Україна отримає ATACMS, а ударів по території Росії буде ще більше․ Інтерв'ю з ексглавою ЦРУ

"Зрештою Путін піде на переговори, забере свої війська, і виконає всі вимоги", – каже в інтерв'ю сайту 24 Каналу колишній директор ЦРУ Девід Петреус, пояснючи, що кремлівському диктатору не вдасться пересидіти Україну та Європу через руйнувні наслідки агресії проти нашої країни. Завданням Заходу є продовжувати затягувати вузол довкола "шиї" Росії.

Генерал у відставці США пояснює, чому контрнаступ України повільний, а також запевняє, що українське керівництво ухвалило правильні рішення щодо наступу з огляду на ресурси, якими володіє. Петреус вважає, що зрештою українські війська прорвуть оборону росіян і тоді постане питання, чи почне фронт окупантів тріщати по швах?

Про наступ українських військ та удари по території Росії, а також про ризики застосування ядерної зброї в Україні, чому заколот Євгєнія Пригожина таки був реальним і які наслідки він мав для Кремля – поговорили з генералом армії США у відставці та колишнім директором ЦРУ Девідом Петреусом.

Пане генерале, ми розмовляли з вами майже рівно рік тому – після Харківської операції і якраз саме під час Херсонської. Тоді ви з упевненістю заявили, що Україна переможе, а Росія зазнає найбільшої поразки в історії. Чи змінилися ваші погляди за цей рік?

З усією повагою, але тоді я був трохи обережніший у своїх оцінках. З одного боку, ми маємо фантастичну відданість всього українського народу, який мобілізувався під керівництвом президента Зеленського, і все це в умовах розуміння того, що Україна виборює у війні свою незалежність.

Їм протистоїть величезна кількість російських призовників, яких погнали на забій їхні лідери. І тут будь-хто зрозуміє, що моральна перевага є саме на боці українців. Дуже важливим є той факт, що з минулої осені, одразу після успіхів України у Харківській та Херсонській областях, сталося дві важливі, на мою думку події.

По-перше, росіяни не змогли досягти жодних відчутних територіальних здобутків за зимову кампанію. За винятком Бахмута, але за нього вони були змушені заплатити величезну криваву ціну – двадцятититисячні втрати за дуже сумнівний здобуток. За кілька місяців біля одного єдиного міста вони втратили більше, ніж СРСР за двадцять років у Афганістані.

З іншого боку, важливим у цій ситуації є організація росіянами масштабних оборонних ліній на захоплених українських територіях, особливо на Півдні. Мінні поля, насичені протипіхотними та протитанковими мінами, простягаються на милі, танкові рови, оборонні укріплення, артилерійські позиції, дрони, які попереджають про наближення українських військ – це дуже і дуже серйозні укріплення.

Українці вражаюче адаптувалися до цієї реальності. Були сподівання, що із новими західними танками та броньованими машинами вони зможуть досягти швидких здобутків, прорватися через ці укріплення, але це було до того моменту, поки всі не зрозуміли, наскільки щільними є ті мінні поля.

Отож, українці модифікували та пристосували свою тактику досить вражаюче, вони змусили росіян тримати свої сили розтягнутими по усіх шестистах милях фронту, це величезна відстань, росіяни не можуть сконцентрувати свої сили на якомусь одному напрямку, ЗСУ знищують російські командні центри, палять склади з пальним, перебивають логістичні ланцюжки, атакують аеропорти та військово морські бази, знищують російські резерви, а також їхню артилерію та військових на лінії фронту.

У цьому їм останнім часом дуже допомагають касетні боєприпаси, ми говоримо саме про конвенційні касетні боєприпаси, які українські артилеристи отримали зі США. І вже зовсім скоро буде отримано дозвіл на передачу таких же боєприпасів для ракет, адже це дуже допомагає українському контрнаступу.

Водночас темпи просування українського контрнаступу доволі повільні, але за перші місяці літньої кампанії вони все одно звільнили більше територій, ніж росіяни змогли захопити під час свого зимового наступу. Це досить низька планка, яку треба подолати. Зараз ми повинні очікувати на продовження зусиль українців для створення умов для подальшого контрнаступу шляхом продовження знищення російської військової потуги.

