Уроки історії: чому Азербайджан стоїть на боці України

Війна в Україні змусила світ робити вибір. Країни змушені визначатись. Хтось, скориставшись нашими проблемами, намагається посилити свої позиції на геополітичній арені, заразом покращити й економічний стан. Хтось відверто стає на бік країни-агресора, погоджуючись із імперськими та загарбницькими амбіціями Російської Федерації. А хтось не відходить від демократичних векторів світового розвитку та підтримує Україну. На щастя, таких переважна більшість. Однією з країн, що стоять на нашому боці від початку бойових дій, був і залишається Азербайджан. Чому Баку однозначно за нас, довго пояснювати не потрібно. По-перше, роблячи вибір між «добром» та «злом», Азербайджан передбачувано став на правильний бік. По-друге, аж надто багато схожих сторінок в історії переживали обидві країни. Кому, як не азербайджанцям, розуміти, до чого може призвести ситуація, коли Кремль, навіть не вдаючись до відкритого вторгнення, використовуючи треті країни, вирішив спробувати взяти контроль над територією іншої суверенної країни. Паралелі в історії з конфліктом у Нагірному Карабаху настільки очевидні, що іноді здається, що сценарій цих драм створювала одна людина. Все, чи майже все, виконувалося – ніби списувалося під копірку.

Невизнана республіка, роль ОБСЄ та мінські переговорники

Конфлікт у Карабаху почав активно проявлятися на кінці існування СРСР. Наприкінці 1987 – на початку 1988 років представники вірменської діаспори, яка мешкає на території АТНК (Автономна область Нагірного Карабаху) у складі Азербайджанської РСР, виступили з протестами. Загалом їхні вимоги в ті роки могли підтримати жителі будь-якого регіону СРСР, адже спад економіки і крах всієї державної системи, що наближався, тоді торкнувся кожного. Ось тільки у обурених жителів АТНК було спірне гасло «живеться погано саме вірменам, бо їх утискує влада Азербайджану». За всієї своєї абсурдності воно було розтиражоване та сприйняте тисячами людей. Місцева влада підтримувала активістів, силовики активно в протести не втручалися. Конфлікту дозволили сформуватися, і з мирного він досить швидко перетворився на військовий. Сепаратизм, який знайшов для дозрівання благодатний ґрунт, був підтриманий сусідньою Вірменією і закінчився двома війнами.

Перша датується (хоча реальні бойові дії почалися набагато раніше) початком 1992 року до 12 травня 1994 року. Тоді загинуло близько 30 000 громадян та ще близько мільйона стали вимушеними переселенцями. Фактичну перемогу у протистоянні здобула Вірменія, захопивши близько 13% територій Азербайджану. Крім того, Єреван узаконив НКР (Народно-Карабахська республіка) - псевдореспубліку, так і не визнану ООН.

Друга карабахська війна отримала неофіційну назву "44-денна". Тривала вона з 27 вересня до 10 листопада 2020 року. У ході бойових дій під контроль азербайджанських сил перейшли 5 міст, 4 селища та 286 сіл. Азербайджанська армія взяла під повний контроль територію, що прилягає до кордону з Іраном, а також місто Шуша. Деякі частини Нагірного Карабаху разом із усіма територіями навколо Нагірного Карабаху, контрольованими Вірменією, повернулись до Азербайджану.

Крім двох цих воєн, Карабах усі ці роки перебуває під постійною загрозою застосування військової сили, і час від часу тут лунають постріли і гинуть люди.

Вирішити проблему мирним шляхом намагалися численні миротворчі місії. Однією з них була Мінська група ОБСЄ, а одним із її співголів була Російська Федерація. І це ще одна нагода задуматися про схожість сценаріїв...

«Дороги життя» та «дорога нестабільності»

Яка ситуація на багатостраждальних територіях зараз? Звільнені міста та села потроху звикають до мирного життя. Звичайно, повітря досі просякнуте духом напруженості, і про повне врегулювання ситуації говорити рано. У провірменських пабликах активно розганяється теза про «блокаду» зони тимчасової відповідальності російського миротворчого контингенту в Карабаху, де мешкає вірменська етнічна меншина. При детальному аналізі розумієш, що таке твердження не витримує жодної критики. Цьому є кілька вагомих контраргументів. По-перше, Міжнародний Червоний Хрест допомагає регулярно здійснювати рух населення. По-друге, Баку постійно пропонує використовувати альтернативні дороги для постачання регіону за умови, що вони проходять через Азербайджан, а не через Вірменію. Втім, цьому процесу постійно протидіють прихильники Рубена Варданяна, ексміністра так званої НКС, олігарха, близького до Кремля. Нещодавно вони унеможливили доставку товарів дорогою з Агдама, суттєво ускладнивши логістику доставки для 30-тисячного населення. Та й сама місцева «влада» наполегливо не хоче вести переговори з Баку про використання дороги з Агдаму. Все це щодня створює додаткові складнощі та ніяк не сприяє нормалізації ситуації.

