Тікають з Китаю до В'єтнаму та Індонезії. Де великий світовий бізнес шукає нову промислову базу

У світі немає жодної кімнати, де не було б речей, виготовлених в Китаї. Цей постулат мав стати основною економіко-виробничою догмою XXI ст. Проте вже зараз відбуваються процеси, що спонукають сумніватися у тривалій життєздатності цієї тези. Промисловий аналітик UBS Кріс Снайдер зазначив: раніше, коли великій компанії було потрібно збудувати новий завод, локація проєкту була однозначною – КНР, тепер же кожна компанія кілька разів подумає, де краще розмістити нове підприємство і що робити з уже спорудженими.

Чому схема "офіс тут, а завод за океаном" виявилася нежиттєздатною

Ідея перенесення виробництва з Китаю не виникла зараз і нізвідки. Процес запустився ще у 2017 році, коли до влади у США прийшов Дональд Трамп. Він суто економічними методами (зміною митних та інших тарифів) запустив процес повернення деяких виробництв з-за кордону назад до США. В цьому випадку не йшлося конкретно про Китай. Нову американську владу більше цікавило зміцнення промислової потужності самих США та створення нових робочих місць. Колишні працівники промисловості, що втратили роботу стали золотою картою Д. Трампа на президентських виборах 2016 року. Проте говорити, що причиною такого глобального процесу стали просто електоральні ігри ексцентричного шоумена, який став президентом наймогутнішої країни на світі було б, м'яко кажучи, некоректно.

Важливо Останній бастіон Заходу в Африці: чи розпочнеться велика війна за скарби Нігеру

Доказом цьому є те, що аналогічні процеси запустили інші розвинуті країни світу, зокрема Південна Корея та Японія. Японія навіть запустила цілу державну програму із повернення промислового виробництва на Батьківщину. Кошторис для компаній, які повернуть свої виробничі потужності в Японію становить 243,5 млрд єн ($2,2 млрд). Тобто Трамп швидше першим сказав вголос те, про що усі думали вже давно. Врешті він уже понад два з половиною роки не президент США, а процеси не просто не зупиняються, а ще й набирають обертів. Так, з 2020 року є ще й фактор ковіду та з 2022 року – російської агресії проти України. Проте вони грають роль прискорювача процесів і аж ніяк не його рушія.

Певною мірою щодо російської агресії можна говорити про заміну чинників у причинно-наслідковій системі. Можна стверджувати, що глобальне переміщення виробництва провокує і провокуватиме надалі численні війни на планеті – й першою ластівкою став напад РФ на Україну.

Так що ж стало першопричиною цієї релокації? Нею є розчарування у самій системі міжнародного розподілу праці, який діяв останні десятиліття. Передбачалося, що у виробничій піраміді США займатимуть місця зверху. Тобто в Штатах будуть зареєстровані транснаціональні корпорації, розміщуватися центральні офіси, менеджмент, дизайнери, наукові та інноваційні розробники ("мізки" компанії) інженери та інші провідні фахівці. Натомість низькокваліфіковані працівники виконуватимуть елементарну безпосередньо технічну роботу в країнах третього світу. Таким чином, основна додана вартість осідатиме у США (за цією ж схемою мали намір працювати й головні союзники американців – інші високотехнологічні держави на кшталт Японії, Південної Кореї, Великобританії тощо).

Проте вільний ринок на те й протиставляють плановій системі економіки, що в таких умовах далеко не завжди все йде за планом. Виявилося, що коли основна виробнича база знаходиться в одній локації, а центральний офіс в іншій, то з часом провідні інженери, дизайнери, наукові працівники та навіть менеджери опиняться поруч з виробництвом. Особливо ці процеси прискоряться, якщо поруч з місцем виробництва знаходяться логістичні вузли та основні ринки збуту продукції, яка виготовляється, а також, якщо місцевий уряд поставив собі за мету трансформацію від сировинно-складального придатка до повноцінного гравця на ринку продукцій та високих технологій.

Саме такий збіг різних факторів отримав місце у випадку з Китаєм. В результаті як зазначили американські публіцисти Натан Гітчен та Роберт У. Паттерсон на цю мить із 44 провідних критичних та інноваційних науково-технологічних галузей саме КНР є лідером у 37-ми. США ж лише поки лідирують у 7-ми таких галузях. Автори впевнені, що саме розташування основних виробничих потужностей призвело до такого результату. Погоджується з ними і технологічний аналітик Gavekal Dragonomics Ден Ванг, який зазначає, що неможливо комерціалізовувати самі ефемерні технологічні ідеї, винаходи без швидкого їх практичного втілення у виготовленій продукції.

Важливо Самі за себе: Як В'єтнам відбився від Франції, Китаю та США

Нерозривність процесів інновації та виробництва сформулював як аксіому почесний професор навколишнього середовища та географії Університету Манітоби Вацлав Сміл. Тобто перенісши виробництво за океан, американські компанії стали транснаціональними та на перших етапах справді суттєво збільшили свій прибуток, проте у середньостроковій перспективі вони опинилися лише зі своїми патентами – нікому не потрібними без можливостей практичної реалізації папірцями (чи в сучасних умовах скоріш електронними носіями), натомість Китай отримав потужну промислову базу, до якої як бджоли на мед почали злітатися провідні спеціалісти з усього світу.