Також українці повинні сконцентруватися на тому, щоб перебити російські лінії постачання, які йдуть по Півдню та Сходу україни, а також на тому, щоб знищити російські комунікації до Криму та з Криму на Південь України. Зараз вони це роблять доволі ефективно.

Для цього використовують далекобійні ракети, які надала Україні Велика Британія, вони стали дуже цінним додатком до української потуги. Українські військові розуміють, що вони повинні показати результат перед осінню та і навіть перед зимою, і вони дуже детерміновані в цьому, я не маю сумніву, що вони досягнуть результатів.

Українці мають вражаючі власні розробки – морські дрони, повітряні дрони з різними типами вибухівки, вони атакують територію Росії своїми далекобійними ракетами, тим самим нагадуючи росіянам про те, що вони неспровоковано і жорстоко напали на своїх сусідів.

Я збираюся повернутися до Києва за кілька тижнів, десь на початку вересня, візьму участь у Ялтинському стратегічному форумі, я багато років поспіль брав у ньому участь, навіть ще тоді, коли він дійсно відбувався в Ялті – у 2013 році. Я впевнений, що коли зустрінуся з українськими політиками, то побачу, наскільки впевненими вони є у своїх силах.

І як сподіваються на те, що США продовжать їх підтримувати у військовому плані. Зараз у Києві покладають великі надії на те, що США таки пришвидшать термін надання Україні F-16 та навчання українських пілотів.

Також хочуть отримати більш далекобійні артилерійські та ракетні системи, і, крім цього, сподіваються на розширення програми постачання кластерних боєприпасів, про які я вже зазначав раніше, особливо про ті, які можна запускати з РСЗВ.

Наступ України вже досягнув своєї головної мети

Якщо говорити про поточну ситуацію – зараз триває український контрнаступ. Ми неодноразово читали заголовки в іноземних медіа про те, що "наступ недостатньо швидкий" або ще якийсь не такий як того очікували партнери. Володимир Зеленський і генерал Залужний натомість відповідали, що наступ – це не голівудський фільм, а життя наших людей. Як ви особисто, як генерал із величезним досвідом, ставитеся до таких оцінок? І що можете сказати про інтенсивність і особливість бойових дій зараз? Якщо, наприклад, порівняти їх із попередніми операціями.

Почну з того, що я був командувачем п'ять разів, при цьому два рази – командував повноцінними війнами, тому можу дещо прокоментувати. Як я вже зазначав раніше, всі сподівалися на швидкий контрнаступ з допомогою західної зброї. Але все пішло трохи не так, як би цього усі хотіли. Але українці зробили правильні корективи.

Всі плани діють до того часу, поки не відбувається бойовий контакт з ворогом. І тоді треба сісти і переглянути втілення у життя отієї тактики та ідей з поправкою на дійсний стан.

Я думаю, українці ухвалили правильне рішення. Якщо чесно, то ми не надали достатньої кількості військової техніки, до того ж, в українців немає переваги в повітрі. До цього всього додайте дуже малу кількість механізованих засобів для розмінування, а також малу кількість бойових гелікоптерів, які б змусили ворога залягти.

Ну і, звісно, без фронтових бомбардувальників ви не можете досягти переваги на полі бою. Це все ми вже бачили. Тому командування українців переглянуло свої плани і внесло певні корективи, і ці корективи, на мою думку, ефективні. І українці все ж повільно, але просуваються вперед, на Півдні і на Сході, перед Бахмутом.

Вони шматок за шматком віддирають оці російські лінії оборони, я думаю, що настане момент, коли вони почнуть прориватися. І тоді ми побачимо, чи здатні російські війська до активної оборони, чи їхній фронт почне тріщати по швах і валитися. І це головне, основоположне, я б сказав, питання, давши відповідь на яке ми дізнаємося, куди зайде контрнаступ.

