Тут все почалося: археологи виявили батьківщину плантаційного рабства в Португалії

Острів Сан-Томе португальською "Святий Томас", розташований за 240 кілометрів на захід від Габону в Гвінейській затоці. Його заселення португальцями розпочалося наприкінці 15 століття, пише Live Science.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Ресурси острова, включаючи велику кількість деревини, джерела прісної води та придатність для вирощування цукрової тростини, спонукали португальську монархію до зусиль, спрямованих на заманювання поселенців. Проте, через нестримну малярію, Сан-Томе вважався небезпечним місцем. Тому до 1495 року, щоб задовольнити попит на робочу силу для кожен раз більшої торгівлі цукром, португальська влада змусила в'язнів, єврейську молодь та поневолених африканців переселитися на острів.

У той час як інші португальські центри виробництва цукру використовували невільників для збору і обробки продукції, система цукрових плантацій Сан-Томе повністю трималася на невільниках. Ці люди виконували майже всі види робіт на плантаціях — від вирощування та перероблення цукрової тростини до складних теслярських і кам'яних робіт, необхідних для будівництва та керування млинами.

Результатом стала новаторська модель: Сан-Томе перетворився на "першу плантаційну економіку в тропіках, засновану на монокультурі цукру і рабській праці, модель, експортовану до Нового Світу, де вона розвивалася і розширювалася", як зазначають дослідники.

Плантації Сан-Томе процвітали настільки, що до 1530-х років острів затьмарив Мадейру — атлантичний архіпелаг, що належав Португалії і використовувався для прибуткового цукрового виробництва — як основний постачальник цукру на європейські ринки. У цю епоху збудовано багато цукрових заводів.

В останньому дослідженні команда під керівництвом М. Дорес Круз, антропологині з Кельнського університету в Німеччині, зосередила свої пошуки на Прайя-Мелао, раніше невідомому маєтку на північно-східному узбережжі острова. Це перший випадок аналізу цукрових заводів Сан-Томе із застосуванням сучасних археологічних методологій.

Цукровий завод Прайя-Мелао є кам'яною спорудою, яка зазнала реконструкцій і розширень протягом чотирьох століть. Двоповерхова будівля має зношений глиняний дах, характерний для португальської архітектури 16-го століття.

У той час як на верхньому поверсі розташовувалися житлові приміщення, на нижньому рівні, прикрашеному графіті, знаходилася камера для варіння цукру. Серед знахідок були фрагменти керамічних форм, подібних до тих, що використовуються у виробництві цукру на Мадейрі.

Круз відзначила складну природу виробництва цукру, заявивши, що це був багатогранний процес, відмінний від сучасного пакування. Шлях від тростинного сиропу до рафінованого продукту, який португальською називається "цукрова буханка" ("pão de açúcar"), включав кип'ятіння сиропу у великих мідних казанах до появи кристалів. Викристалізований цукор потім поміщали в конусоподібні керамічні форми, що полегшувало стікання патоки, сушіння і застигання цукрових кристалів.

Однак Сан-Томе зіткнувся з такими проблемами, як висока вологість, швидкий ріст лісів і повстання рабів, які перешкоджали виробництву цукру. Як наслідок, на початку 17 століття португальці перенесли свою діяльність до Бразилії, принісши з собою плантаційну модель. На Сан-Томе до 19-го століття цукрові заводи або занепали, або видозмінили.

Науковці сподіваються на виявлення нових цукрових заводів та африканських кварталів, в яких жили раби, хоча безпосереднім завданням залишається збереження напівзруйнованого об'єкта Прайя-Мелао. Погіршення стану будівлі та її заростання вимагають термінових заходів з консервації, на які шукають фінансування.

Раніше Фокус писав, що дайвери виявили таємниче підводне місто в озері Ван, а ще докази Всесвітнього потопу.