Наполеон дійшов до Москви, але програв. Як довести армію Путіна до поразки? Інтерв'ю з генералом Романенком

У війні України за свою свободу звільнення територій не є метою номер один, хоч би як дивно це не звучало. Досвід кампаній зі звільнення правобережжя Херсонщини показав, що угруповання ворога, яке було змушене залишити ці захоплені території, практично не зазнавши жодних втрат, було перекинуто на східний фронт. Тому метою номер один має стати розгром російської окупаційної армії, знищення її живої сили та техніки.

Свого часу Наполеон взяв Москву, але програв війну, оскільки розгубив увесь свій потенціал. Так само свій наступальний потенціал має втратити і російський агресор. Нині є кілька варіантів виходу українських Сил оборони до узбережжя Азовського моря, перерізання сухопутного коридору ворога. Але головна умова успіху – швидкі та об'ємні постачання західної військової допомоги. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомив, що окупанти почали зводити нову лінію оборони на Микільському напрямі поблизу Маріуполя. Чи вважаєте ви, що саме тут наші Сили оборони можуть планувати вихід до узбережжя Азовського моря? Чи є у нас можливість перешкоджати противнику, який створює нові рубежі оборони, зокрема, на цьому напрямі?

– У перспективі у нас залишається завдання ударів з боку Сил оборони України наступального характеру на півдні, незважаючи на те, що тут противником створена досить сильна система оборони. Але бойові дії тривають переважно на Бердянському напрямку. До речі, із нього можна виходити на Маріуполь. Ведуться дії на Мелітопольському напрямі. Тобто, ймовірність такого виходу є.

Загалом є низка напрямів, де Сили оборони можуть просуватися. Це Херсонський, Мелітопольський, Бердянський та в районі Вугледару. Вони залишаються перспективними. Однак для того, щоб реалізувати якийсь із них або, можливо, знайти інший, насамперед, необхідно знайти слабке місце противника. Він розтягує свої сили фронтом завдовжки півтори тисячі кілометрів і залучає резерви.

Ми також почали залучати резерви у бойових діях на півдні. Не в таких кількостях, як це намагалися робити спочатку, оскільки ми не маємо достатнього прикриття зверху, не маємо військової системи ППО, яка має прикривати війська. Активно діє авіація противника, його літаки, бомбардувальники, штурмовики та ударна авіація, ті ж Ка-52, які ми частково збиваємо, але вони всім виконують свої завдання.

Тому говорити про те, що Маріупольський напрямок кращий, ніж інші, я не став би. Тому що спочатку треба розвідати ситуацію, потім до кінця цього місяця - початку наступного акумулювати сили для завдання удару із застосуванням озброєнь від союзників і власного виробництва.

А далі рухатись на виявленому напрямку – одному чи двох, залежно від того, скільки буде сили. Пробивати коридор у системі оборони противника та вводити резерви. Спочатку оперативні, а якщо справа коштуватиме того, то й стратегічні. Хоча й супротивник не просто спостерігає за тим, що ми робимо. Він формує свої резерви, залучає їх на сході нашої країни, щоб зупинити наш наступ і просуватися.

За рахунок цього наші Сили оборони мають певні складнощі в районі Куп'янська, на Лиманському напрямку. У таких умовах важко виконувати завдання, але наша армія намагається це робити.

Навіть якби я міг назвати напрямок головного удару, я б не став цього робити, бо це прерогатива Генерального штабу. Перспективні напрями ми обговорили, але для того, щоб зробити остаточний вибір, необхідно глибоко знати стан супротивника на той момент – і наш, і розвідка союзників працюють.

Звичайно, це дуже серйозне та відповідальне рішення військового керівництва України насамперед генерала Залужного. У тому числі у контексті наслідків. Тому що, щоб знову зібрати таку кількість резервів, знадобиться значний час та зусилля.

