Автор скульптури із львівського парку Василь Корчовий: Я її витесав з граніту - таке не робиться "по приколу"

Тиждень скульптури у Львові стартує 20 серпня, однак його вже гучно обговорюють у соцмережах. Причиною стала жіноча фігура у Стрийському парку, чиї форми навіть перевершили "рубенсівські". Назва промовиста - "Впевнена".

Жахаються цінителі тонких ліній, а прихильники толерантності обурюються з їхньої критики. Ображеною почувається очільниця Музею Голодомору Леся Гасиджак, бо “добрії люди” відновили злослів’я щодо неї.

Поки суперечки тривають, а організатори виставки радіють нечуваному резонансу, KP.UA поговорила з автором «Впевненої» - заслуженим художником України Василем Корчовим. Він - митець різноплановий, працює у жанрах станкової і монументальної реалістичної скульптури, займається різьбленням по дереву, портретним і пейзажним живописом.

“Я зробив як треба – створив красиву жінку”

- Василю Івановичу, як ви ставитесь до галасу, що виник навколо вашої роботи? Вас це дивує?

- Та ні, я звик. Близько 40 років тому у Київському будинку художника була загальноукраїнська виставка мистецьких творів. Її монтажем керував відомий скульптор Микола Білик. В складі експозиції була моя робота – торс повної жінки з намистом на шиї. Я її виставив, красиво так виставив... Раптом підбігає якийсь чоловік і каже: “Уберите это уродство от моей работы!”.

Звісно, ніхто нічого не прибирав. Минув час, я забув, хто це був і що це було. А через 30 з лишком років художник Анатолій Марчук запросив мене до експозиції в “Хлібні” (виставкова зала у “Софії Київській”). Там я знову побачив цього чоловіка серед авторів робіт. Я не буду називати його прізвище, бо отримав певну сатисфакцію. Марчук запитав у того скульптора: "З ким ти хочеш поруч бути?" А він прошепотів: "З ким завгодно, тільки не з Корчовим, бо я його колись образив". Мені дивно було, що він це пам’ятає.

- Ви стежите за суперечкою у соцмережах навколо “Вневненої”?

- Я – ні, мені ніколи. Стежить дружина. Вона сидить у фейсбуці і оце все читає, переживає. А я кажу: “Що тобі з того? Хіба це погано? Це реклама врешті-решт. Скандали спеціально замовляють, щоб втриматися на плаву. А тут нічого не треба робити – твого чоловіка і так рекламують на всю катушку”.

Перед нашою з вами розмовою Павло Гудімов (співорганізатор виставки) телефонував. Він дуже задоволений усім цим резонансом. Хоча, здавалося б, він негативний.

А щодо мене, то справа в тому, якби я зробив щось не так, і зумисно щось не так, тоді б мене це зачепило. А я зробив все так – створив красиву жінку. Наполягаю, це красиві жінки. Якщо комусь такі не подобаються, то хай буде красива скульптура.

Колись одна дівчина виставила в інтернеті мої роботи і зробила опитування: "Як ви ставитеся до такої краси?". Один хлопчина написав: “Такие женщины мне не нравятся, а работы Василия Корчевого таких женщин – нравятся”. Отже, я розширюю межі гармонії.

Єдине, що мене вразило, це коли жінка зачитала мені допис Лесі Гасиджак. Не розумію, чому така реакція?

“Три тонни каменю треба було перевести в тріски”

- Леся пов’язала скульптуру з нещодавнім хейтом, який довелося їй пережити. Але ваша “Впевнена”, сподіваємось, не має до нього стосунку?

- Боже збав! Ця скульптура зроблена не вчора, а три роки тому для Канівського міжнародного скульптурного симпозіуму. На нього мене запросив Юрій Сташків (засновник Канівського мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне»). Я три тижні вирубував цю жінку. Це ж не те, що купу сміття за один день нагрести чи щось намазюкати. Там три тонни каменю треба було перевести в тріски! Це граніт, це найтяжчий матеріал!

