«Бунт на кораблі»: чи стали країни БРІКС союзниками Росії проти України

У Йоганнесбурзі відбувся черговий саміт БРІКС, групи держав, до складу якої на сьогодні входять Китай, Індія, Бразилія, Росія та ПАР. БРІКС — не міжнародна організація, не союз і навіть не торговельний блок. Із формального погляду це — один із численних міжнародних форумів, учасники якого більш-менш регулярно зустрічаються й обговорюють різні міжнародні проблеми. Та все ж таки БРІКС стоїть осібно серед такого роду міжнародних майданчиків. По-перше, до нього входять найсильніші й найвпливовіші держави з тих, що не належать до Заходу. По-друге, з моменту появи групи 2006 року їй постійно пророкують стагнацію та розвал, — адже її учасники дуже різняться між собою і суперечностей між ними чимало, — проте БРІКС не поспішає цих прогнозів виправдовувати.

Цього разу саміт групи викликав величезний інтерес у світових ЗМІ, й цілком обґрунтовано. У ПАР зібрали безпрецедентну кількість гостей (понад два десятки країн і міжнародних організацій), оголосили про розширення БРІКС (що станеться вперше від моменту приєднання самої Південно-Африканської республіки 2010 року) й озвучили амбіційні плани щодо зміни умов міжнародного економічного співробітництва для країн так званого Глобального Півдня — Азії, Африки та Латинської Америки.

Багато західних експертів і політичних оглядачів поспішили оголосити про створення «антизахідного союзу» і навіть про початок «глобального протистояння Півночі та Півдня». Але оцінки ці несправедливі. Насправді гучні рішення саміту — не оголошення про початок будівництва нового світового порядку, а квінтесенція невдоволення старим на всьому Глобальному Півдні.

У цьому плані учасники БРІКС від самого початку «дружили» не за, а проти — проти однобічного контролю з боку США та їхніх союзників над міжнародними правилами в економіці, політиці, безпеці. Невипадково по-справжньому історія активної діяльності БРІКС почалася наприкінці 2010-х: тоді в межах створеної для боротьби з наслідками глобальної фінансової кризи «Групи 20» замість утворення нових міжнародних механізмів, де країни, що розвиваються, мали б такий самий голос, як і західні, США воліли відремонтувати старий порядок, у якому Захід домінує.

Нині щодо БРІКС намагаються застосувати формулу «хто не з нами, той проти нас». Так, у війні, розв’язаній Росією проти України, члени БРІКС не підтримали Заходу, не запровадили санкцій проти Москви й не надто відзначилися навіть у гуманітарній допомозі Україні. Чи така реакція учасників групи автоматично ставить їх усіх на темний бік у боротьбі демократії проти авторитаризму? Ні, БРІКС не підходить на роль інтернаціоналу диктаторських режимів. І не лише тому, що Індія, Бразилія й ПАР самі є демократіями. Ці учасники групи відмовляються від бінарної логіки «свій — чужий», заявляючи про правочинність третьої — нейтральної — позиції у війні.

Саміт показово продемонстрував, як цю позицію бачать у БРІКС. У жодній офіційній заяві, у жодному публічному обговоренні Росію не засудили за розв’язану війну, за воєнні злочини, навіть за розрив зернової угоди, що загрожує продовольчій безпеці Глобального Півдня. Водночас не було й підтримки позиції Росії, жодного натяку на легітимність анексії української території. Зрештою, Путін не зміг приїхати на саміт, — проти його візиту виступили організатори, інакше їм довелося б заарештувати російського диктатора за ордером Міжнародного кримінального суду. Але ж якби йшлося про створення «антизахідного союзу», не було б кращої демонстрації його рішучості, ніж проігнорувати вимогу міжнародного правосуддя, оголосивши, що суд діяв за вказівкою Заходу, й тому його рішення не має сили для ПАР та інших учасників БРІКС.

