Швондери атакують Міноборони. Хто і навіщо "заряджає" суспільство проти Резнікова

Є такі унікальні люди, які добре ставляться до швондерів і непогано — до мене. За останні дні мене неодноразово намагалися переконати, що у швондерів добрі наміри, просто вони трохи своєрідні.

Пост для цих людей, бо ставлюся до них із повагою. Щоб не повторювати наступного разу, коли виникне така ситуація (а вона неминуче виникне, і ви це знаєте, не в цій сфері — то в якійсь іншій).

Не заперечую, що швондери на якомусь етапі своєї еволюції були ліками. Я просто не стежив за їхньою творчістю. Але зараз це отрута. Якийсь час тому я розібрався, у чому їхня бізнес-модель, і зрозумів, що жодного простору для діалогу немає — у них інші цілі.

Це агресивна, серйозно поплавлена амбіціями і месіанством секта, яка прагне монополії у своєму бізнесі, займається лобізмом і намагається монетизувати найдорожчий товар — "моральний авторитет" і "стандарти".

Якщо назвати речі своїми іменами, то швондери як одне з угруповань на ринку можуть згодитися для якоїсь корисної справи. Але точно не в тому статусі, на який претендують.

Я ставлюся до них без ворожнечі, просто вважаю, що вони реально шкодять.

Чому.

1. Спотворення стандартів

4 факти з багатьох.

Історія, яку я взагалі не коментував.

У травні один зі швондерів із посиланням на "джерела" опублікував інформацію, що підозрюваного в низці злочинів ексначальника департаменту держзакупівель Міноборони Богдана Хмельницького нібито випустили із СІЗО, і він нібито вже треться в міністерстві. Швондери моментально розігнали цю інформацію по своїй сітці, їхня група підтримки почала в традиційній манері топтати МО і звинувачувати у всіх гріхах.

Минув день, і швондер скромно написав, що "джерело" ...помилилося. Хмельницький, як і раніше, у СІЗО.

Здавалося б — дрібниця. Але в цій дрібниці відбивається вся суть.

Вона повною мірою розкриває підхід швондерів до справи.

Наявність чи відсутність людини в СІЗО — це не слух і не інсайд, який неможливо перевірити. Це факт, який перевіряється в один клік, однією смскою чи дзвінком. Будь-який мінімально професійний журналіст, а тим більше — "розслідувач", на рівні інстинктів має перевіряти факти. Це стандарт.

Коли людина замість перевірки фактів вивалює інформацію в ефір — це по-іншому називається. Це не журналіст — це "торпеда", яку хтось заряджає. І її продукт — не "розслідування", а звичайний "злив".

Минуло кілька тижнів, і цей самий швондер переплутав множення з діленням під час підрахунку ціни на паливо. У результаті чого завищив ціну на 30% і в заголовках понеслося "МО купує дизель по 80". Носилося півдня, поки людині не вказали на помилку. І він знову тихенько її визнав.

Настільки тихенько, що через півтора місяця голова антикорупційного комітету ВРУ все ще повторювала в ефірі, що "МО купує дизель по 80". Ну, не спеціально ж вона обманювала? І заголовки "по 80" залишилися...

Потім було маніпулятивне вкидання щодо дебіторської заборгованості, коли МО звинуватили в "крадіжці" і "корупції" на 36 ярдів. І пояснення були обманом, і цифра була неактуальна. Але на всі спроби фахівців вказати, що це дурниця, швондери робили обличчя "кирпичом".

Історію з "літніми куртками" всі знають. Навіть додати нічого.

Є й інші історії, але й цих достатньо.

Мати в розпорядженні не дуже тямущу "торпеду", яка не в змозі зрозуміти документи, передані для зливу (так було взимку, так було з куртками), а тільки відтворює вкладену інтерпретацію — це дуже зручно. Медіа-тітушки затребувані.

Якщо людина так заробляє собі на хліб — нехай. Хто я такий, щоб її засуджувати?

Але чого я не можу зрозуміти: навіщо заангажовану торпеду перетворювати на ікону розслідувальної журналістики? Назвіть речі своїми іменами — і все буде нормально.

