Рецензія на фільм «Синій Жук» / Blue Beetle

Кіновсесвіт DC Джеймса Ганна — зараз одна з найбільш обговорюваних тем у кіноіндустрії. Ганн ухвалює радикальні творчі рішення, які йдуть всупереч із тим, що у фільмах за коміксами DC до цього вибудовував Зак Снайдер. Повноцінно кіновсесвіт розпочнеться з фільму про Супермена, але «Синій Жук» уже технічно перебуває в ньому, що підтвердив сам режисер. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло це кіно.

«Синій Жук» / Blue Beetle

Жанр супергеройський бойовик
Режисер Анхель Мануель Сото
У ролях Шоло Марідуенья, Адріана Барраза, Даміан Алькасар, Ельпідія Каррільо, Сьюзен Сарандон
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb

Молодий хлопець Хайме Рейєс (Шоло Марідуенья) повертається з коледжу в рідне місто Палмер-Сіті. Там з’ясовується, що його сім’я може скоро залишитися без дому, тому Хайме потрібно терміново знайти престижну роботу. У Палмер-Сіті її можна знайти тільки в Корд-Індастріз, яка займається передовими технологіями. Але абсолютно випадково до рук Хайме потрапляє інопланетна реліквія Скарабей, яка «вселяється» в хлопця і дозволяє йому випускати броню-екзоскелет, тим самим перетворюючи його на Синього Жука.

Хайме отримує свої сили абсолютно випадково, при цьому Скарабей ще «обрав» його за чисте серце і безкорисливі наміри. Тобто вся історія практично почалася випадково.

А розвивається вона всіма сценарними стежками, які супергеройські фільми експлуатують мало не з моменту своєї появи. У фільмі немає жодної оригінальної з точки зору сценарію сцени. А персонажі часом говорять настільки стереотипні речі, що без важких зітхань під час перегляду обійтися неможливо.

Особливо сильно це бентежить на тлі мексиканської естетики, якою намагається підкупити глядачів «Синій Жук». Сама по собі вона виглядає привабливо, але фільм ніби не дає їй розкритися повною мірою. До того ж надто часто історія ніби скочується у стереотипи про мексиканців. Ці стереотипи стають однією з рушійних сил сюжету і найяскравіше проявляють себе в родині головного героя.

Сім’я Хайме наповнена екстравагантними особистостями, стежити за якими цілком приємно. Якоюсь мірою вони навіть перетягують на себе увагу з дещо нуднуватого головного героя.

На жаль, це не особливо рятує загальні враження від фільму. Нудьга — основна емоція під час перегляду, оскільки практично все, що ви побачите в «Синьому Жуці», ви вже не раз бачили в інших кінокоміксах. Причому часто в більш гідній реалізації.

Сценарій при цьому не втрачає фокуса і розповідає цілісну історію, просто сама історія настільки прісна, що стежити за нею особливого бажання немає. Цілком імовірно, що у вас навіть з’являться думки покинути зал ще до закінчення перегляду.

«Синій Жук» відмінно виконаний ще й у технічному плані. Що особливо приємно і навіть дещо дивно, враховуючи проблеми з комп’ютерною графікою у фільмах за коміксами DC. До CGI тут немає абсолютно ніяких претензій, все якісно і креативно. Нехай часом фільм іноді й нагадує зіткнення комп’ютерних модельок, але це претензія знову до сценарію, а не до технічного відділу.

Як частина нового кіновсесвіту DC фільм не намагається перевантажувати вас зайвими відсиланнями, натомість обмежуючись невеликими натяками та швидкоплинними згадками. Це дає змогу «Синьому Жуку» залишатися самодостатнім твором без нав’язливих спроб стати чимось більшим, ніж він є насправді.

І така простота могла б підкупити, але знімальна команда ніби навіть не намагалася зробити хоч щось захопливе. Можливо, річ у тім, що спочатку «Синій Жук» мав вийти одразу на стримінговому сервісі HBO Max, що накладає свої обмеження й умовності. Але його все-таки вирішили переробити в кінотеатральний реліз. Виявилося, що це не найкраще рішення в історії кінокоміксів.