Як на мене, він вже досягнув своєї головної мети, яка декларувалася – перерізати російські комунікації на південному сході і скоротити, якщо не повністю обрізати, лінії комунікації Росії з окупованим Кримом, мова про мости, які сполучають півострів із Півднем України.

Використання ядерної зброї зробить погану ситуацію для Росії ще гіршою

Тепер вже зрозуміло, що нескінченні популістичні заяви Путіна про російське озброєння не відповідають дійсності і ЗСУ це довели. Як виявилось, Росія не може на полі бою перемогти країну, яка в 25 разів менша за її територією. На тлі жалюгідного становища російського флоту, ВПС та армії, як ви вважаєте, в якому стані перебувають російські стратегічні ракетні війська та ядерна зброя?

Путін, Мєдєвєдєв та інші кремлівці періодично махають ядерною шашкою. Особливо, коли речі йдуть геть погано. Захід дав чітку реакцію на це все, до цього додалася також реакція глави Китаю та прем'єр-міністра Індії. Росія розуміє, що використання ядерної зброї зробить погану ситуацію ще гіршою.

Це як у старій приказці: якщо впав у яму – копай, і от вони себе зможуть закопати в ту яму надзвичайно швидко. Бо ті країни, які намагалися утриматися від ситуації в Україні або були партнерами Росії – коли застосують ядерну зброю, вони цього не зможуть робити. Є варіанти атаки під чужим прапором або якісь інші дії, які б росіяни провели на своїй території, і це б надало використанню ядерної зброї легітимності.

Я був в Україні на початку літа і говорив на цю тему з політиками та з президентом Зеленським. І тут питання не в зброї, а в тому, чи зможе країна з населенням втричі більшим, ніж у України, і з в рази більшою економікою, повністю мобілізуватися. І чи політична реальність для Путіна настільки загрозлива, що він буде продовжувати війну.

А зараз все скидається на те, що буде. І будуть і далі призивати нацменшини і російську бідноту, а не еліту в Москві. Є інше питання – чи буде і Захід далі допомагати? Я вірю, що буде, вчора (14 серпня – 24 Канал) США оголосили про черговий пакет, станом на сьогодні виділили вже 44 мільярди доларів на зброю та боєприпаси.

Ви уявіть – це на 10 мільярдів доларів більше, ніж оборонний бюджет Італії, однієї з головних членів НАТО. Це дуже серйозна підтримка. Я б, звичайно, хотів, щоб деякі рішення приймалися швидше, про танки чи HIMARS, про далекобійні ракети та F-16, та і інші теж.

Але, врешті-решт, США дуже ефективно мобілізували Західний світ. Зважайте на те, що всіх вдалося втримати в купі і не дати Путіну вбити клин між союзниками по НАТО, дуже ефективно вийшло, я впевнений, що Україну і далі будуть підтримувати у Вашингтоні, так само як і в інших столицях НАТО.

Адже до 44 мільярдів доларів військової підтримки слід додати десятки мільярдів фінансових вливань в економіку та гуманітарну сферу, і в цих галузях європейці постаралися навіть краще, ніж Сполучені Штати. Але питання у завзятті, питання в моралі та в детермінації, питання у винахідливості, яка повністю на боці українців.

Хоча ми повинні дуже сильно зважати на величезну кількість російських військ в Україні, на їхні потужні лінії оборони, це те, в чому вони себе проявили дуже впевнено на полі бою, і бій буде дуже-дуже важким. Але це те, що я колись казав під час війни в Іраку – важко завжди, але важко – це не безнадійно. В українців є дуже сильна воля у поєднанні з черчілівськими якостями керівництва. І тут я повністю вірю в українців.

Одна ракета зачищає площу в квадратний кілометр: чи отримає Україна ATACMS

Безумовно, що без західної зброї наступ України не був би можливим. Особливо зараз ми побачили неперевершені результати застосування далекобійного озброєння. Кримський міст, інші логістичні шляхи, величезні склади боєприпасів – все це росіяни втрачають чи не щодня. Українці, маючи невелику кількість далекобійної зброї, використовують її на максимум. І наші партнери теж бачать ці фантастичні результати. У чому ж проблема тоді з ATACMS? Чи можемо ми допустити, що ця умовна червона лінія, яка стосується надання нам ATACMS, таки зміниться у найближчому майбутньому?

