Зрадники чи жертви? Як українці ставляться до колаборантів і виборів на деокупованих територіях

Ворог активно намагається ізолювати українців на тимчасово окупованих територіях від зовнішнього світу. Окупанти не просто залякують людей, а будують інформаційну інфраструктуру — перепрофільовують українське телебачення й радіо під свої потреби, а також створюють Telegram-канали для пропаганди. Зараз українці в окупації майже не мають доступу до об'єктивної інформації.

Класичні міфи російської пропаганди на ТОТ: "Щойно території будуть звільнені, Україна негайно почне масову мобілізацію, всіх без винятку звинуватять у колаборанстві, а ті, хто отримав російський паспорт (часто це було примусово або під тиском), потраплять до в'язниць або взагалі підлягатимуть розстрілу". Один з останніх міфів — нібито Україна підірвала Каховську ГЕС і покинула своїх громадян.

При цьому ставлення українців до тих, хто залишився на ТОТ — різниться. Хтось вважає жителів окупованих територій жертвами обставин, а хтось зрадниками та колаборантами. Про відсоткове відношення цих поглядів аналітики Анатолій Бондарчук та Дмитро Баштовий розповіли на презентації результатів дослідження громадянської мережі "Опора", яка відбулася у "Медіацентрі Україна".

Що змушує громадян України залишатися на окупованих територіях. Що підштовхує людей до отримання російських паспортів? Хто має нести відповідальність перед законом за співпрацю з окупаційною владою? Чи має Україна відкладати вибори на окупованих територіях після їхнього звільнення? В складних питаннях розбирався "Телеграф".

Довше окупація — менше довіри

росія зацікавлена посварити жителів окупованих територій з тими, хто живе на підконтрольних Україні землях. Однак, за результатами дослідження "Опори", переважна більшість українців (72%) вважають жителів окупованих після 24 лютого територій жертвами обставин, і лише 12% думають про них як про колаборантів чи байдужих до України. Разом з тим респонденти дещо гірше ставляться до громадян, які жили в окупації останні 9 років — у Криму та окремих районах Донецької й Луганської областей.

Майже всі опитані (94,5%) назвали представників силових структур і військових, які перейшли на службу до окупаційної влади, зрадниками. Такої ж думки респонденти і про людей, які допомагали російській адміністрації організовувати на окупованих українських територіях так звані "вибори" та "референдуми". Ще 92% хотіли б притягнути до відповідальності людей, які балотувалися на цих "виборах".

Частина опитаних вважають, що притягти до відповідальності за колабораціонізм треба й тих, хто брав російські паспорти і виплати, голосував на референдумах, навчав дітей за російською програмою тощо. Більш лояльне ставлення лише до медиків, змушених лікувати російських військових.

Чи справедливі критерії звинувачення?

За словами аналітика Анатолія Бондарчука, стратегія звинувачення всіх жителів окупованих територій є неприйнятною. Тут виникає проблема: не всі українці розуміють контекст вимушеної співпраці. Так сталося, бо:

• у ЗМІ активно висвітлюють факти колаборантства місцевих політиків і громадян — однак це не масове явище;
• працює російський міф, що більшість жителів Криму та Донбасу начебто хотіли стати частиною росії. Такі люди були, але їхній відсоток значно менший від тих, хто підтримував цілісність України;
• бракує інформації про реалії життя на окупованих територіях (тиск, викрадення, складна гуманітарна ситуація тощо).

Ключове послання — більшість людей, які залишилися на ТОТ, попри шалений тиск, чинять спротив окупації (чого лише вартий рух "Жовта стрічка") і чекають звільнення.

— Ми комунікуємо з людьми з окупованих територій. Багато хто відмовляється від рублів, хтось принципово розмовляє українською, отримують українську зарплату. Не розкриваючи, що саме, але люди казали, що окупанти не змогли захопити одразу всі суб'єкти господарювання чи підприємства. Від виплат не відмовляються, наприклад, пенсіонери, — каже Анатолій Бондарчук в коментарі "Телеграфу".