Коли така людина вояжує з лекціями "як стати медіа-тітушкою", просувається в "ради доброчесності", віщає з екранів тощо — обнуляються всі традиційні стандарти, за якими стоять цілі комісії з етики.

Створюється новий стандарт, коли немає правил і немає відповідальності.

Якщо ти претендуєш на позицію вочдога — ти маєш бути бездоганним, а не лажати в кожній історії.

Коли повноцінно повернеться публічне політичне життя, найбрудніші "джинсовики" і медіакілери справедливо вкажуть, що ні до кого не може бути жодних претензій. Що ви їм заперечите? Адже тепер такий стандарт, найкращі люди міста так працюють!

Ігнор ситуації шкодить справі.

2. Безвідповідальність і безкарність

Історія з фейковим "російським паспортом" Олександра Лієва. Це вкидання завдало серйозного удару по працездатності МО, але його виконавець не поніс жодної відповідальності. Його колективно захистили. І тепер це частина норми.

Наголошую — це не помилка, це вкидання. Фейк викрили за 15 хвилин, але його готували як мінімум добу (швондери про це прямо писали, тобто, був час перевірити).

Інша частина норми — коли швондер-стахановець бігає по ефірах із криками "я стверджую, міністр оборони вкрав 4 мільярди", "міністр оборони подарував 6,5 мільйонів доларів" тощо.

Так відбувається, тому що швондер упевнений у своїй абсолютній безкарності. Наздоганяти його через суд — це дуже довгий шлях, який навіть за позитивного результату дає результат, коли всі вже стурбовані іншими темами.

Оскільки механізмів швидкої карми для швондерів немає, вони почуваються безкарними і користуються цим.

Але це не найстрашніше. Жах в іншому.

Влітку минулого року частина американських політиків почала розкручувати тему контролю над постачанням зброї в Україну. Мета атаки була внутрішньоамериканська, об'єкт — чинна адміністрація. Раптово цю тему почали педалювати і швондери.

На українську аудиторію вони поширювали дурниці, що військово-політичне керівництво України втратило довіру партнерів, що через Міноборони зараз поставки обнуляться тощо. А на захід їх цитували, мовляв, навіть незалежні українські НДО про це говорять!

Спочатку я подумав, що вони намагалися вловити кон'юнктуру, щоб її монетизувати. Але вдарили в штангу, бо тема швидко зійшла нанівець. Однак їхню участь уже було не сховати.

Коли я зібрав ще трохи подібних фактів, народилася гіпотеза, у якій я впевнений.

Швондери намагаються "продавати" себе в Україні як "руку вашингтонського обкому". Деякі зв'язки у них є, це факт. Але також факт у тому, що вони не представляють весь "обком", а перебувають у тісних стосунках з однією з політичних груп.

Природу цих відносин не знаю — вони заробляють, розраховують прийти до влади з опорою на зовнішню підтримку чи інше.

Факт у тому, що, діючи в межах внутрішньоамериканської конкуренції в інтересах однієї з груп проти іншої, вони підривають фундаментальний принцип відносин України зі США — збереження бікамеральної біпартійної підтримки. Це діяльність з очевидними ознаками лобізму на шкоду своїй країні під час війни.

Ще один приклад лобізму — згадуваний закон про електронне декларування, який натягують на військовослужбовців і членів їхніх сімей. Цей закон, як і безліч інших ініціатив, продавлюють з ознаками очевидного конфлікту інтересів.

Я ставив запитання американським колегам, як оцінювати таку діяльність? Відповідь була однозначна: подібна діяльність у США можлива, якщо ти офіційно зареєстрований як лобіст та іноземний агент. Якщо ти здійснюєш таку роботу без реєстрації та порушуючи правила — опинишся у в'язниці, або, щонайменше, вилетиш із професії.

Але в нас відповідальності нуль. І захисних механізмів нуль. Зважаючи на це, на нас чекає цілковите пекло після перемоги, коли йтиметься про відбудову країни і будівництво нової армії.