Через те, що наші союзники дуже довго, ще з осені, невчасно і неенергійно виконували свої зобов'язання з військової допомоги і досі не виконали їх повною мірою, противник отримав можливість вирішити два питання: сформувати на сході ударне угруповання приблизно на 110 тисяч із озброєннями, а на півдні збудувати досить потужну систему оборони. Тому з настанням виникають складнощі і воно розтягується у часі.

– У виданні Forbs вийшла публікація, присвячена наступу ЗСУ. Там дійшли висновку, що незважаючи на не дуже швидкий темп, загальні бойові досягнення української армії є неймовірними. За їхніми оцінками, якщо восени Україна зможе здійснити прорив до Азовського моря і, можливо, звільнити Крим, це різко скоротить фронт бойових дій. Чи вважаєте ви, що такі прогнози мають право на існування? Чи припускаєте ви, що вже восени, за кілька місяців, може статися такий прорив?

– Щодо перспектив досягнення таких результатів у повному обсязі, то тут, як то кажуть, треба ще подивитися. Як ми знаємо, обіцяні Abrams досі відсутні на полі бою, надання F-16 літаків переноситься на роки.

Відома історія про те, щоб "не допустити ескалації" – цю боязнь на Заході ще не подолали. Частина політичного керівництва США стоїть на позиції, що не можна дати Україні програти, але це не означає, що вона має виграти. Ведуться закулісні переговори на кшталт тих, що проводились напередодні підписання Мінських угод. І зараз є небезпека того, що Україну підштовхуватимуть до такого рішення, хоча офіційно вони відмежовуються від такої позиції.

Перспективи такого роду просування, про який говорять у Forbes, є, якщо нам постачатиметься більше озброєнь. Але, як і раніше, зобов'язання не виконані повною мірою. Західні військові знають про це, доповідають своєму політичному керівництву, але ті поводяться так, як поводяться.

Наші резерви, які ми готували, не вичерпано остаточно. Це вселяє певний оптимізм. Але те, наскільки їх вистачить, залежатиме від того, наскільки ефективно вони будуть задіяні.

Чому визначними вже зараз є дії Сил оборони на півдні? Я б утримався від дифірамбів, але з теорії війни ми знаємо, що наступні війська повинні чисельно перевершувати супротивника в 3-5 разів, а також з військового потенціалу. У нас цього немає.

Щодо втрат, то, за оцінками західних фахівців, за перші два місяці літа на фронтах, особливо на південному, противник, обороняючись, втратив удвічі більше і особового складу, і техніки, ніж українські Сили оборони.

Чому це важливий показник? Тому що справа не лише у територіях. Навіть якщо ми звільнятимемо території – найближчим часом, напевно, не в межі 1991 року, скромніше, але ми будемо це робити, – то важливішим завданням є завдання збитків армії противника.

Наприклад, якщо згадати минулорічну Херсонську операцію, то на правобережжі було угруповання супротивника 25 тисяч. Вони організували досить сильну оборону, ми взяли першу лінію оборони, зазнали втрат, осмислили ситуацію і далі почали бити за ними. У цих умовах ворог зрозумів, що час грає проти нього, йому треба йти, інакше все угруповання буде розбите. Їм вдалося вивести особовий склад та техніку практично повністю, без особливих втрат, і потім усе це угруповання задіяли на сході, особливо важкі озброєння.

Тобто українські Сили оборони виконали завдання, яке поставив президент – звільнили Херсон та правобережну частину Херсонської області. Плюс було проведено успішну наступальну операцію на Харківщині. Але армія супротивника залишилася, як вона є. А нам треба її розбивати.

Тому зараз дуже важливо знищувати живу силу та техніку ворога, що зараз і робиться, і поступово, повільно, але правильно просуватися вперед для того, щоб здійснювати дії наступального характеру.

Наполеон свого часу дійшов до Москви, але під час цих дій фактично розтанула його армія. Потім вони відкочувалися назад, голодні та холодні. В результаті загалом він програв венну кампанію. Тому важливі не лише території, але ще й заподіяння істотних збитків угрупованню військ противника на нашій території.