Не окраїна, а серце континенту та щит від орди: яким є місце України в історії Європи

День відновлення Незалежності – це ще одна нагода, щоб усвідомити роль нашої держави в історії Європи та світу загалом. Якщо вам здається, що ми є лише "тягарем" для союзників, які дають нам зброю та гроші – ви глибоко помиляєтеся. Про місце України в Європі та про наше повоєнне майбутнє у великій європейській родині – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Головна опора: чому європейські монархи прагнули союзу з середньовічним Києвом?

Уже півтора року наша столиця є чи не одним із найвагоміших політичних центрів світу і ледь не кожен демократичний лідер вже бодай раз відвідав Київ. І не варто думати, що наша столиця стала таким центром лише тепер, адже Київ був великим геополітичним магнітом середньовічної Європи, куди навідувався не один монарх чи претендент на престол.

Як потужний центр Київ почав розвиватися з кінця IX – початку Х століття. Цьому сприяли кілька факторів, найперший з яких – розташування на березі Дніпра. Через це нашою столицею проходив важливий торгівельний шлях "із варяг у греки", що з'єднував Скандинавію та Візантію.

Макет Києва в Х – ХІІІ століттях / Фото st-sophia.org.ua

Наступним фактором стала християнська віра. У середньовічній Європі великі держави не бажали мати справи з іновірцями чи "безбожниками", як називали язичників. Тому хрещення Русі в 988 році теж неабияк сприяло зростанню міжнародного авторитету як Русі – України, так і самого Києва.

У часи князів Володимира та Ярослава армія Русі демонструвала неабиякі успіхи, що призвело до значного розширення території держави на піку її розквіту. Крім того, княжа дружина давала потужний опір печенігам, яких під Києвом розбили руські війська на чолі з Ярославом у 1036 році.

Тому для європейських монархій Русь виглядала потужним союзником і найкращим способом для створення союзу в тодішні часи вважали саме шлюб. Об'єднання монарших родів таким шляхом вважалося найнадійнішим способом переманити ту чи іншу країну на свій бік.

Однак сила Русі була настільки великою, що навіть після розпаду держави на удільні князівства європейські двори продовжували сподіватися на військову підтримку з боку Києва у своїх військових кампаніях.

Ще однією такою показовою історією є шлюб онуки Ярослава Мудрого Євпраксії з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV. Так, київська княжна стала німецькою імператрицею – першою та єдиною в українській історії. Однак шлюб цей був нещасливим (хоча цим словом не описати те, як жила Євпраксія), бо Генріх не отримав бажаної підтримки в боротьбі з саксонцями, а Євпраксія, втомившись від знущань з боку чоловіка, відкрито розповіла про його діяння на соборі, скликаному Папою Римським.

В результаті Євпраксія втекла від Генріха та повернулася до Києва. На той час ця історія була просто нечуваною – у патріархальному суспільстві жінка пішла проти чоловіка-імператора, відкрито звинуватила його в знущаннях та повернулася додому. Оскільки це було Середньовіччя, життя імператриці було повністю зруйноване, а її зневажали навіть на батьківщині через те, що "винесла сміття з хати", розповідаючи про жорстокість свого чоловіка.

Євпраксія Всеволодівна – німецька імператриця / сучасний портрет

Водночас онук Ярослава Мудрого Ярополк на тлі міжусобних війн разом зі своїм батьком Ізяславом втік з Русі до Європи, де знайшов притулок у Папи Римського. Глава Католицької церкви коронував Ярополка королем Русі та визнав його право на київський престол. Щоправда, це право так і не судилося реалізувати. Однак варто розуміти, що понтифіки ніколи не давали корони просто так і будь-кому.

У Середньовіччі глави Католицької церкви таким чином впливали на монарші двори Європи та отримували їхню підтримку.

Христос коронує Ярополка / Мініатюра з Трірського псалтиря

Середньовічний Київ не був містом на окраїні Європи, а великим геополітичним центром, на підтримку якого сподівалися монарші двори Англії, Польщі, Угорщини, Норвегії, Швеції, німецьких князівств, Священної Римської Імперії, Чехії та навіть Візантійської імперії. Ба більше, кров Рюриковичів тече зараз майже в усіх сучасних монархів Європи.

Зараз же Київ фактично перетворився на новітній потужний геополітичний центр демократії та свободи, бодай тому, що саме за це ми ведемо масштабну боротьбу. Хоч зараз Київ і сподівається на значну іноземну підтримку, але все ж наша столиця, як і наша держава загалом, досі є важливою частиною європейської та міжнародної спільноти.

