Нові відкриття переписують історію «неолітичної революції»

Згідно з недавнім дослідженням, культурний обмін і схрещування між африканськими мисливцями-збирачами, неолітичними європейськими землеробами та скотарями Східної Сахари суттєво вплинули на зміни в стилі життя, культурних проявах і генетичному складі в Магрибі з 5500 до 4500 років до нашої ери.

Протягом багатьох років дослідники намагалися зрозуміти перехід від коріння мисливців-збирачів людства до практики землеробства та тваринництва. Що стало поштовхом до «неолітичної революції»? З чого все почалося і як поширилося?

Щоб відповісти на деякі з цих питань і, як завжди в науці, поставити нові, міжнародна команда, в якій брали участь університети Кордови, Уельви та Бургоса, провела дослідження. Результати нової роботи, опубліковані в журналі Nature, розвіюють деякі міфи про початок неоліту і, отже, сільського господарства в Північній Африці приблизно 7500 років тому.

До недавнього часу археологи сперечалися про походження землеробства та скотарства в Північній Африці; тобто чи виникло це незалежно, і чи вдалося людям, які населяли цю територію, одомашнити місцеві види та розвинути методи, подібні до тих, які використовували мешканці долин Тигру та Євфрату; чи був цей процес суто результатом культурної передачі з інших регіонів, таких як Близький Схід чи Середземномор’я.

Нова робота, проведена Університетом Уппсали та Бургоса, де важливу роль відіграє Марокканський інститут археології та культурної спадщини (INSAP), показує, що жодне бачення не відповідає дійсності. Швидше, настання неоліту в Північній Африці було результатом складного та багатогранного процесу, подібного до небагатьох інших, у світлі археологічних даних, спостережених до цього часу в Старому Світі в цілому.

Оригінальність дослідження полягає в комбінованому геномному читанні останків неолітичної людини з трьох ключових місць: печера Каф Тахт ель-Гар у Тетуані; Ifri n’Amr Ou Moussa, в провінції Хеміссет; і Схірат-Руазі, на південь від Рабату. У першому випадку були ідентифіковані та вивчені останки невеликої групи особин, що походять від європейських фермерів, які оселилися в цьому районі приблизно 7400 років тому.

У другому — підтверджено існування некрополя в печері, де через кілька століть були поховані особи суто місцевого походження; тобто фермери з керамікою, які походили від місцевих мисливців-збирачів, які перейняли ці нові методи від вищезгаданих груп іммігрантів. Нарешті, у третьому, доісторичному некрополі, що датується тисячою років тому, були виявлені геноми, пов’язані з розширенням скотарських народів із Родючого півмісяця, які археологи виявляли по всій сучасній Північній Африці.

Датування всіх цих останків та їхнє геномне дослідження дозволили цій іберійсько-шведсько-марокканській команді (головний автор — Лучіана Сімойнс, португальський дослідник з Університету Уппсали) підтвердити, що біологічне та культурне різноманіття людей, які населяли територія понад 7000 років тому могла бути причиною успіху неолітизації в Північній Африці.

У цьому відношенні робота, опублікована в Nature – і на якій Рафаель М. Мартінес, Університет Кордови: Хуан Карлос Вера, Університет Уельви; і Крістіна Вальдіосера з Університету Бургоса, співдиректор проекту, виступають як співавтори – чітко вказує, що задовго до романізації західного краю Середземномор’я і, звичайно, задовго до ісламізації території, групи людей по обидва боки Гібралтарської протоки вже ділилися знаннями, культурними аспектами й, звичайно, генами.

За словами Рафаеля М. Мартінеса з Університету Кордови, ця робота являє собою «поворотний момент у нашому розумінні багатьох аспектів, пов’язаних з процесами неолітичної дифузії в регіоні, розв’язувати питання щодо його походження в Андалусії та Магрибі. Односпрямованість процесу тепер здається цілком очевидною, ймовірно, з Іберії, розміщуючи друковані прикраси цих перших марокканських керамічних виробів у більшому наборі першої прикрашеної кераміки із Західного Середземномор’я, включаючи Італійський півострів, Південну Францію та Піренейське Середземномор’я.

Стосовно «пасторального» компоненту некрополя Схірат, Мартінес стверджує, що «саме кераміка, присутня у цих гробницях як прикраси, повністю відрізняється від найдавніших друкованих виробів, маючи прецеденти в стилях, раніше відомих по всій Сахарі та прикрашених візерунками з мотузок. Наша робота 2018 року вже вказувала на зв’язок між цим типом кераміки та народами-скотарями; або, у всякому разі, з дуже різним походженням».

Хуан Карлос Вера, тим часом підкреслив, що Genomics прийшла, щоб підтвердити те, що археологія вже стверджувала протягом останніх десяти років: «Кампанія генетичних зразків була проведена у 2016 році, але чітке, повне зображення культурних і економіко-соціальних змін Паралельно з метисами та переміщеннями населення, які зараз демонструються, були б неможливі без археологічної роботи, яку ми проводили в Марокко між 2011 і 2013 роками в рамках проекту ERC AGRIWESTMED, який координував експерт з археоботаніки Леонор Пенья-Чокарро в CSIC (Мадрид), завдяки угоді з марокканським INSAP, яку координує наш колега Юсеф Бокбот. Завдяки цим роботам вдалося виявити стародавнє насіння злакових і бобових, вирощене в кількох із цих неолітичних контекстів, що вже вказувало на процес дифузії, хоча в цьому випадку.

Крістіна Вальдіосера, дослідник Ramón y Cajal з Університету Бургоса та співдиректор проекту разом із Маттіасом Якобссоном, дійшли висновку, що це робота з величезним значенням для геномної історії Північної Африки.

Поселенці Магрибу, історичні бербери (imazighen), мають предки, що складаються з трьох основних компонентів: перший з них — африканські мисливці-збирачі, присутні з часів верхнього палеоліту в печері Тафоральт; європейських неолітичних фермерів, які, зрештою, походять від перших селян Анатолії, поширилися по Середземному морю та які, ймовірно, прибули до Марокко з Піренейського півострова близько 5500 р. до н.е.; і, нарешті, народів скотарів, які проникли на африканський континент на захід і південь, перетинаючи Синай з родючого півмісяця, і які прибули в марокканську Атлантику приблизно тисячу років потому. Джерело