У свою чергу Єреван послав в Карабах гуманітарний конвой (таких же, які перевозили невідомо що до Донбасу з Москви у 2015 році. - Прим. авт.). Зрозуміло, що Азербайджан відмовляється пропускати такі каравани, вимагаючи здійснення поставок через власну територію.
Окрема тема – використання Лачинської дороги... Це одне з найгостріших питань на сьогоднішній день. Нагадаємо, що Лачинський коридор – це єдина дорога, яка пов'язує Нагірний Карабах безпосередньо з Вірменією. За умовами угод, досягнутих у 2020 році, Лачинський район перейшов під контроль Баку, а коридор знаходиться під контролем миротворчих сил РФ. В Азербайджані резонно вважають, що ексклюзивне використання Лачинської дороги при одночасному блокуванні альтернативних шляхів через Азербайджан – це перешкода в реінтеграції карабахських вірмен в азербайджанську державу, що лише сприяє нестабільності в регіоні.

Баку має всі підстави не довіряти Вірменії у питанні використання Лачинської дороги. Азербайджанською стороною було зафіксовано випадки провезення боєприпасів, здійснення ротації військовослужбовців Вірменії в Карабаху вже після закінчення 44-денної війни. Тоді на території Карабаху було знайдено міни вірменського виробництва з маркуванням 2021 року (війна закінчилася 2020-го. - Прим. авт.). Враховуючи, що іншої можливості доставити туди заборонені вантажі не існує, вони були привезені саме Лачинською дорогою.

Фіаско Вірменії в ООН

У середині серпня вірменська сторона спробувала заручитися підтримкою світової спільноти, ставши ініціатором екстреного засідання ООН, присвяченого гуманітарній ситуації у регіоні. Стверджувалося, що у блокаді Лачинської дороги та недопуску так званого гуманітарного конвою є ознаки геноциду місцевого вірменського населення.

– Те, що Вірменія намагається подати як гуманітарне питання, насправді є провокаційною та безвідповідальною політичною кампанією, яка ведеться для того, щоб підірвати суверенітет та територіальну цілісність Азербайджану, – заявив на засіданні представник Азербайджану в ООН Яшар Алієв.

Його слова були почуті Радбезом. Не було ухвалено ні резолюцій, ні заяв – очікуваних у Єревані. Причина очевидна: міжнародне право перебуває на боці Азербайджану. Вірменія протягом 30 років не виконувала резолюції Ради безпеки ООН про негайне виведення своїх збройних формувань з території Азербайджану. Ось і зараз у Карабаху знаходиться близько 10 000 військових, які контролюють Генштаб Вірменії.

Гуманітарне розмінування та інша допомога Україні

Окремий болісний виклик, з яким зіткнулися і Азербайджан, і Україна, – це розмінування територій, де відбувалися бойові дії. Україну вже визнали найзамінованішою у світі країною, а Азербайджан стикався з цим лихом раніше і продовжує страждати від неї сьогодні (за роки бойових дій на мінах у Карабаху підірвалося близько 300 мирних жителів, а кількість закладених вірменськими військовими мін становила близько 1 мільйона одиниць). Про надання допомоги у гуманітарному розмінуванні говорили 1 червня 2023 року у рамках саміту Європейського політичного співтовариства Президент України Володимир Зеленський та Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв.

А вже про конкретні дії у цьому напрямі розповів 10 червня посол Азербайджану в Україні Сеймур Мардалієв.

– Азербайджан приєднується до списку країн, які проводитимуть тренінги для українських фахівців у сфері розмінування. Наш досвід дуже цікавий для вас. Ми говоримо не лише про національні можливості, а й про міжнародні місії, в яких було залучено Азербайджан, - зазначив Мардалієв.

Втім, це не єдина ініціатива щодо підтримки нашої країни. Офіційний Баку має намір продовжувати надавати допомогу у чотирьох напрямках:

1. Медико-психологічна реабілітація для українських дітей, які постраждали внаслідок вторгнення Росії.
2. Реабілітація військовослужбовців.
3. Допомога в енергетичному секторі (як приклади – надання на безоплатній основі бензину з боку SOKAR та постачання комплектуючих до енергоблоків після пошкодження критичної інфраструктури України).

       4. Післявоєнна відбудова України.

- Ми обрали для нашої співпраці місто Ірпінь, ми говоримо про відновлення інфраструктури міста. Концепція проєкту передбачає відновлення архітектурного центру, спортивного комплексу, будівництво нового художнього центру для дітей, надання медичного обладнання для госпіталю,  розповів Сеймур Мардалієв.

Ще одним проявом підтримки України стало те, що Азербайджан не «заробляє» на українській трагедії, не підключився до сумнівних схем з реекспорту, на якому та ж Вірменія лише за 5 місяців 2023 року (на вивезенні автомобілів та мікрочіпів) змогла збільшити реекспорт для РФ у 3,3 рази.