Гинуть, але воюють з мріями про революцію: що відбувається в елітній Таманській дивізії Росії

Майже всі молоді росіяни, які беруть участь у цій війні, цілком усвідомлюють безглуздість керівництва своєї держави та неможливість виграти війну проти України. Розуміють, що шансів вижити у зоні бойових дій у них практично немає, але дуже хочуть, аби їх проблеми вирішив хтось інший. Вони захоплюються Пригожиним як персонажем, який майже спромігся створити революцію, бажають зміни влади у Кремлі та геть не проти розвернути зброю в бік Москви, але продовжують воювати та боятися свого командування більше, ніж ЗСУ.

У головах переважної більшості російських загарбників ненависть до Путіна та інших представників так званої еліти цілком поєднується з бажанням вбивати українців та збагатитися на війні. Однак якби їм запропонували вибір, рашисти б значно з більшим задоволенням займалися вбивствами, пограбуваннями та ґвалтуваннями у себе на батьківщині, якомога далі від радіуса дії артилерії ЗСУ та HIMARS. Натомість їх, як безвольних рабів, утримують на лінії зіткнення, женуть у лобові атаки та тижнями катують у разі непокори. Що відбувається всередині окупаційного війська на Куп'янському напрямку, розповіли 24 Каналу джерела в українських спецслужбах.

Спочатку гинуть зеки, а потім відправляють мобілізованих

Російське командування сконцентрувало неабиякі сили на кордоні між Луганською та Харківською областями для ведення наступальних дій та спроб змусити Київ перекидати резерви, які можна було б використати для відкидання ворога на Півдні України. Причин, чому російські паркетні генерали обрали для атак саме цю місцевість, було декілька. Найголовніша з них – наявність поблизу кордону зі складами всього необхідного, а також коротке логістичне плече для забезпечення війська.

Штурмувати позиції Сил Оборони України відправили величезну кількість випущених на волю зеків, сформовані з мешканців окупованого Донбасу штурмові загони, а також численні підрозділи армії Росії, що складаються з мобілізованих. Як свідчать самі рашисти, анонсовані генералом Конашенковим та іншими "геніальними" полководцями захоплення Куп'янська та вихід на оперативний простір до Харкова є для них настільки ж недосяжними, як і мрії про десантування військ в Одесі. При цьому будь-які просування ворогів на північ від Сватового є вкрай обмеженими та зовсім неадекватними з точки зору втрат, які несуть загарбницькі війська. Проте, командири вперто женуть своїх підлеглих на смерть, незважаючи на те, що після кількох безглуздих атак угруповання втрачають свою боєздатність.

Яскраво свідчить про підхід командування розмова між мобілізованим росіянином Романом із позивним "Чекан", який воює у складі другого взводу 10-ї роти 5-го батальйону другого мотострілецького полку, який відноситься до однієї з найелітніших дивізій – Таманської.

Окупант, що користується номером +79019051743, перебуває на передовій у районі селищ Масютівка та Лиман Перший. У розмові зі своїм другом Віталієм (+79660323001) загарбник розповів про те, як генерали, яких ніколи не буває на передовій, організовують атаки: спочатку командири відправляють вперед зеків, за якими йдуть штурмовики з "ДНР" та "ЛНР". Згодом у лобову рушають мобілізовані.

Артилерійська підготовка наступів зазвичай обмежується кількома ударами важких вогнеметних систем "Сонцепьок" та роботою самохідних мінометів "Тюльпан". Одразу ж після цього офіцери женуть на забій піхоту.

Нас погнали у пристріляний квадрат, в якому розташовувався бетонний дот із кількома кулеметниками. У прогалину, куди ми мали добігти, прямим наведенням лупив танк. Коротше, хто встиг, тих роз***ло вже в укритті. Але половину ще на підході поклали "касетками". Просто, на**й, один штурм – із 42 пацанів вижили 9,
– скаржився "Чекан".