Фактично більшість країн, що розвиваються, нині зайняли егоїстичну позицію, стверджуючи, що це — не їхня війна, Україна діє за вказівкою США, Росія та Захід рівною мірою відповідальні за те, що відбувається. І країни БРІКС — найсильніші з тих, що розвиваються, — цю позицію озвучують публічно й обстоюють найпослідовніше. Наївно вважати, буцімто Глобальний Південь не знає про те, що відбувається в нашій країні, й покладається виключно на російські джерела інформації. Просто в країн, що розвиваються, великі побоювання викликає те, як Захід об’єднався перед лицем небезпеки й почав діяти рішуче. Такий Захід здатний зберегти контроль над глобальними процесами, а саме в такому світоустрої вбачають корінь зла на Півдні, де більшість країн були колоніями Заходу, та вважають, що його багатства було вкрадено в них. Чи мають на Заході, зокрема в Україні, цю позицію приймати? Ні, адже вона фактично виправдовує агресора й заохочує його. Чи необхідно Заходу, й Україні зокрема, розуміти мотиви цих країн? Безперечно, інакше неможливо об’єктивно оцінювати міжнародну ситуацію.

Одним із найгучніших рішень саміту стало розширення складу групи з наступного року. Вже 1 січня до неї приєднаються Аргентина, Єгипет, Іран, ОАЕ, Саудівська Аравія та Ефіопія. Ми знову бачимо мікс демократій і автократій, відверто антизахідних режимів і країн, що підтримують тісне співробітництво зі США та Європою. Це тому, що розширення декларує головну мету Глобального Півдня — змусити Захід поділитися повноваженнями, віддати Півдню більше голосів у глобальних фінансових і економічних інститутах на кшталт МВФ або СОТ. Єдиний інтерес, який поєднує настільки різні держави, — витребувати собі в Заходу більше влади в міжнародному порядку. Старий БРІКС теоретично міг стати полюсом світової політики, рівним «Великій сімці», якби зміг подолати або хоча б відкласти на майбутнє основні суперечності між своїми учасниками. Новий, розширений БРІКС на таке не здатний у принципі, адже в ньому зберуться непримиренні противники. Зате він може стати ідеальною ситуативною коаліцією, платформою для «колективного позову» до Заходу: ключові країни Глобального Півдня скористаються ситуацією, щоб виторгувати собі привілеї.

У цьому ж ключі варто розуміти й іще одне нашуміле рішення саміту — плани щодо створення «спільної валюти» БРІКС. Розмова про неї в групі триває давно. Учасників БРІКС не влаштовує той факт, що всі світові резервні валюти та фінансові розрахунки майже повністю контролює Захід, — адже це дає останньому фактичний контроль над економікою країн, що розвиваються. Звідси й різні ідеї відмови від долара в торгівлі та переходу на національні валюти. Щоправда, один одному учасники БРІКС теж не надто довіряють, тому йдеться не про вибір, скажімо, юаня як нової розрахункової та резервної валюти. БРІКС хоче створити колективну розрахункову грошову одиницю — безготівковий фінансовий інструмент, що дасть змогу закріпити курси національних валют учасників без «посередника» у вигляді долара чи іншої західної валюти та, в теорії, створити альтернативні механізми фінансових розрахунків.

На цьому шляху — величезна кількість перешкод, економічних і політичних проблем, які дуже складно подолати. Але в учасників групи — як старих, так і нових — з’явилася нова мотивація. Те, як швидко й рішуче Захід запровадив безпрецедентні санкції проти Росії, налякало багатьох на Глобальному Півдні. Адже те саме може статися і з ними, і жодних способів протистояти Заходу на рівних ні в кого з них немає. Бажання убезпечити себе від найсмертельнішої зброї Заходу — контролю над грошима противників — може справді підштовхнути БРІКС до створення власної міжнародної фінансової системи. А ще викличе більше довіри до цих планів у Заходу, адже сьогодні в країн, що розвиваються, як ніколи раніше є причини боятися за збереження своїх грошей. Отже, Захід стане більш зговірливим, — інакше опоненти й справді можуть позбавити його найважливішого важеля впливу на ситуацію у світі.

Саміт БРІКС не створив глобального противника Заходу. Проте від імені Глобального Півдня публічно висунув вимогу переглянути наявний міжнародний порядок. Момент обрано досить вдало: на тлі російської агресії в Україні та конфронтації з Китаєм Заходу не вдасться придушити «бунт на кораблі» у зародку й доведеться прийняти цей виклик.