Чи знають розвинені цивілізації про наше існування?

Дрейфуючи у величезному морі зірок, ми, звичайно, не повинні бути самотніми. Важко не дивитися на нічне небо і не думати про можливість існування там інших цивілізацій. Від філософських міркувань Джордано Бруно до статистичних оцінок Френка Дрейка — чим більше ми дізнаємося про Всесвіт, тим більш ймовірним видається інопланетне життя. І все ж у пошуках цього життя ми не почули нічого, окрім тиші.

Завжди можливо, що ми — єдині живі істоти в космосі, як і можливо, що інші цивілізації тримаються особняком або використовують невидимі для нас комунікаційні технології. Але радіозв’язок одночасно потужний і дешевий, і ми широко нею користуємося. Наші радіосигнали передаються із Землі протягом десятиліть. То чому б іншим цивілізаціям не використовувати радіо?

Дехто вважає, що ми надто оптимістичні. Хоча ми випромінюємо в космос безліч радіосигналів, сила радіо світла слабшає з відстанню, оскільки він заповнює сферу, що постійно розширюється. У поєднанні з перешкодами від пилу та газу міжзоряного простору цілком імовірно, що наші сигнали можна буде почути лише в межах кількох світлових років від Землі за допомогою радіоприймачів, які ми маємо сьогодні. Ми кілька разів безпосередньо передавали потужні радіоповідомлення до космосу, як, наприклад, повідомлення Аресібо, відправлене у скупчення Геркулеса у 1974 році. Але навіть вони будуть дуже слабкими до того часу, коли вони пройдуть 22 000 світлових років до місця призначення.

Звичайно, ми молодий та простий вигляд. Можливо, древній, надрозвинений вигляд зміг би витягти наші повідомлення з космічного пилу. Але чи зможуть вони це зробити на відстані сотень або тисяч світлових років? Це питання розглядається у новій статті, опублікованій на сервері препринтів arXiv.

Автор починає зі шкали Кардашева для розвинених цивілізацій. Вперше запропонована в 1964 році, шкала ранжує цивілізації на основі їхньої здатності використовувати енергетичні ресурси. Цивілізація типу I може отримати доступ до енергії у планетарному масштабі, типу II – у масштабі зіркової системи та типу III – у галактичному масштабі. Карл Саган та інші узагальнили це до ковзної шкали та оцінили людей приблизно 0,73. Виходячи з цього автор задається питанням, якого масштабу має бути цивілізація, щоб виявити релікти людської цивілізації, і на якій відстані це можливо?

Враховуючи, що наші штучні радіосигнали проникають лише в сотню світлових років космосу, вигляд матиме більше шансів спробувати розпізнати штучні об’єкти на Землі. Речі масштабу міста чи великих земляних робіт. Як приклад розглянемо піраміди Гізи. Вони існують уже тисячі років, а Велика піраміда має основу близько 230 метрів.

Враховуючи кількість світла, що досягає Землі, піраміди не будуть видно за межами кількох тисяч світлових років або близько того, незалежно від потужності телескопа. Недостатня кількість фотонів зможе подолати цю відстань, щоб щось дозволити. Якщо прийняти середній діапазон видимого світла (близько 550 нм) та роздільну здатність 10 метрів, максимальна відстань становитиме близько 3000 світлових років.

Щоб розрізнити об’єкти масштабу піраміди на такій відстані вам знадобиться оптичний телескоп діаметром близько 10 а. Це трохи більше за орбіту Сатурна. Телескоп такого масштабу можна побудувати, використовуючи масив оптичних телескопів з мільйонами супутників на орбіті Сатурна. Звичайно, це далеко за межами наших нинішніх можливостей чи здібностей будь-якої цивілізації планетарного масштабу. Вам принаймні потрібно буде стати господарями своєї зіркової системи.

Результатом цього є те, що цивілізація Типу II зможе побачити наші великі твори людства з відривом 3000 світлових років. Великий інопланетний вигляд таки може знати, що ми тут. Але пройдуть тисячі років, перш ніж ми досягнемо рівня 2 і зможемо побачити їх у відповідь. Джерело