Щит від орди: як Україна рятувала Європу від монголо-татар

Географічно Україна є мостом до Європи, через що Русі свого часу доводилося бути фактично воротами континенту перед кочовиками з Азії. Однак у ХІІІ столітті з Азії до Європи ринуло нашестя у вигляді монголо-татарського війська. Загарбники спустошували та знищували міста. Зокрема, орда повністю зруйнувала Київ. Війська хана Батия захопили території сучасних держав, як-от Україна, Угорщина, Польща, Хорватія, Сербія, Румунія, Молдова, Болгарія. Однак підкорити ці території їм так і не вдалось.

Однак після загарбницьких воєн монгольські війська повернулися на територію поволзьких степів, де заснували місто Сарай – столицю нової держави, яку назвали Золота Орда. Більшість удільних князівств Русі після підкорення монголами стали васалами монгольського хана. Серед них опинилися і Данило Романович – володар Галичини та його брат Василько – князь Волині.

Після завершення епохи монгольських навал Данило Галицький намагався знайти союзників для відновлення Русі та визволення Східної Європи від орди. Для цього він налагодив відносини з Папою Римським Іннокентієм IV, який передав йому корону. Як результат – у 1253 році в Дорогочині Данило Романович став королем Русі.

Коронація Данила Романовича в Дорогочині / картина А. Пилиповського

Понтифік зі свого боку пообіцяв новому королю всебічну підтримку в боротьбі з монголами та навіть запевнив, що вмовить європейських монархів виступити разом із Данилом Романовичем у новий хрестовий похід проти орди.

Однак Папі Римському не вдалося реалізувати цей задум, а Данило Галицький залишився без підтримки.

Минає 8 століть. Наша держава знову стає щитом від орди. Коли орда в 2014 році почала захоплення нашої землі, світ не вбачав у цьому загрозу для себе, тому антиросійська коаліція тоді не з'явилася. І лише через 8 років світ усвідомив, яку загрозу несе російський імперіалізм.

На межі цивілізацій або чому Україна схильна до поляризації

Наша держава має доволі специфічне розташування на карті світу, адже ми фактично на межі Європи та Азії. В античні часи через наші землі до Європи йшли кочівники зі Сходу – кіммерійці, готи, гуни, скіфи.

Минали століття, й наша держава опинилася буквально між цивілізаціями – з одного боку європейські монархії, як-от Польща, Угорщина чи Велике князівство Литовське, а з іншого – Московія. Що об'єднувало тоді всі ті держави – бажання заволодіти нашими землями. А в цивілізаційному плані, як і зараз, між цими двома таборами величезна прірва.

Україні доводилося балансувати на межі цивілізаційної прірви, особливо після того, як Богдан Хмельницький з козаками присягнув на вірність московському царю на раді в Переяславі та підписав Березневі статті. Хмельницький, як творець нової української держави, намагався будувати діалог з різними державами в пошуку союзників проти Польщі, однак чомусь обрав саме Москву. Після смерті гетьмана поляризація України далася взнаки.

Наприклад, Іван Виговський був прихильником зближення з Європою та виступав за перетворення Речі Посполитої з двоєдиної в триєдину державу, де Україна була б рівною частиною, як Литва та Польща, але більшість козаків не так охоче виступали за союз з Московією, як проти поляків, тому це дало початок розколу, що увійшов в історію як Руїна.

Поляризації України сприяло те, що кілька десятків років Україна була поділена на дві Гетьманщини, одна з яких була більше під європейським впливом, а інша – під московським. І прихильників, і противників обох курсів було чимало.

Об'єднання Гетьманщини в єдину європейську державу могло трапитися в часи Івана Мазепи – діяча, який здобув освіту та досвід в європейських дворах та повернувся до України, де отримав гетьманську булаву. Варто, мабуть, відзначити, що монгольська навала і московські впливи зумовили той факт, що багато європейських тенденцій доходили до нашої держави із запізненням.

Усім нам звичні виделки свого часу до Гетьманщини привіз Іван Мазепа і за нього вони набули поширеня. У той час про такі прибори у Москві чи Петербурзі ще навіть не чули.

Мазепа в прагненні об'єднати державу і відновити її повну незалежність від будь-яких впливів надав перевагу союзу зі Швецією, а не з Московією. Вочевидь, гетьман прекрасно розумів, що з московитами союз неможливий, а можливе лише залежне існування для нашої держави.