Кого притягти до відповідальності за колаборанство?

Окупанти передусім чинять тиск на найманих працівників будь-якої бюджетної установи: освітяни, медики та чиновники. Зазвичай саме під тиском вони погоджуються на співпрацю. Як каже Анатолій Бондарчук, визначити критерії того, за що будуть притягувати до відповідальності — кропітка робота української судової служби. Однак деякі критерії мають очевидний характер.

— Обвинувачення не будуть ґрунтуватися лише на заявах. Тоді як розрізняти випадки, коли співпраця з окупаційною владою була зумовлена тиском, від добровільної співпраці? Чи є якісь критичні критерії, за якими одну людину вже можна притягти до відповідальності, а іншу — ще ні?

— Звісно, ми не можемо звинуватити людину необґрунтовано. Та і загалом людей, що залишилися в окупації, багато. Наскільки правоохоронна система з цим впорається? Сказати складно. Адже це виходить за межі Кримінального кодексу. Держава працює над спеціальним законом, який може визначити перелік заходів, під які підпадає та чи інша людина, в колабораційній діяльності.

Ще один важливий пункт — ті, хто добровільно співпрацював з окупантами, після приходу української влади, ймовірно, втечуть. Але як показує практика, дехто залишається. І працювавши в адміністрації інформаційної політики рф, людина скаже: "Я працював, бо не було коштів на життя". Такі історії вже були. Це вирішується на судових засіданнях, й інколи справи завершуються позитивними вироками. Але чіткого законодавства поки нема.

З усім тим розгляд рішень після деокупації маленької громади — це одна історія. А, наприклад, якщо взяти цілу область або Крим — то це інша ситуація. Люди дев'ять років працювали, якось жили в цих умовах, тому всіх ніхто ув’язнювати не буде. Ймовірно, буде розроблена спеціальна амністія та інші механізми. І запитання будуть в основному до тих, хто займає ключові посади в окупаційних адміністраціях. Так само буде впливати публічна поведінка. Буде досліджуватися, якщо людина стояла на камеру з прапором. Загалом роботи багато.

І коли наша влада поверне території, але не почне садити всіх, хто навіть голосував на виборах — деяких наших громадян це може не влаштовувати. Саме з такою частиною населення мають працювати влада, ЗМІ та громадський сектор. Й нашою метою було дослідити відсоткове значення такої категорії, — наголошує Анатолій Бондарчук.

Відтермінування виборів на деокупованих територіях

Як показало дослідження "Опори", більшість українців (68,4%) погоджуються почекати з голосуваннями на звільнених територіях. Адже важливо врахувати побоювання людей, попередній досвід під час чинення спротиву та інші чинники. Як вважає аналітик Дмитро Баштовий, відновлення об'єктивності та довіри до виборів буде систематичною роботою влади та громадського сектору.

— Загалом як можна побудувати довіру до виборів у жителів окупованих територій? Якою має бути політика української влади?

— Довіра повернеться через розуміння стабілізаційних заходів, що відбудуться. І на мою думку, після того, як повернеться справедливість на окупованих територіях. Після того як проведуть чітку організацію виборчого процесу. Не вийде тільки одразу проводити голосування.

Давайте відверто, навіть на українських територіях, що не перебували в окупації, вибори не можуть відбутися без підготовки населення. Тут теж потрібна довіра до політичної системи й вона має бути репрезентативна. Навіть до тої ж Верховної Ради.

Це питання детально продуманої політики. Для цього і потрібна відстрочка, бо важливо максимально інтегрувати людей у нашу політичне життя. І разом з цим — коли буде максимально поетапно, сплановано та продумано, то і повернеться довіра загалом до виборчого процесу.

Загалом безконфліктна реінтеграція — це кінцева мета, до якої має прийти Україна, — резюмує аналітик.