Є альтернативний сценарій наступу ЗСУ, так можна дійти до Криму. Інтерв'ю з генералом Маломужем

Незважаючи на тотальне мінування та численні оборонні рубежі російської окупаційної армії, величезна за довжиною лінія фронту – понад 1200 кілометрів – дозволяє шукати в обороні ворога безліч слабких місць. Мобільні війська могли б зіграти особливу роль на поточному етапі війни. Ставку необхідно робити на ефект раптовості. Його можна досягти, наприклад, використовуючи для спецоперацій тимчасово окуповані території чи територію Росії. Тут у військового керівництва нашої країни не повинно бути жодних обмежень, адже ворог поводиться в Україні "як удома".

Такі раптові для окупанта прориви можуть бути надзвичайно ефективними. Причому втрати сторони, що наступає, за такого формату набагато менші, оскільки, коли ворога застають зненацька, йому залишається тільки тікати. Подібна тактика може бути використана на півдні материкової України. Вона прискорить визволення Криму. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.

– Президент Польщі Анджей Дуда заявив, що Росія почала перекидати в Білорусь ядерну зброю малої дальності. Як ви вважаєте, про що свідчить цей крок? Якщо раніше йшлося про ядерний шантаж Путіна, чи можна говорити, що це вже щось більше? Суто теоретично – як Путін може використати цю зброю? Чи може застосувати проти тієї самої Польщі?

– Поки ми бачимо лише початок, слід спостерігати за розвитком ситуації. Але Путін, звичайно, вже давно ухвалив рішення продемонструвати свою рішучість щодо розміщення ядерної зброї, незважаючи на те, що є відповідні домовленості і членів ядерного клубу, і на міжнародному рівні, і саме з Сі Цзіньпіном.

Але Путін хоче показати свою особливу позицію, пріоритет та тиск на НАТО. У разі активізації підтримки України, а це насамперед далекобійні ракети типу ATACMS, винищувачі F-16 та інші дуже ефективні засоби п'ятого та шостого покоління, він готовий переміщати ядерну зброю.

Відбулася передача нам систем Patriot, ракет Storm Shadow, Scalp, готується рішення Німеччини та інших союзників щодо передачі далекобійних ракет. Тому Путін демонструє: я рішуче діятиму за наміченим курсом, переміщатиму ядерну зброю, ставитиму під загрозу не лише Україну, а й країни НАТО.

Думаю, зараз рух йде, але воно ще до кінця не сформоване. Буде відповідна реакція багатьох країн світу, включаючи Китай, який чітко фіксує будь-які порушення домовленостей між Сі Цзіньпіном та Путіним.

Остаточна перспектива ядерної зброї в Білорусі, гадаю, п'ятдесят на п'ятдесят. Але переміщення окремих елементів цілком можливе, тому що для Путіна важливий процес. Він цинічно порушує міжнародне право і навіть двосторонні угоди щодо ядерної зброї.

Щодо небезпеки застосування ядерної зброї проти України, то, гадаю, вона мінімальна. А щодо країн НАТО це практично неможливо, тому що Байден різними каналами довів до відома Путіна, що розгортання засобів тактичного або тим більше стратегічного ядерного озброєння – це сигнал усьому НАТО, за яким настане одномоментний удар по РФ.

– Ви згадали про Китай та його позицію щодо поширення ядерної зброї, у тому числі Росією. Але, на жаль, є не надто позитивні новини для нас. The Wall Street Journal повідомив, що товарообіг між Китаєм і Росією за сім місяців поточного року збільшився на 36%. Є інформація про те, що Китай постачає Росії низку товарів, у тому числі ті, які можуть застосовуватись у військових цілях. Наприклад, мікрочіпи та траншейні екскаватори. Останні агресор використовує для зміцнення своїх ліній оборони в Україні. Наскільки далеко, на вашу думку, може піти Китай у цій допомозі Росії?