Далеко не всі козаки поділяли ці ідеї, тому й не всі виступили разом з гетьманом на боці Швеції. На жаль, фінал цієї історії нам відомий – поразка шведсько-козацьких військ під Полтавою, знищення царськими військами Батурина та вбивство всіх його мешканців і клеймо "зрадника" на Мазепі.

Полтавська битва / гравюра зі шведських хронік

Після поразки під Полтавою, Іван Мазепа з соратниками втік на територію Османської імперії. Після його смерті новим гетьманом обрали Пилипа Орлика, який фактично був правителем у вигнанні, хоч і намагався утвердити реальну владу на землях Гетьманщини.

Поляризація стала актуальним питанням і в часи новітньої історії нашої держави. У наступні кілька століть наша держава була розділена між імперіями, які також були абсолютно різними, наприклад, з одного боку Російська, з іншого – Австрійська (вона ж Австро-Угорська). Одні регіони зазнавали впливу Росії, інші ж – Європи.

І ні, самі по собі розбіжності в поглядах людей щодо навіть таких питань, у якому напрямку нам рухатися як державі не є настільки проблематичними, скільки політичні ігри довкола цього. Найвідоміший приклад – "поділ українців" на 3 сорти в 2004 році. Це була кремлівська технологія, яку впровадили руками опонентів нової влади з проєвропейським курсом. Такі брудні ігри лише посилили поляризацію та натравили людей одне на одних, особливо часто використовували зіставлення Заходу і Сходу.

Чому Європа часто відверталася від України?

Антанта проти української державності

Якщо прослідковувати історію міжнародних відносин України від часів Русі до сучасності, можна побачити чітку закономірність – так чи інакше ми завжди пов'язані з Європою і часто демонструємо своє бажання бути частиною європейської родини. Однак не завжди нам відповідали взаємністю. Зараз Євросоюз надає нам фінансову, гуманітарну та військову підтримку і погоджується з нашим прагненням стати частиною ЄС.

Однак у минулому таку взаємність не часто можна було побачити. У часи Гетьманщини чимало європейців продовжували сприймати козацьку державу в контексті Речі Посполитої, а пізніше – Московії. Росіяни згодом робили все, аби переконати світ у тому, що Київська Русь є попередницею Москви, а це означає, що весь спадок великої держави, території та міжнародні зв'язки мають належати саме Московії.

Коли в 1917 році Російська імперія тріщала по швах, а на карті світу з'являлися нові держави, варіантів для того, щоб уберегти свою незалежність, було небагато. Європа тоді була поділена на два табори – Антанту та Центральні держави. До першої групи належала Росія, тому очікувано, що Велика Британія і Франція не підтримували розпад імперії-союзниці. Тому УНР та згодом Українській державі довелося орієнтуватися на Центральні держави, а саме на Німеччину, яка надавала захист в обмін на ресурси для ведення війни. Поразка Німеччини та її союзників призвела до того, що Україна втратила підтримку.

Тим часом на території колишньої Російської імперії спалахнула громадянська війна, в яку втрутилася Антанта, поділивши країну на зони впливу. Територія України підпала під французький вплив, війська Антанти висадилися в Одесі, взяли під контроль Миколаїв та Херсон і вимагали, аби українську землю поділили між українською та російською Директорією, однак цей план не прийняла жодна сторона.

У боротьбі за незалежність Україна не отримала підтримки Антанти, бо союзників більше цікавила доля Росії, ба більше, український уряд під час Першої світової опирався на підтримку Німеччини. Століття тому Захід боявся розпаду Російської імперії, так само, як у 1991 році боявся розпаду СРСР і зараз боїться розпаду Росії. Та як показує історія, ці процеси неминучі. Однак що відрізняє минуле від сучасності, так це те, що попри страх перед розпадом Росії, демократичний світ надає повну підтримку Україні. Та в часи Української революції все було інакше.

Французькі військові під час інтервенції Антанти в Одесу / Фото uk.wikipedia.org

Водночас коли Польща почала війну проти Західно-Української Народної Республіки, Антанта, особливо Франція, надавала полякам повну підтримку. Тому для українських військ ситуація склалася максимально несприятлива – не маючи жодної підтримки доводилося воювати з противником, якому постачали зброю й боєприпаси. Далі вже події які ми знаємо – Українська революція зазнала поразки, а територія нашої держави була розділена – більшість окупував СРСР, Галичину та Волинь – Польща, Буковина та Бесарабія були під влдою Румунії, а Закарпаття у складі Чехословаччини.

У міжвоєнний період та після Другої світової війни відносини України та Європи були неможливими через СРСР та так звану "залізну завісу", що розділила соцтабір та демократичні держави. Однак під час радянської перебудови в Заходу налагодилися відносини з СРСР до такого рівня, що західні лідери, включно з президентом США, відмовляли радянські республіки й Україну, зокрема, від ідеї проголошення незалежності.

