Людський фактор. Середа на Одеському кінофестивалі стала днем зворушливих історій

Про вагу ХХ століття на плечах простої родини, сільського деміурга й тенісні турніри у віці 99 років.

19 серпня у Чернівцях відкрився 14-й Одеський кінофестиваль. Через загрозу російських обстрілів його перенесли з Одеси на захід України. Головною фестивальною локацією є культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, відкритий у 2021 році до 80-річчя артиста; паралельні покази проходять так само в старому радянському кінотеатрі «Чернівці». Про четвертий день кінофестивалю читайте тут.

Уміння організаторів задавати певний настрій фестивального дня проявилося цього разу в особливому ліричному забарвленні представлених сюжетів.

Так, ранок у КМЦ імені Миколайчука почався з прем’єри доволі незвичного твору: експериментальної роботи німецького документаліста Томаса Хайзе «Батьківщина — це простір у часі» (позаконкурсна секція «Гете-інститут представляє»). Тригодинний кіноесей побудований на архівах однієї німецької родини протягом чотирьох поколінь, з початку ХХ століття до сьогодення. Актори начитують щоденники та листи сім'ї Хайзе, який випало пережити обидві світових війни, нацистську й комуністичну диктатури, Голокост, Берлінський мур. При цьому на екрані нам показують різного роду документи й краєвиди, натовпи на вулицях сучасного міста, старовинні фото, але не намагаються маніпулювати свідомістю глядачів через надто прямі образи. В підсумку виходить дослідження новітньої історії Німеччини на цілковито інтимному рівні.

«Деміург» (Національний конкурс) є повнометражним дебютом Ольги Семак. Головний герой картини, столичний актор Петро Панчук, намагається створити повноцінний аматорський театр у селі Лобачівка на Волині, де він народився. У Семак, яка до того мала переважно телевізійний досвід, виходить правдива лірична трагікомедія, майстерно зафільмована дуетом операторів — Сергієм Сивком і Олександром Течинським. Увага до деталей, сильні характери, тонко підмічені смішні моменти, дотепні монтажні рішення — «Деміурга» безумовно можна вважати одним із найімовірніших претендентів на фестивальні нагороди.

А емоційним епіцентром п’ятого дня, поза будь-яким сумнівом, можна вважати прем’єру документальної стрічки «Сивочолі гравці» (Велика Британія, програма «Ексклюзив»). Для британського тенісиста й телеведучого Дена Лобба «Сивочолі гравці» стали режисерським дебютом.

Герої картини, спортсмени дуже похилого віку — француженка Етті (82 роки), американці Кінг (85) і Джон (87) — прибувають на чемпіонат світу серед ветеранів тенісу в Хорватії. Однак особливу увагу тут привертає українець Леонід Станіславський: він почав грати в 90 років, на момент зйомок йому було 95, а зараз йому 99 — і він записаний у Книзі рекордів Гіннеса як найстарший у світі тенісист, який бере участь у міжнародних змаганнях!

Лобб показує, що змушує всіх цих немолодих людей продовжувати грати й змагатися, розповідає про їхні родини. Теніс, по суті, підтримує в них жагу до життя. І їхні змагання — надзвичайно захопливе видовище.

Фільм представляв режисер разом із паном Леонідом, котрий був у чудовому гуморі, вправлявся з ракеткою і розповідав, що робить зараз. Через постійні обстріли Харкова він живе й тренується в Тракаї, в Литві. Недавно їздив на ветеранський турнір в Австралію, зустрічався там із зірками тенісу та разом із ними зібрав 500 тисяч доларів для України. А ще за пропозицією Леоніда Яковича Міжнародна федерація тенісу створила нову вікову категорію для змагань – 90+, і там наш земляк уже здобув срібну й бронзову медалі.

Таких аплодисментів, мабуть, не було ще на жодному фестивальному показі!

Фестиваль триватиме до 26 серпня. До Національної конкурсної програми ввійшли десять повнометражних фільмів; у Міжнародному конкурсі серед інших – три фільми, зроблені за участі України. Переможці Національного конкурсу визначатимуться у двох номінаціях — «Найкращий український повнометражний ігровий фільм» та «Найкращий український повнометражний документальний фільм». Про представлені фільми й програму фестивалю читайте тут і тут.