Впевнений, що так. Адже німці готові надати далекобійні крилаті ракети (Taurus – 24 Канал), які б стали чудовим доповненням до українського арсеналу, як і Storm Shadow чи інша високоточна зброя. І я сподіваюся, що ATACMS теж нададуть вже найближчими тижнями, це подвоїть відстань ураження американської зброї, яку мають українці. Це дуже ефективна зброя, тисячу фунтів вибухівки.

Коли я командував наступом на Багдад ми відстріляли таких десь із сотню. Одна така ракета може повністю зачистити площу десь в квадратний кілометр, якщо там немає бункерів. Це буде гарне доповнення. Вони, щоправда, не зможуть фізично знищити Кримський міст, але по ньому точно не зможуть більше їздити – десь те саме, як українці зробили з мостом у Херсоні перед наступом.

Зрештою, українці ніколи повністю і не знищували тих мостів, бо це нереально важко. Але вони зробили їх непроїздними з одного чи іншого боку. Треба зважати, звісно, що вони захочуть ними потім все ж таки скористатися.

Але в цьому випадку є виправдане бажання звести перевезення по Кримському мосту до мінімуму, як і по мостах, які залишилися на окупованому росіянами Півдні України – це дуже важливі завдання. І звісно, далекобійна зброя у поєднанні з морськими та повітряними дронами дасть українцям змогу ще ефективніше вражати авіабази росіян, логістичні бази, центри керівництва ВМС у Криму.

Ударів по території Росії буде ще більше

Давайте поговоримо про удари по території Росії. Україна взяла на себе зобов'язання не використовувати західну зброю для ударів по території Росії. А от нещодавна атака у Чорному морі і в Новоросійську показала, що Україна може завдавати ударів зброєю власного виробництва. Отож, по-перше, що ви думаєте про ці атаки? Як на мене, один удар по території Росії інформаційно значно сильніший, аніж 10 ударів по російських військах на окупованих територіях України. Можливо, це стане аргументом для партнерів про перегляд своїх поглядів?

Буде лицемірством сказати, що Україна не має права атакувати територію країни, яка окупувала 15 – 17% її території та усіляко заохочує військові злочини, а не дотримання правил війни.

Ключовим тут є те, що Україна повинна чітко показати, що цілиться по військових об'єктах Росії та діє чітко в рамках законів сухопутної війни. Це дуже багато цілей – логістичні центри, склади з пальним, і так далі. Було дуже цікаво спостерігати за тим, як українці завдають ударів по російській території, і їх буде ще більше, особливо те, що стосується морських дронів, цілого їхнього флоту.

Тобто знову ж таки – тут українська винахідливість та інноваційність. Зараз весь приватний сектор України працює на допомогу ЗСУ, щоб зберегти територіальну цілісність України, і це чудово. І тому зараз країна з населенням менш ніж 40 мільйонів так ефективно протистоїть країні з населенням втричі більшим, і з економікою, яка перевершує українську.

І це буде продовжуватися. Ми будемо бачити таких прикладів все більше і більше, коли ця креативність буде проявлятися у різних варіантах – які будуть ці дрони, як вони будуть використовуватися, як будуть боротися із засобами РЕБ та інші важливі речі.

Червоні лінії Заходу виявилися не лініями

Зараз багато хто каже, що масштабна війна проти України стала можливою саме завдяки занадто м'якій реакції Заходу на агресію проти Грузії, окупацію Криму та вторгнення Росії на Донбас. Як гадаєте, чи є межа, за якою західне суспільство зрозуміє, що політика умиротворення агресора, призводить лише для посилення агресії та збільшення масштабів війни?

Я думаю, що правильна відповідь на це – нагадати, що стримування, яке перешкоджає потенційному агресору вдатися до дій, базується на двох факторах: по-перше, оцінка агресором вашого потенціалу і, по-друге, ваше бажання його застосувати.