Ядерна зброя в обмін на місце в демократичному світі?

Після відновлення незалежності Україні довелося фактично "з нуля" будувати діалог з демократичним світом. Однак біда була в тім, що західних лідерів лякала нова держава на карті світу з третім за потужністю ядерним арсеналом (Росію не сприймали як нову державу, а як СРСР в новій оболонці).

Тому фактично для того, аби продовжувати діалог нам довелося відмовитися від ядерної зброї. Президент США Білл Клінтон, який тоді активно наполягав на цьому, зараз відверто шкодує про те, що тиснув на Київ щодо цього питання.

Підписання Будапештського меморандуму / Фото AP

Однак всі намагання будувати діалог з Європою остаточно завмерли на початку 00-х, коли спершу Україну сколихнуло вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, а потім США звинуватили Київ (разом із Мінськом) у порушенні санкцій ООН проти Іраку та продажі ракет режиму Саддама Хусейна. Ці події стали причиною того, що Захід повністю відвернувся від України на наступні кілька років.

До Європи не завдяки, а всупереч

У 2004 році українці голосно заявили про прагнення жити в демократичній країні, коли домоглися третього туру виборів президента на тлі фальсифікацій, в результаті яких нібито переміг Віктор Янукович. Помаранчева революція стала історичним зрушенням, що не тільки пробудило національну свідомість українського суспільства, але й показала Європі, що ми хочемо бути її частиною, обравши проєвропейського лідера Віктора Ющенка.

Помаранчева революція / Фото AP

Щоправда, тоді керівництво країн-лідерів ЄС не оцінило поривів України і на це було кілька причин, найперша із яких – небажання псувати зв'язки з Росією. Особливо гостро ця проблема постала на саміті НАТО в Бухаресті, де Україна та Грузія сподівалися на "зелене світло" щодо членства в Альянсі. Президент Франції Ніколя Саркозі та канцлерка Німеччини Ангела Меркель виступили проти цього, враховуючи те, що питання України та Грузії в НАТО було проблемою у відносинах з Москвою. Як результат – План дій щодо членства обидві країни не отримали, а через лічені тижні Росія розпочала вторгнення до Грузії.

Ба більше, тоді ж відбулося погіршення у відносинах України та Росії, піком чого стали так звани "газові війни". Європа тиснула на Київ, аби той якомога швидше домовлявся з Москвою. Погрози з Брюсселя лунали до обох країн, але позиції України тоді були менш вигідними, тому і тиск був відчутніший.

Наступним етапом у становленні сучасних відносин України з Європою стала Революція Гідності, причиною якої стала відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Можливо, волю українського народу сприйняли б так само, як і після Помаранчевої революції, з огляду на Росію, однак цього разу за європейське майбутнє наша держава заплатила кров'ю Небесної сотні. Наші прагнення оцінили серйозніше, але все ж таки недостатньо.

Активісти під час масових розстрілів на Майдані / Фото The Village

Нічого не змінилося за 8 століть: як Україна захищає світ від нової орди

Після розпаду СРСР Росія розв'язала чимало війн, переважко гібридних. Таким чином Москва окупувала Ічкерію та добряче зіпсувала життя жителям Грузії, Молдови, України та Сирії.

Однак кремлівський диктатор Путін вирішив, що цього мало і він хоче відродити імперію в її колишніх межах і ввійти в історію як "великий збирач земель". Для цього він вже перетворив Білорусь на придаток до Росії і поступово поглинає її. А оскільки Україну не вдалося прив'язати до себе замороженим конфліктом й окупацією територій, Росія почала повномасштабну війну.

Розбита російська техніка на вулиці Вокзальній в Бучі / Фото генштабу ЗСУ

Усі ми чудово пам'ятаємо тези про "Київ за 3 дні". Росія сподівалася на бліцкриг і швидке захоплення України. Тільки уявіть, що було б, якби не героїчний опір українців? Якби росіянам вдалося здійснити свій задум, чи спинилася б Росія? Чи не почала б вторгнення у Молдову, Грузію, Латвію, Литву, Естонію, Казахстан чи навіть у Польщу? Чи не почав би Кремль підготовку до великої війни з НАТО? Одному Богу відомо, від чого українці врятували Європу.

Минуло 8 століть з часу монгольської навали, але ситуація залишається незмінною – Україна стає межею між Європою та ордою. Україна стримує цю орду ціною крові найкращих синів і доньок. Європа ж засвоїла урок, тому надає свою допомогу в цій боротьбі.