У ситуації, коли швондер, який діє у форматі іноземного агента, безкарний і не несе жодної відповідальності, а держслужбовець абсолютно незахищений і несе всі види відповідальності (від дисциплінарної до кримінальної), відстояти інтереси країни неможливо. Будь-які зачатки суверенітету будуть обнулятися.

У жодній державі, на яку ми орієнтуємося як на зразок, подібне неможливо.

3. Паразитування і монополізм

Коли я проаналізував структуру нападок швондерів на Міноборони з весни 2022 року, дійшов несподіваного висновку. Вони атакують не в ті царини, де в Міноборони і ЗСУ найбільші проблеми. А тільки в ті, де найкращі (!) результати, де проводяться реформи.

Я поділився висновком із тими, хто спостерігає швондерів у живій природі довше за мене. Несподівано дізнався про цей бізнес те, чого знати не хотів

Мені навели масу фактів, з яких випливає, що головними ворогами швондерів є не корупціонери, а реформатори й антикорупціонери, яких швондери вважають конкурентами.

Жодну добру справу не можна зробити без керівної ролі та благословення швондерів — вони будують таку модель.

Виглядає це так.

Коли починається якась ініціатива, швондери імітують діалог. "Співпрацюють", щоб зібрати інформацію. Потім починають "конструктивно критикувати". А в якийсь момент вишикуються по-новому і наносять медіа-удар.

Виникає диспозиція:

Якщо реформа провалюється, це провина тих, хто не прислухався до геніальних порад швондерів, а вони-то допомагали всіма силами!

Якщо ж реформа проходить успішно, то виключно завдяки швондерам, які втрутилися і змусили її провести!

Друге дуже демотивує людей, які реально тягнуть роботу всередині системи. Коли держслужбовець бачить, що його працю та ініціативу не буде оцінено, натомість він неминуче отримає ярлик "корупціонера", прискорюється той самий негативний добір, на який усі нарікають. Так ось вам одна з причин.

Зовні не всі такі історії наочні, але коли дивишся зсередини Міноборони — все очевидно до неподобства.

З останнього — створення другого закупівельного агентства Міноборони, яке займеться ресурсним забезпеченням (їжа, паливо, форма тощо).

Зараз швондери кричать з усіх прасок, що це вони породили геніальну думку створити агентство ще в лютому 2023 року! І змусили міністерство втілити їхній проривний швондерський задум!

Це при тому, що в мережі ви можете без зусиль знайти публікації за листопад і грудень 2021 (!) року, в яких міністр оборони Олексій Резніков прямо говорить: моя мета — створити два сервісні закупівельні агентства, одне для зброї, друге для нелетальних ресурсів. І Резніков це зробив.

На кожному етапі руху був дикий опір. Реально втілювати зміни в середовищі, яке десятиліттями чинить опір, та за всієї великої кількості завдань воєнного часу, трохи складніше, ніж голосити в інтернетах…

Пiдсумки

На ринку лобізму діє бізнес-політичне угруповання, яке намагається вибудувати монополію і нав'язати всім думку, що тільки його діяльність є еталонною, ґрунтується на моральному лідерстві та користується високою підтримкою. Тож усі інші або мають підлаштуватися, або стануть об'єктом атаки і перетворяться на "корупціонерів".

Для своїх атак на МО це угруповання активно використовує майданчики одного з олігархів і колишнього політика, у якого очевидні особисті мотиви. Особисті мотиви частини швондерів також відомі. Тобто, ніякої моральної чистоти тут немає — все дуже прагматично.

Повторюся — не бачу нічого поганого в існуванні на конкурентному ринку і такого угруповання. Ринок майже дикий — чому б і ні?

Просто не варто уявляти це бандформування тим, чим воно не є. І сприймати як істину в останній інстанції.

Щойно швондери посідають своє місце в системі координат, одразу видно, де вони можуть бути корисними, а де їх треба тикати в продукти їхньої життєдіяльності.

Усе прозоро до жаху. Тож нічого особистого.

Нам своє робити.