"Колеги" окупанта у своєму спілкуванні з друзями та родичами описували наступ на позиції ЗСУ приблизно так само. Тільки ще й згадували відсутність надання медичної допомоги пораненим, оскільки "з 8 санітарів 7 слюсарів за освітою".

Ніхто з рашистів не розуміє, навіщо їх із такою впертістю відправляють на забій, якщо результат кожного разу один і той самий: десятки розтрощених снарядами тіл у бліндажах "сірої зони" та на підходах до них. При цьому командирам геть наплювати, скільки тисяч "Ваньок" залишаться назавжди в українських посадках, а всіх, хто не виказує бажання вибігати з окопів та йти у наступ, затримують та відвозять у Зайцеве "на яму", де близько 6 днів катують, називаючи це покаранням за невиконання наказу. Однак ніякої передбаченої законом відповідальності за відмову слухатися командирів до рашистів не застосовують. Відмовників заганяють на ще більш небезпечні ділянки фронту у складі підрозділів типу "Шторм Z".

У 15-му полку з 2 тисяч у строю залишилося лише 80 осіб

Усі росіяни з 5 мотострілецького полку 2-ї дивізії, кому пощастило дожити до наших днів, звинувачують у шалених втратах виключно командира полку Утьосова, під керівництвом якого підрозділ був повністю знищений щонайменше двічі з початку "СВО".

Стільки ж разів рашисти перезбирали й загалом всю Таманську дивізію після поразок під Харковом на початку повномасштабного вторгнення, а також у жовтні 2022 під час контрнаступу ЗСУ. Кожен раз після втрати боєздатності служити в елітному угрупованні привозять нових і нових мобілізованих, яких офіцери одразу ж відправляють на забій.

Саме так 5-й полк опинився на вістрі атак на Куп'янському напрямку, куди його відправили на заміну 15-му, який "повністю поховали". З 2 тисяч військовослужбовців останнього угруповання за кілька тижнів участі у боях залишилося у строю лише 80 осіб. Всі інші або загинули, або отримали поранення. Такий собі колообіг "м'яса" в Україні.

Що ж стосується командира 5-го полку, якого підлеглі прозвали кривавим м'ясником, то особу цього 35-річного офіцера дуже цінують у міноборони за вміння безжально примушувати рядових виконувати навіть найбільш неадекватні накази. Так, під час однієї зі спроб наступів, що мала місце на Куп'янському напрямку на початку серпня, Утьосов кричав по рації командирам штурмових загонів, що він вб'є всіх, хто вижив, якщо ті не захоплять позицію 1700. Зрозуміло, ніяких успіхів у тому бою рашисти не мали, а майже всіх, хто вижив, розстріляли загороджувальні загони під час відступу.

Усі хочуть помститися командирам та Путіну

То ж через такий підхід до особового складу з боку командування все у більшої кількості рашистів із Таманської дивізії та сусідніх підрозділів так чи інакше з'являються ідеї про бунт заради помсти офіцерам середньої та вищої ланок, походу на Кремль та революції із захопленням влади "силами народу, як у 1917-му". Тільки от робити хоч щось для такого розвитку подій взагалі ніхто не збирається.

Як і звичайні "пересічні" росіяни, чимало окупантів дуже хочуть, аби всі проблеми за них вирішив хтось інший: війна була виграна сама собою (програш вони визнають, але дуже цього не бажають), із Кремля вигнали всіх чиновників, які розжиріли внаслідок розкрадання бюджету, а Путін, Шойгу, Герасимов та інші причетні до війни та загибелі сотень тисяч російських військових опинилися підвішеними на стовпах. Натомість плани щодо помсти хоча б своєму безпосередньому керівництву за ставлення як до худоби та загибель товаришів обговорюють лише одиниці. Однак певні плани з розстрілу офіцерів та захопленню штабу серед військовослужбовців Таманської дивізії таки існують.