірічевського не було, негативна реакція туркменської сторони викриває зростання конкуренції з Москвою на газовому ринку в регіоні. Прагнення Росії перейти до постачання газу центральноазійським державам, насамперед Узбекистану, та використати транзитні можливості центральноазійського трубопроводу для експорту до Китаю підважують плани Туркменістану на розширення власного газового експорту.

На сьогодні Туркменістан, Казахстан та Узбекистан постачають природний газ до КНР трьома гілками газопроводу «Центральна Азія—Китай» (інша назва — «Туркменістан—Китай»). Із загального об’єму в 55 млрд куб. м на рік 40 млрд куб. м законтрактував Туркменістан, решту ж розподіляють між собою Узбекистан і Казахстан. Цей газопровід побудували державний концерн «Туркменгаз» і китайська нафтогазова компанія CNPC, тож головним постачальником газу трубопроводом є Туркменістан. Як наголосив Мирад Арчаєв, планів щодо розширення складу учасників проєкту газопроводу «Туркменістан—Китай» наразі немає. А отже, за його словами, будь-які зміни узгоджених та оформлених об’ємів і схем постачання з використанням наявної інфраструктури вимагають попереднього узгодження з усіма учасниками без винятку. Проте з Туркменістаном жодних консультацій не велося.

Слідом за заявою туркменської сторони представник Міністерства енергетики Казахстану Шингис Ільясов заявив, що Казахстан не отримував офіційних пропозицій від російської та узбецької сторін стосовно формування тристороннього співробітництва в газовій сфері, хоча таку ініціативу й озвучила в листопаді минулого року Російська Федерація. Наразі, за словами Ільясова, Казахстан проводить роботу з технічної підготовки своєї ділянки магістрального газопроводу «Середня Азія—Центр» для транспортування російського газу до Узбекистану, запланованого з 1 жовтня 2023 року. Він наголосив, що це співробітництво відбувається в двосторонньому форматі на основі «взаємовигідних партнерських відносин».

Створення «газового союзу» між РФ, Казахстаном і Узбекистаном, запропоноване Володимиром Путіним у листопаді минулого року, у двох центральноазійських державах сприйняли з недовірою. Урядам країн довелося активно заспокоювати суспільну думку, запевняючи, що газові угоди не призведуть до передавання газотранспортних систем Росії. І небезпідставно. Адже будь-який «союз» із РФ може мати погані наслідки. Як приклад варто згадати негативний досвід Вірменії та Білорусі, чиє співробітництво з «Газпромом» призвело до переходу газових трубопроводів цих держав під контроль останнього.

І хоча сама ідея щодо формування «газового союзу» відійшла в тінь, все ж таки відмовитись від газової співпраці з Москвою країни не змогли. Щоправда, як неодноразово зазначалося, суто «на основі комерційних контрактів». В січні цього року уряди Казахстану та Узбекистану підписали двосторонні «дорожні карти» зі співробітництва з РФ у газовій сфері. Йдеться про постачання 2,8 млрд куб. м газу на рік для Узбекистану терміном на два роки з використанням транзитних можливостей Казахстану.

Минулої зими Узбекистан був змушений призупинити постачання власного газу до Китаю через зростання попиту всередині країни, спричинене сильними морозами. Експорт російського газу, як пояснює узбецький уряд, покликаний забезпечити внутрішні потреби в осінньо-зимовий період і цим підстрахувати виконання країною умов постачання газу за довгостроковими контрактами.

Однак російські ЗМІ, посилаючись на аналітиків Центру розвитку енергетики, ще навесні оприлюднили інформацію про прагнення «Газпрому» до кінця поточного року домовитися про постачання до 10 млрд куб. м газу до Узбекистану та Казахстану, з яких 4–6 млрд куб. м становитиме транзитний газ до Китаю. Також вони припустили, що оновлення інфраструктури газопроводу «Середня Азія—Центр» дасть змогу збільшити можливості прокачування по ньому до 20–25 млрд куб. м на рік.

Фактично Росія намагається вклинитися з власним газовим експортом у вже підписані довготермінові контракти та вибудовану інфраструктуру газопроводу «Центральна Азія—Китай», що й спричинило незадоволення Туркменістану, який сам зацікавлений у його нарощуванні, позаяк є четвертою країною в світі за газовими покладами.

Цього року Ашгабату вдалося досягнути згоди з Китаєм щодо реалізації будівництва четвертої лінії (лінії D) газогону «Центральна Азія—Китай», яке на тривалий час «підвисло в повітрі» після побудови трьох попередніх гілок. Пропускна спроможність четвертої лінії становитиме 30 млрд куб. м газу на рік.

Під час цьогорічного саміту «Китай—Центральна Азія» Сі Цзіньпін підтвердив намір прискорити реалізацію будівництва лінії D. Водночас російська «Сила Сибіру-2» навіть попри особисті зусилля Путіна залишається на етапі обговорень. З огляду на це виникають припущення, що енергетична співпраця з центральноазійськими державами становить для Китаю не лише економічний, а й геополітичний інтерес. Інвестиції у газову сферу з боку Китаю роблять його важливим гравцем для розвитку регіону. Щодо самого Пекіна, то імпорт газу трубопроводами надає безпекові переваги над морським і залізничним транспортом, оскільки допомагає зменшити ризики зовнішнього впливу в разі кризових ситуацій, а також диверсифікувати джерела та постачальників енергії, що є головним пріоритетом політики енергетичної безпеки КНР. А отже, прагнення РФ здобути контроль над центральноазійським експортом до Китаю через створення «газових союзів» йде врозріз із цією політикою й не матиме підтримки. Радше навпаки, значні обсяги російського газу, вивільненого з європейських ринків, дають змогу Китаю отримати для себе вигідні умови від усіх сторін.

Окрім Китаю, Туркменістан прагне експортувати газ найближчим сусідам. На початку серпня відбувся перший тристоронній саміт президентів Туркменістану, Таджикистану та Узбекистану, де, серед іншого, йшлося про співробітництво у сфері енергетики — постачання природного газу, нафти, нафтопродуктів і електроенергії. За результатами перемовин глава МЗС Туркменістану оголосив про плани збільшити видобуток газу до 60 млрд куб. м додатково, а також пріоритет у постачанні найближчим сусідам — Узбекистану й Таджикистану.

Тим часом російський «Газпром» та уряд РК у вже згадуваній «дорожній карті» домовилися про співпрацю в газифікації північних і східних регіонів Казахстану. Наразі «Газпром» розробляє техніко-економічне обґрунтування проєкту, вартість якого попередньо становить 4,2–4,4 млрд дол., а проєктна потужність — 40 млрд куб. м на рік. Поки що йдеться про покриття потреб казахстанських регіонів, але не виключена й можливість продовження цього газогону до Китаю.

Росія досі залишається впливовим гравцем у Центральноазійському регіоні. Тож традиційно спробувала протиснути власні газові інтереси, ігноруючи інших гравців, що  спричинило обурення Туркменістану. Втрата європейських газових ринків змушує Москву збільшити фокус на Центральноазійському регіоні, що передбачає зростання конкуренції з Ашгабатом, а також нові виклики для урядів країн — як управляти відносинами з РФ, аби не нашкодити власним інтересам. Утім, чи вдасться Москві все ж таки закачати свої газові кубометри в центральноазійський газогін їхнім коштом? Це стане іспитом для Туркменістану та Казахстану з Узбекистаном на здатність протистояти російському тиску.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.