– Китай використовуватиме всі економічні програми співпраці з Росією, але не в плані підтримки РФ, а у своїх інтересах. Це і нафта, і газ, і всі корисні копалини, і ресурси, і технології. Для Китаю дуже важливими є технології, які розробляє Росія. Усі розвідувальні китайські органи націлені саме на здобуття технологій.

Тому Китай на повну використовуватиме ситуацію, коли Росія перебуває у серйозному економічному становищі, даватиме віддушину економіці Росії. І, звичайно, Китай постачатиме до РФ комплектуючі подвійного призначення. Нехай не тієї якості, не того рівня, але Китай традиційно постачає на всі ринки світу і мікрочіпи, і екскаватори.

Звичайно, це вкрай вигідно Росії. Китай чудово розуміє, де все це застосовується. Але водночас Китай посідає жорстку позицію. Нещодавно міністр закордонних справ ще раз заявив: ми не підтримуємо Росію у війні, ми не постачаємо їй озброєння та технології для виробництва озброєнь. Це вже політична позиція.

Так, таємно постачають комплектуючі та вироби подвійного призначення, але офіційно підтримують суверенітет та незалежність України, принципи міжнародного права. Така подвійна позиція, але пріоритет Китаю – економічний. Ті ж екскаватори можна використовувати у різних галузях економіки Росії. А те, що ними риють окопи на фронті? Це вже право Росії, як ними розпоряджатися.

Так, це для нас погано. Нам та нашим партнерам потрібно активно працювати з Китаєм. Росія на тлі протистояння із Заходом поглиблює відносини з Китаєм, але й США, та Європейський Союз мають також переорієнтувати свої технологічні цикли на спільну співпрацю з Китаєм, технології тощо.

Сьогодні чітких пріоритетів ще не визначено, хоча Китай залежить від Заходу на 80%. І ці механізми слід використовувати більш ефективно, включаючи нашу позицію з партнерами. Тоді можна знизити роль Китаю в оборонному Росії. Необхідно також виявляти китайські фірми, які постачають до цих товарів, надавати керівництву Китаю ці факти і пояснювати, де і навіщо ці товари використовуються.

– Джейк Салліван, радник Байдена з питань нацбезпеки, заявив, що не згоден з оцінками про те, що наступ ЗСУ йде надто повільно. На його думку, визвольна кампанія розвивається динамічно, що характерно у разі протистояння з таким численним ворогом. Чи вважаєте ви, що якщо просування ЗСУ йтиме в тому ж темпі, війна може затягтися на роки? Ми розуміємо, якою ціною дається звільнення кожного метра української землі, та все ж чи є перспектива прискорення цього процесу?

– Насамперед, Джейк Салліван висловив офіційну позицію Вашингтона, президента Байдена на тлі критики щодо того, що у нас неефективно ведеться війна, що був затягнутий процес, що Мелітополь ми не візьмемо, не переріжемо південний коридор тощо.

Це одна з оцінок, можливо, на попередження, бо ніхто з тих, хто оцінює, не воює на фронті. Війна – це свої правила, свої можливості та свої нестандартні ситуації.

Але вважаю, що ми затягнули процес і тактичних, і стратегічних наступальних операцій. Ми з вами неодноразово говорили про те, що стартувати потрібно було на початку весни, після закінчення бездоріжжя. Потрібно було намітити стратегічно слабкі місця противника. Ширина фронту 1250 км дозволяє шукати ці місця.

Наголошую – різні позиційні воєнізовані формування Росії заходили до Бєлгорода та Брянська без будь-яких мінних полів. Весною було набагато простіше шукати такі ж проходи, завдавати ударів. Можна було б зайти через окуповані території, і через російські території. Тут жодних питань немає, адже вони на нашій території поводяться як удома.