Ми дали Європі один важливий цінний урок. З наведених тез вище вам може здатися, що нібито Україні потрібна Європа, а от ми Європі – ні. Насправді ж, такі відносини між нашою державою та європейськими партнерами пояснювалися тільки страхами – Друга світова і досі залишається для багатьох народів тригером. Через страх нової світової війни та ядерного протистояння, світ боявся давати рішучий опір Кремлю. Ба більше, для когось й економічні інтереси стояли вище свободи та спокою інших країн.

Та українці показали, що Росія не така всемогутня, якою намагалася здаватися. Так, наш ворог сильний. Казати, що Росія слабка – це знецінювання ворога і, відповідно, знецінювати героїзм наших воїнів. Москва роками створювала собі імідж другої армії світу й здавалася непереможною військовою машиною. Не дивно, що чимало людей на Заході, в тому числі й у владних кабінетах, справді думали, що Україна приречена. Однак українці захистили Київ, Харків та Чернігів. Оборона Сум взагалі має увійти окремим розділом у в історію цієї війни. Українці тримали оборону оточеного Маріуполя 86 діб.

Легендарне фото Дмитра Козацького з Азовсталі

Оскільки противник сильний, йому вдалося захопити значну частину територій, але українці показали, що "Росія тут назавжди" – тільки міф, в який так хотіли вірити окупанти. Однак українці вибили ворожу армію з Балаклії, Ізюма, Куп'янська, Снігурівки, Берислава, Херсона та сотень інших сіл та міст. Зараз наші захисники день за днем продовжують звільняти рідну землю. Ми не тільки захистили Європу від російської орди, але й повертаємо цю орду туди, звідки вона до нас прийшла.

Українці захищають світ собою / Фото Костянтина і Влади Ліберових

В умовах такої боротьби Європа поступово позбувається своїх ілюзій щодо Росії. Саме цим можна пояснити той факт, що ми отримуємо вже не зброю для оборони, а для наступу –бронетехніку та авіацію.

Яким буде місце України у новій повоєнній Європі

Безсумнівно, що кожен із нас чекає на завершення цієї війни – на велику перемогу. Найперше її чекають ті, хто безпосередньо виборює її у важких боях і чиї найближчі люди зараз метр за метром звільняють захоплені землі.

Коли війна завершиться, робота продовжиться. Сотні зруйнованих сіл та міст, десятки тисяч зруйнованих будинків і мільйони скалічених доль, які назавжди змінилися. Нам потрібно буде зробити чимало для того, аби відбудувати нашу державу і відновити все знищене.

З урахуванням військової підтримки Заходу, можна стверджувати, що після перемоги Україна отримає свій "план Маршала". Ба більше, відповідно до чинних задумів, європейські країни братимуть патронат над тією чи іншою областю та містом і очолюватимуть відновленням там.

Україна тепер не є невідомою територією, яку часто хтось вважав "частиною Росії". Тепер це держава, яку знає весь світ. Коли ми переможемо у війні, наш авторитет укріпиться і це сприятиме іноземним інвестиціям та розвитку. Ми не ідеальна країна, але це не означає, що ми не можемо стати кращими. Однак ми не зможемо побороти корупцію та вирішити інші проблеми втративши свободу.

Після перемоги наша держава матиме найсильнішу армію в Європі, а наші воїни можуть ділитися досвідом з використання тієї чи іншої зброї в умовах реальної війни, адже багато наданої нам техніки та озброєння фактично пройшли бойове хрещення саме в Україні.

Україна буде на окраїні Європи географічно, але наша держава має всі шанси стати її центром та серцем, і ми маємо на це право. Зараз майбутнє України і всього континенту вирішується на нашій землі. Мир для нас і для світу здобувається у боях на Херсонщині, Запоріжжі, Донеччині, Луганщині і Харківщині. За майбутнє проливається кров, діти втрачають батьків, а батьки дітей. Ми втрачаємо тих, хто міг би бути крутим хірургом, професійним юристом, талановитим інженером, художником, спортсеном, журналістом, перспективним програмістом чи просто хорошим батьком, прекрасною матір'ю. У боротьбі за свобободу собою жертвують найкращі.

Ціна нашої перемоги. Поховання полеглих Героїв у Львові / Фото Андрія Шуманського для 24 Каналу

Україна має стати серцем вільного демократичного світу, адже найбільшу ціну за свободу зараз платить саме наша держава. І про цю ціну щодня нагадуватимуть прапори на кладовищах.