Стосовно тих подій, про які ви згадали – реакція на вторгнення у Грузію, у Крим та Донбас, Сирія – всі ці червоні лінії виявилися взагалі не лініями. Дії Китаю у Південнокитайському морі теж не мали адекватної реакції, і все це нівелювало сприйняття агресора.

На вторгнення в Україну, вочевидь, вплинуло виведення американських військ з Афганістану, яке було геть не блискучим. З огляду на це все Путін вирішив, що США та країни НАТО не будуть реагувати на вторгнення Росії в Україну.

Він дуже сильно помилився, і це була не єдина його серйозна помилка. Він думав, що швидко захопить Київ, замінить Зеленського на проросійського політика і так далі.

Це і переоцінка російських збройних сил, і нехтування тим, ким стали ЗСУ після 2014 року. Хочу зауважити, що я був в Україні незадовго до вторгнення, десь після інавгурації президента Зеленського. Я їздив на Донбас і говорив із солдатами, і зрозумів, наскільки вони змінилися – з допомогою країн НАТО.

І вони змінилися ще більше, коли зріс ризик російської загрози. Тобто, я веду до того, що росіяни страшенно недооцінили українців, дуже недооцінили. Додайте до цього стиль керівництва Зеленського, його спроможність правильно поводитися з великими ідеями та доносити їх до народу, на його здатність підтримувати дух у найскладнішій ситуації,а також ефективне військове керівництво України, яке обрало правильний підхід і правильну стратегію, операційні плани та їхнє ефективне практичне застосування.

Тобто, повертаючись до питання – так, неадекватна реакція на події у світі може викликати впевненість Росії у власних силах, і це потрібно пам'ятати, коли ми говоримо про інші потенційні конфлікти у світі. І, щоб бути чесним, уряд США та Конгрес, так само як і головні члени НАТО та країни Заходу, розуміють, що жоден потенційний агресор не повинен недооцінювати наших реальних сил, або нашу волю до їхнього застосування.

Тут не треба бути провокативним, адже бійку краще відвернути, ніж почати, переконати потенційного агресора відступити і не робити небажаних дій.

Путін є найбільшою проблемою для російської економіки та армії

Якщо говорити про загрозу Росії не лише для України, але і для країн НАТО. Ми бачимо активність вагнерівців у Білорусі, порушення повітряного простору Польщі, "Шахеди", які влучають за 400 метрів від села в Румунії під час атаки Росії на інфраструктуру України. Все це виглядає так, наче Путін все ще намагається прощупати червоні лінії Заходу. І, відверто кажучи, йому добре це вдається. Тож як ви вважаєте, чи здатен Путін піти ще далі? Наприклад влаштувати провокацію біля кордонів НАТО? Чи достатньою є реакція НАТО і Заходу вже зараз загалом на цю ситуацію і чи не занадто м'яко діють союзники?

І політики, і військові повинні постійно пильно слідкувати за ситуацією, щоб помічати найменші зміни контексту, і ви вже це бачили раніше. Лідери Польщі та НАТО адекватно оцінюють потенційну загрозі з боку Білорусі, вони зміцнюють кордон. І дуже малоімовірно, що відбудуться там якісь дії.

Це називається відчувати гострі кути свого супротивника. Росія це постійно робить. Вони робили це роками – це і випадок з літаком над Балтикою, з кораблями в морі, та і в Тихому океані вони таке періодично роблять.

І знову ж таки – західні лідери повинні реагувати твердо, але без провокацій, і до честі країн НАТО, не лише тих, що у Балтійському регіоні, але і в центрі Європи – відповідь була доволі вражаючою. Знову ж таки, я впевнений, що Росія взагалі не чекала того, що сталося після вторгнення у лютому минулого року – сильної відповіді США та НАТО.

Я якраз був на Мюнхенській конференції з безпеки. Перед минулорічним вторгненням я не бачив такого єднання країн НАТО з того часу, як був майором і писав промови для спільного командування Альянсу в Європі. Путін досяг діаметрально протилежного в тому, що він хотів досягнути.

