Візит старої дами. Згадаймо про давніх українських друзів російського мільярдера Фрідмана

Буденного нудного дня, коли ніщо не обіцяло приголомшливого розвитку подій, у старовинному містечку Ґюллен зʼявляється його колишня мешканка Клер Цаханасян, мультимільярдерка, яка провела у цьому місті молодість, а тепер вирішила відвідати земляків, щоб допомогти їм у скруті в обмін на вбивство свого колишнього коханця… Хрестоматійна п'єса великого Дюрренматта, яка і через майже сім десятиріч залишається у театральному репертуарі – львівські афіші сповіщають, що глядачі можуть зануритися у світ реваншу Клер в Академічному театрі імені Франка буквально за кілька днів.

Між тим ще кілька років тому великою сценою для пʼєси Дюренматта був сам Львів, коли приймав у себе знаменитий Alfa Jazz, один із найкращих фестивалів Європи, перлину львівських імпрез – подію, щедро спонсоровану уродженцем Львова Михайлом Фрідманом, мультимільярдером, який, як і пані Цаханасян, продемонстрував, що за грубі гроші можна придбати цнотливість і порядність своїх патріотичних земляків.

Сьогодні, коли Фрідману та його соратникам не вдалося зупинити американський санаційний маховик, я щиро раджу моїм львівським друзям уважно подивитися в люстро під звуки джазу. «Альфа-банк» завжди був державотворчим і системотворчим банком Росії – особливо після кризи 1998 року, коли чекісти зайнялися вже безпосереднім, а не замаскованим опануванням влади у країні. Жодною новиною це ні для кого не було. Всі про це знали. Однак гроші Фрідмана дозволяли на все це заплющувати очі. Я добре пам'ятаю, як їхав до Львова у потягах, де місця вільного не було – стільки майбутніх гостей Alfa Jazz, серед яких були й представники політичної та культурної еліти країни, там збиралися – бо де ж іще послухати джаз!

У Монтре, у Монтре! Там теж щороку був джаз – і жодного року не було грошей російського олігарха! Хоча кому тоді цікавий цей джаз?

Але то таке. Стільки я вислухав від усіх цих любителів джазу, більшість із яких і не підозрювала про існування Елли Фітцджеральд, але втрачала голову від запаху чужого багатства, що й згадувати не хочу зараз. Дивувало ще й те, що навіть після 2014 року все це свято тривало: ну й дійсно, причім тут Фрідман до війни й анексії – Міша хороший. Цікаво, коли ми зараз читаємо у дослідженні видання «Проект», що «з 2014 року "Альфа-банк" видав кредити челябінському радіозаводу "Політ", що виробляє авіаційне обладнання, у тому числі на користь Міноборони; Оборонбуду, що займається будівництвом об'єктів Міноборони; НВО "Іскра", що розробляє та виробляє двигуни на твердому паливі для ракетних комплексів; НВО "Прилад", що випускає боєприпаси; а також підприємству "Протон-ПМ", що займається двигунами для бойової авіації та танків; Уралтрансмашу, що модернізує самохідні гаубиці» й таке інше, й таке інше, чи розуміємо ми, із чим насправді мали справу?

Якби я був львів'янином, мені б було неймовірно соромно навіть пригадувати цей ярмарок марнославства. Мені дуже хотілося б забути знаменитих людей, які називали себе друзями Фрідмана й виголошували патріотичні гасла водночас.

Але я киянин. У нас тут є знамениті люди, які називали себе друзями Кобзона – й нічого, також патріоти і з хорошою репутацією. А найголовніше – тут після 2016 року, вже після анексії Криму і війни на Донбасі, Фрідман, Хан і Фукс фінансували меморіальний центр «Бабин Яр» – і це ні у кого не викликало суперечностей. Цей візит дами також пройшов при повному аншлагу.

Пояснення, до речі, було також дуже схожі на львівські – ну вони ж за походженням українські євреї, вони втратили родичів у Голокості, чому б не дати їм можливості профінансувати проєкт, тим більш, коли у держави, звичайно ж, немає грошей. Усі наші пояснення, що люди, настільки серйозно пов'язані з Кремлем всією своєю бізнес-генеалогією, не можуть стати учасниками такого амбітного проєкту без узгодження з «партнерами» у владі, сприймалися як істерика міських божевільних. І це при тому, що це ми, а не вони – українські євреї, які не проміняли нашу країну на російські гроші. І, щиро кажучи, я вважаю це проявом нормальності. Нормальність – це насамперед самоповага. Нормальність – це розуміння ризиків. Нормальність – це коли ти слухаєш улюблену музику поза майданчиками, які створюють люди зі сумнівними репутаціями. Нормальність – це коли ти не дозволяєш чужим людям визначати, як виглядатиме для майбутніх генерацій пам'ять про твоїх замучених родичів і співвітчизників. Нормальність – це моральність.

А аморальність – це коли запах грошей дозволяє тобі не помічати, що ти, весь такий красивий і патріотичний, вже на краю провалля. Це коли ти позволяєш якимсь покидькам думати, що тебе й твою країну можна придбати як секонд-генд. А, і коли ви всім містом вирішуєте вбити старого сусіда в обмін на чек від мільярдерки чи оголошуєте божевільними тих, хто не сприймає ваші вчинки.

Просто Клер Цаханасян, як це завжди буває у театрі, поїхала собі з гробом убитого коханця, і вистава завершилася. А співвітчизники Михайла Фрідмана, як це завжди буває у житті, повернулися з кредитованою «Альфа-банком» зброєю.

От і вся відмінність.