Але це справа командування. Воно взяло на себе відповідальність, воно обрало тактику проведення широкомасштабних, але вузьких тактичних операцій стримування противника, витягування великих угруповань на окремі ділянки, завдання ударів, пробивання ліній оборони ворога в окремих місцях, підготовки ударів з флангів. Це складна тяжка робота. Це війна, і, звісно, дати якийсь рецепт тут складно.

Але багато правих у тому, що підготовка наступу тактичного рівня не може тривати вічно. На цьому тлі мають готуватись дуже потужні стратегічні операції. Навіть у червні багато хто говорив – і Залужний, і Сирський, і Резніков і навіть Зеленський, – що ось ми почнемо, ми ще не починали, всі сили та засоби готові, використано лише 10-15% сил, які готувалися для прориву. А потім різко замовкли.

У цій ситуації я як військовий, як розвідник, який бачив стратегії різних воєн, можу сказати: звичайно, має застосовуватися тактика, яка використовується зараз – знищення резервів сил і засобів, промацування слабких місць, підготовка флангових ударів, обхідних маневрів, але необхідно також готувати комплексні стратегічні наступальні операції, що передбачають проходження лінії оборони противника у несподіваних місцях, де немає мінних полів, трьох ліній оборони на десятки кілометрів.

Абсурдно йти на ці мінні поля. Є місця, де такого немає, де можна провести розмінування способом детонації, зайти в тил, з флангів. Сили спеціальних операцій можуть висаджуватись у тилах – до 50 тисяч, близько 80 тисяч підготовлено за кордоном, на базі Нацгвардії сформовано 11 бригад прориву. Це той резерв, який має діяти на оперативному просторі. Не лише безперервно атакувати, не лише стримувати – це роблять, як правило, лінійні війська.

Але всі ці мобільні війська, яких багато, підготовлені, оснащені новою технікою та озброєнням, можуть завдавати комплексних ударів ракетними системами по Чорноморському флоту, Керченському мосту, по всіх стратегічних базах, де розміщується противник на окупованій території, нашими безпілотниками по базах на території Росії, по  тих самих військових аеродромах.

Протягом кількох днів має бути вал вогню, несподівана операція, щоб ворог не зміг схаменутися. Зараз ворог готується, він переміщає сили і засоби на ті ділянки, де, як він знає, ми намагаємося пробитися. Це дуже важка, жертовна та часто деструктивна ситуація.

Військові тут мають самі визначитися. Ми можемо запропонувати різні формули, які застосовувалися у війнах та різних операціях уже цієї війни. Наведу лише один приклад: більше року тому Зеленський дав вказівку звільнити південь, але нічого не пішло, це була не наша година. Тоді переорієнтувалися на Харківський напрямок, коли противник не очікував і ми не очікували, що фактично не буде опору. І процес пішов. Сили оборони пройшли десятки та сотні кілометрів. Якби були резерви, зайшли б ще тоді до Луганська. Ось це приклад операції.

Зараз, звісно, важче, бо сильніший фронт. Але теж потрібно шукати такі моменти, наприклад, на Запорізькому напрямі удари не лише на Бердянськ, Мелітополь та Токмак, а й з позицій у Херсоні. Знищення запорізького угруповання ворога, потім просування у бік Криму. А там вже можна завдавати ударів і за допомогою Storm Shadow, та інших далекобійних засобів, у тому числі безпілотниками, морськими та повітряними. Удари по складах, логістиці. Це потужний формат нейтралізації всієї моделі оборони ворога та, відповідно, просування наших військ.

Такий сценарій може бути. Багато моїх колег говорять про те, що він дуже актуальний, але його потрібно готувати. Це завдання Залужного, Генштабу загалом та командирів, які здійснюватимуть такі операції. Це мають бути грамотні, добре продумані операції. Лобова атака – це завжди жертви. Але у подібному форматі жертв набагато менше. Коли ворога застають зненацька, коли працює вал вогню з різних боків різних калібрів, він біжить, йому не до стрілянини у відповідь.