Він хотів зробити Росію знову великою, а натомість зробив це з НАТО. Він ж фактично примусив Швецію і Фінляндію шукати членства в НАТО. Фінляндія вже у НАТО, а Швеція вступить тоді, коли Туреччина проведе це рішення через парламент.

Тобто сам Путін і є найбільшою проблемою для російської економіки, російської армії, яка у своєму розвитку відкотилася назад щонайменше на десятиліття, і досяг діаметрально протилежного, а саме – єдності НАТО, і єдності Заходу. Якщо говорити про так званий Глобальний Південь, то є країни, які не реагують на те, що Росія робить на вашій території.

Заколот Пригожина – перша тріщина у внутрішньому колі Кремля

Як колишній директор ЦРУ ви точно добре обізнані і у внутрішніх процесах Росії, тобто можете говорити про проблеми російського тилу. Стосовно "бунту" Пригожина. Що насправді, на ваш погляд, відбулося? Якщо це був справжній заколот, то чому не покарані основні винуватці? Якщо це було інсценування, то з якою метою, адже Путін поніс великі репутаційні втрати?

Я думаю, що все було реально, і я впевнений, що міністр оборони Росії та голова генштабу примусили до цього Пригожина. Адже сказали, що розірвуть контракти з Пригожиним, фактично залишивши його без фінансування, а для нього це загроза існування.

Вони також заявили, що усі вагнерівці повинні підписати контракти з міністерством оборони Росії, і Пригожин би втратив над ними контроль. І в Пригожина стався, м'яко кажучи, нервовий зрив. Він переоцінив свої сили, діяв на емоціях, і пішов на Москву, не дійошов до неї якихось двісті миль.

До речі, якщо ви звернете увагу, Владімір Путін та його поплічники у міноборони – вони всі у той час немов би зникли. Але зрештою Путін все ж вирішив, що вагнерівців треба зберегти для Росії, адже вони важливі в країнах, як-от Малі чи Нігер, на Заході Африки, та і на півночі також. Це дуже важливий інструмент міжнародної політики.

Більше того, вагнерівці самі себе забезпечують, що важливо. Але те, що Пригожина пробачили, тим самим обрізало йому крила. Його солдати отримали вибір – або підписати контракти, чого вони не хотіли, бо це означало б зменшення фінансування. До того ж, у ПВК "Вагнера" вони відчували себе чимось особливим, кращим, ніж звичайні солдати.

Або ж вони могли відправитися додому, або в Білорусь, куди Пригожин все ж потрапив. І там ми бачимо принаймні один тренувальний табір вагнерівців, які навчають білоруських солдатів.

Але для тих, хто у Кремлі, це такий дуже потужний сигнал, перша тріщина у цьому внутрішньому колі. Пригожина вигодував Путін, особисто, знайшов його у Петербурзі, коли той вийшов з тюрми і з лотка торгував хот-догами, потім заснував ресторан і зайнявся постачанням харчів для військових, що зробило його дуже заможним і дало можливість фінансувати вагнерівців.

Але тут головна справа була в підтримці Пригожина Путіним. І в цій ситуації Путін довів, що він таки головний, але певний холодок у нього по спині такі пробіг. І за цією спиною почали перешіптуватися, обережно, але почали. Коли критикуєш імператора, то треба триматися подалі від відкритих вікон та парасольок у сонячну погоду.

Путін піде на переговори та виконає всі вимоги

Після подій із так званим заколотом Пригожина ви заявили, що Путін у дуже-дуже складній ситуації. Як ви вважаєте, про що все частіше говорять за спиною Путіна в Кремлі зараз? І чи можемо ми побачити таки справжній заколот проти Путіна із фіналом? Якщо так, то від кого?

Це велике відкрите питання, і серйозна проблема для служб безпеки. Здається, що ніхто не може зняти Путіна, бо він контролює все. Але це все до того моменту, поки це станеться, і всі скажуть – цього було не уникнути. А такі речі вже ставалися в історії.