Тож КНР отримала виробничі потужності, якісних спеціалістів та зрештою і самі патенти, адже їх впроваджували на виробництві, підконтрольному китайському урядові (у Піднебесній встановлено аж ніяк не вільний та правовий режим) – промислове шпигунство ніхто не скасовував. Виявилося, що центральним елементом технологічного розвитку все ж є не люди (принаймні не завжди), які можуть легко переміщуватися у просторі, а потужна промислова база, яка вибудовується роками. А вже навколо неї формується та сама постіндустріальна сфера послуг.

Пандемія та війна остаточно змінили правила гри

Розмова про це точилася у США та інших технологічно розвинених державах протягом останнього десятиліття, проте було необхідно знайти людину достатньо авантюристичну та екстравагантну, яка б наважилася виступити проти наявних економічних канонів та перевернути ситуацію з ніг на голову – робота саме для Дональда Трампа. А вслід за ним вже пішли уряди Японії, Південної Кореї та інших держав. Потім пандемія Covid-19 з її крахом логістичних ланцюжків лише підлила олії у вогонь. Саме по собі руйнування логістичної структури не обов’язково мало б призвести до релокації виробництва на батьківщину. Теоретично можна було б перенести центральний офіс у КНР. Таким шляхом, здається, мають намір піти деякі американські кампанії, зокрема StarBucks планує, що зрештою китайська частка компанії стане більшою за американську.

Важливо Бразильські козирі: як новий світовий лідер вклиниться у протистояння США та Китаю

Вагомішим фактором стали політичні чинники. Найяскравішим з яких, звичайно стала російська агресія проти України. Колишній керівник апарату Міністерства торгівлі США Майкл Волш вважає, що компанії попри все не дуже поспішали з виходом із КНР поки не загострилася політична ситуація. Чимало підприємців задумалися про перспективи їх бізнесу в авторитарному Китаї, наприклад у випадку його спроби повернути під свій контроль Тайвань. У всіх перед очима стоїть згортання автономії Гонконгу із наслідками, зокрема для юридичних компаній. Переслідування захисників протестувальників переросли у тиск на усіх юристів, які захищають інтереси нелояльних або просто не пов’язаних із владою підприємців. Це призвело до згортання своїх послуг деякими юридичними компаніями – адвокат не та професія, яка може якісно працювати віддалено, а ніхто не хоче працювати та жити під постійною загрозою арешту. Вслід за юристами про вихід думають і фінансисти.

Чимало компаній були змушені піти через репутаційні втрати, пов’язані із репресіями влади КНР проти населення Сіньцзян-Уйгурського автономного округу. Стало відомо, що для виробництва деяких типів сировини, особливо для компаній, що виготовляють одяг, використовувалася примусова праця в’язнів трудових таборів, куди комуністична влада відправляла жителів регіону. У демократичних країнах почали проводити аналогії з рабською працею, що вдарило по авторитету компаній, які закуповували сировину для своєї продукції з цього регіону КНР.

Ситуація з агресією РФ проти України, кризою навколо Тайваню та згортання автономії Гонконгу вказують, наскільки для нормального розвитку економіки, побудованої на підприємницькій ініціативі справді важливі такі поняття як безпека, верховенство права та економічна свобода.

Де буде нова промислова база світу

Врешті число охочих залишити ринок КНР зросло зі 70% у 2018 р. до згаданих вже 90%. І тут виявилося, що це зробити не так просто. Комуністичний уряд Китаю не радий втраті промислової бази, яка фактично стала запорукою його успіху і її різкий вивід може повернути його у 70-ті роки XX ст., тобто до статусу аграрної держави. Тому компаніям, які хочуть покинути КНР, створюються усілякі бюрократичні перепони на шляху цього процесу. Сінгапурський економіст, експерт S&P Global Ratings вважає, що вихід іноземних підприємств, яким би масовим він не був все одно не зруйнує економіки КНР і навіть наводить цифри зростання у 2022 році таких важливих показників як експорт (зріс на 3,1%, що є найповільнішим показником, за винятком "ковідного" 2020 року) та прямі іноземні інвестиції (26,1 % і становили понад $ 74 млрд — 50 % зі США). Проте водночас експорт з В’єтнаму, куди власне і переноситься значна частина промислових потужностей за цей час зріс на 30,4 %, тобто вдесятеро перевищив темпи зростання китайського експорту.

Масштабний вихід міжнародних гігантів з КНР з промисловою базою вартістю якщо не трильйони, то сотні мільярдів американських доларів породив цікавий феномен у міжнародних відносинах – боротьбу за право стати новою локацією для розміщення американських промислових підприємств. Адже якщо японські та корейські компанії переміщують своє виробництво назад у свої держави, то далеко не усі американські компанії мають намір повернутися до США. І ось тут буде цікаво поспостерігати які саме чинники гратимуть провідну роль у виборі таких локацій.

Об’єктивні "ринкові" суто економічні чинники – митно-податкова політика приймаючих держав, вартість робочої сили, правова система, близькість до логістичних вузлів тощо чи військово-політичні, тобто лояльність уряду до США та його передбачуваність. Адже який сенс у високому рівні розвитку портової мережі Індонезії, якщо вона вже завтра може опинитися у ворожому блоці. Чи який сенс у розвинутій інфраструктурі Кенії, якщо завтра її уряд може бути зміщений проросійськими військовими або прокитайськими фінансово-політичними елітами? Розміщення промислових потужностей – це не дешевий та тривалий у часі процес, щоб повторювати його занадто часто. Тому найближчим часом ми спостерігатимемо ситуацію коли карти економічної взаємодії та логістики збігатимуться з картами військових союзів та політичної співпраці.

Приклади перенесення виробництва з КНР з 2017 р.