Мені дивно, що люди взагалі могли подумати, що це “по приколу”. Це мистецтво, це просто так не робиться.

- Судячи з галереї на вашому сайті, ви давно і багато робите пишнотілих жінок...

- Я ж кажу, 40 років! У 2019 році я зробив виставку в музеї Києва на 60 експонатів. Там дуже цікаво вийшло. Я хотів виставку у жовтні, а мене відсунули на листопад. Якраз у цей час в Києві проходив конкурс краси між жінками вагою за 100 кілограмів. Так деякі конкурсантки залишили вдячні відгуки після перегляду експозиції.

Я розумію, що десь у глибині душі переможниці воліли мати об’єми 90 – 60–90, але треба цінувати, що дала природа. Моя соціальна місія - підтримати таких жінок. Тому дуже прикро, що пані Леся неправильно все зрозуміла.

А до суперечок я звик. Менше замовлень мені від того не буде, думаю, що навпаки.

“Стереотипи всі треба міняти”

- Ви робите і тендітні скульптури.

- Тендітними я роблю здебільшого янголів на надгробках. Зараз мало хто може так зробити. Хай мене Бог простить, що хвалюся.

Нещодавно один архітектор привів до мене замовника – купальницю хотіли худеньку. Вони подивилися ескізи, кажуть, що все добре. А потім подивилися на інші мої роботи: “Боже, это же уродство”. І це каже архітектор. А дядькові, вибачте, 82 роки. Я відповідаю: "Ви ж людина мистецтва, повинні розуміти, що краса буває різною". Замовник на архітектора теж шикнув.

- Впевнені, що можна змінити стереотипи краси?

- Звичайно, стереотипи треба міняти. І не тільки щодо сприйняття жіночої краси. От зараз є замовник, який хоче, щоб я зробив скульптури його батьків на лавочці. Я цього не буду робити, це примітив, зараз всі сидять на лавочках.

І тут ще такий парадокс: людина хоче звеличити своїх батьків (йдеться про надгробок. – Авт.), але щоб водночас сторонні не подумали, що він їх звеличує. Тому як всі – на лавочці. А я б зробив бюсти на постаментах. Чи вівтар з портретами та янголами.

Або ще такий приклад. Дзвонить мені голова Спілки художників Чернівців: "Василю, візьми участь у конкурсі на пам’ятник очільнику магістрату Чернівців – отому австрійському, який місто будував". І умови: висота 1,80 метра, без постамента і в парку.

Я кажу: однозначно не буду такого робити. Достойна людина мусить мати постамент, гідний памятник. Щоб собачки не могли на ноги потреби справляти.

- Але паркові скульптури популярні.

- Паркова скульптура - це коли жіночка або щось дизайнерське. А достойній людині треба пам’ятник! Он в Києві архітектор Городецький просто на землі сидить за столиком, і будь-яке чмо може вилити йому на голову каву. Це неправильно щодо великих людей.

“Красива, бо м’яка, тепла, ніжна”

- Ви хочете навчити сприймати жінку такою, як вона є. То, може, задля гендерної рівності і щодо чоловіків треба переглянути стандарти? Не тільки струнких і атлетичних зображувати, а й товстих череванів. Таких не меньше, ніж жінок.

- Може бути, звичайно, такий пузатий козарлюга... Але ні. Чоловік, я вважаю, повинен бути худорлявим. Пишна жінка - красива, бо вона м’яка, тепла, ніжна. А чоловік – то інше.

- Тобто справді вважаєте, що повнота надає жінці сексуальності?

- Звичайно! Є така мулька, що 5 відсотків чоловіків люблять повних жінок, а 95 – дуже повних. Тільки не всі собі в цьому зізнаються. Це як москалів зазомбували, що українці - погані, так і чоловіків, що гарні - тільки худі жінки.

Звичайно, худенькі також красиві, у мене багато фігур худеньких. Пишні жінки – це інша краса. Моя виставка так і називалась: “Інша краса”. Там були тільки повні фігури.