Проте дуже важко передбачити, коли це може статися, і хто це може зробити. За межами Росії багато хто про це говорить, ті, хто колись були при владі та знають ситуацію.

Зараз ми бачимо, як стрімко падає рубль щодо долара, ситуація з резервними фондами ще плачевніша. Вони втратили дуже багато з початку року. До цього всього додайте фінансові та інші санкції, які діють, та само як і тисячі західних компаній, які або вийшли з Росії, або зменшили свої операції там.

Санкції затягують коло навколо Росії. Вона намагається їх обійти. Захід створив коаліцію фінансових експертів, які визначають ці шляхи обходу. Але зараз Росія починає від них реально відчувати вплив. Це і обмеження максимальної ціни для російської нафти, яка складає 60 доларів за барель, це і імпортозаміщення європейськими країнами російського газу та інших енергоресурсів.

Все це разом та ще і відсутність іноземних інвестицій у Росію та і відтік капіталу з Росії – все це має добрий вплив. І тепер США та західним країнам потрібно лише поволі затягувати вузол, обмежувати Росію ще більше фінансово, слідкувати за тим, щоб російський експорт залишався у Росії.

Ми знаємо, що є країни, які допомагають обходити санкції. Ці ігри в кота та мишу, в оборону та напад, і ми повинні нападати. Врешті-решт Путін таки зрозуміє, що шкода, якої зазнає Росія, її фінансова та економічна система, олігархи, військові і так далі – це шкода є неприйнятною і він просто не зможе пересидіти українців та європейців.

Ми повинні показати, що все це буде продовжуватися для Росії не лише на полі бою, але і вдома. Тому зрештою він піде на переговори, забере свої війська, і виконає всі вимоги.

Я б хотів побачити те фінальне рішення, яке б дало можливість Україні приєднатися до ЄС та НАТО, додаткові гарантії безпеки, і щось на кшталт нового "Плану Маршалла" з відбудови, який би був у п'ять чи шість разів більшим за той, що був після Другої світової війни, і завдяки якому допомогли відбудувати Європу.

Загроза Росії для країн Європи в рази зменшилася завдяки ЗСУ

Як ставиться американський істеблішмент до можливого мирного розпаду Росії з подальшою її денуклеаризацією? Чи вважаєте ви, що це найдієвіший спосіб запобігти майбутніх нових загроз безпеці в Європі та ІІІ світовій війні з використанням ядерної зброї?

Мої колеги у розвідувальних службах аналізують усі можливі сценарії розвитку такої ситуації, і не лише в Росії, але і в Україні. Є, звичайно, що за, але є і проти.

Росія може розпастися на кілька державних утворень, як це було в Радянському Союзі, коли ми отримали ніби дивом усі ті незалежні країни. Але в такому випадку виникає дуже багато викликів, і я знаю, що є дуже масштабні дослідження, які вивчають ці відцентрові процеси, які можуть призвести до розвалу федерації.

У той час, як доцентрові процеси тримають її в купі, і що стане результатом цих процесів, усі за і проти, які тільки можна передбачити. І я не знаю, чи Захід отримає преференції від того, що Росія розвалиться на шматки, бо, знову ж таки, є плюси цього, а є і мінуси. Більше того, загроза Росії для країн Європи в плані безпеки зменшилася в рази завдяки ЗСУ – з допомогою США та НАТО

Які гарантії безпеки США мають надати Україні

І на завершення питання. Війна в Україні обов'язково має завершитися перемогою і величезною поразкою Росії. Однак після перемоги небезпека все ще може зберігатися. Тож саме через це потрібні гарантії безпеки, про які постійно говорить українська влада. Якими, на ваш погляд, можуть і повинні бути двосторонні гарантії безпеки США щодо України, про які зараз вже домовляються?

Членство в НАТО з усіма відповідальностями, перевагами і так далі. І знову ж таки, якщо говорити про минулий саміт НАТО, було нереалістично, щоб Україну прийняли до Альянсу.

Але коли всі умови буде виконано і всі питання вирішаться, тоді Україна дуже швидко вступить в НАТО і так само стане повноцінним членом ЄС.