Судмедексперт про ризики професії: "Кожна специфічна — електрика вбиває струмом, а водолазу бракує кисню"

Робота судово-медичного експерта — чи не одна з найзагадковіших професій, навколо якої існує багато стереотипів та упереджень. Щодня спеціалісти цієї галузі контактують з тілами, виїжджають на місця злочинів і постійно бачать сльози та людське горе.

Як працюють судмедексперти в морзі та на місцях події, яка кількість тіл надходить в бюро на день та як ця цифра змінилася з початкомповномасштабної війни.Про це "Телеграфу" розповів судово-медичний експерт Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи Руслан Герасименко.

"Досвідчений експерт може провести розтин з заплющеними очима"

— Руслане, що входить в вашу роботу?

— Я загальний експерт: проводжу розтини, оглядаю тіла померлих, відбираю матеріал і направляю на експертизу. Але бувають випадки, коли на чергуваннях до нас привозять і живих, тих, хто потребує негайного огляду: підозрюваних, потерпілих, жертв статевих злочинів.

— Згадайте, будь ласка, про ваш перший розтин.

— В інтернатурі у Кримському державному медичному університеті я робив перший розтин під наглядом нашого керівника. Перше відчуття було таке: наче все знаєш, диплом лікаря вже маєш, але водночас не можеш зрозуміти, з якої сторони підійти до трупа. Але коли береш в руки інструмент — все само по собі автоматично виходить. Коли набираєшся досвіду, то технічно розтин можеш провести й з заплющеними очима.

— У фільмах про судмедекспертів часто показують, що студенти інтернатури на першому розтині непритомнюють…

— Це перебільшення, у реальності такого, звісно, нема. У моєму житті були моменти, коли ставало ніяково, але це ніяк не пов'язано з розтином. Ще за часів мого навчання у медичному училищі на першій медсестринській практиці траплялися випадки, коли з першого разу людині не могли попасти голкою у вену. І ось ти дивишся на все це, тебе переповнюють почуття і відчувається якесь таке легке запаморочення і нудота… Але потім переборюєш себе і все стає нормально.

Також вже на четвертому-п'ятому курсі вишу, коли студенти були присутні на операціях, комусь з одногрупників ставало зле. Можливо, через задуху у приміщенні. На той момент я вже на таке не реагував.

У фільмах показують, що патологоанатоми не соромляться їсти в присутності трупа. Як на мене, в цьому нічого такого нема, адже їжа з біологічним матеріалом не контактує. Однак ми цього точно не робимо у брудних рукавицях. Це все стереотипи.

На екранах наших телевізорів ми можемо бачити, що судмедексперти прямо у секційних залах відділу поліції проводять усі експертизи й за дві години виясняють, якою отрутою людина отруїлася, який існує антидот, або на місці злочину ледве не ставлять діагноз без розтину. Все це неправда. Поки не зроблено розтин, поки не готові усі лабораторні дослідження, жоден експерт не може написати висновок. Насправді так все просто буває лише у фільмах.

— Розкажіть, яким чином відбувається розтин?

— Все відбувається згідно з законодавством. До нас тіла направляють слідчі органи. Має бути підстава для судової експертизи. Трупи у морзі зберігають у холодильнику, а зранку на п’ятихвилинках розподіляють між експертами.

Ми отримуємо необхідні папери і йдемо на розтин. На столі вже лежить підготовлене оголене тіло. Ми його оглядаємо, беремо інструмент й починається власне розтин, при цьому бачимо якісь специфічні зміни, що характерні для якихось конкретних випадків. Виписуємо лікарське свідоцтво про смерть і направляємо матеріали на лабораторні дослідження: токсикологічні, гістологічні, імунологічні, цитологічні, медико-криміналістичні.

Якщо ми припускаємо, що це отруєння, то токсикологи роблять розширені токсикологічні експертизи, шукають причину, дізнаються, яка саме отрута, оскільки існує багато видів (є такі, які впливають на кров, дихання, нервову систему). Впродовж трьох-п'яти днів приходять результати токсикологічного аналізу, крові на алкоголь.

При незрозумілих випадках: вбивствах, ДТП чи отруєннях проводять гістологічні дослідження. Ми відбираємо шматочки органів, а гістологи під мікроскопом, на клітинному рівні, досліджують їх. Ці біологічні матеріали певний час лежать у різних розчинах і, як правило, до 3-4 тижнів гістологічні висновки готові. І тільки потім ми даємо висновки експерта, які містять діагноз, лабораторні результати.

"Кров вмирає так само, як людина"

— Чи йде при розтині кров?

— Кров вмирає так само, як і людина. Вона не зсідається. Якщо взяти кров з вени чи пальця живої людини, то через 5-7 хвилин вона перетвориться на желе, тобто зсядеться. Тому що вона жива і в ній є певні біологічні активні речовини. Але у людини, яка померла, зупиняються усі процеси в організмі. Звідси і трупні плями, які є вірогідною ознакою смерті, хоча їх іноді сприймають за синці.

У тілі дорослої людини міститься від 4 до 5 літрів крові, і якщо вона не втрачена при якійсь травмі, то залишається в організмі, в судинах, м'яких тканинах. При розтині ми можемо зачепити якусь судину, але кров не буде бризкати фонтаном, вона просто буде присутньою.

— Який алгоритм дій судмедексперта на місці пригоди?

— Розкажу, як працює черговий експерт. Надходить дзвінок від правоохоронців з інформацією про необхідність виїхати з ними на місце пригоди, є підозра у вбивстві, до прикладу. Але це може бути і ДТП, і вбивство, і самогубство, незрозумілі випадки чи обставини… Ми разом вирушаємо на місце пригоди, оглядаємо місцевість, шукаємо якісь натяки на вбивство, сліди боротьби. Представники поліції проводять опитування свідків, після того я надягаю рукавички й оглядаю тіло, визначаю орієнтовну давність настання смерті й наявність тілесних ушкоджень.

Якщо тілесні ушкодження є, то всі мої слова фіксують у протоколі поліції, наприклад, тут схоже на ножові поранення, тут – колючий предмет, тут – схоже на те, що людина передозувалася якимись наркотиками (сліди від ін'єкцій в типових місцях, у наркоманів – це пах, як правило, де утворюються цілі "шахти"). Усі випадки індивідуальні. Попередньо за габітусом (зовнішнім виглядом) можна зрозуміти, що ти будеш шукати в тілі, особливо якщо воно з тілесними ушкодженнями.

Зараз я працюю у великому місті в обласному бюро, а починав працювати в районному відділі й робив все абсолютно сам. Виїжджав на 95% випадків…

— Чи можна без розтину визначити насильницьку смерть, якщо візуально на тілі нема жодних слідів?

— Насильницька смерть може бути кримінального та некримінального характеру. Людина може втонути, вдавитися, захлинутися, і це вважається насильницькою смертю, але некримінального характеру. Бувають випадки, коли новонароджені засинають, у них закриваються рот і носові ходи, і дитина починає задихатися, це також буде вважатися насильницькою смертю, але не кримінальною.

Насильницька смерть кримінального характеру відрізняється тим, що людині "допомогли", завдали тілесних ушкоджень, які призвели до летального кінця.

Тіло може бути візуально чистим, без особливих ознак, але є моменти, які наштовхують судмедекспертів на якісь думки. До прикладу, специфічні крововиливи в склерах очей або синці на тілі (це легкі тілесні, від них не вмирають), але вони є, і це також може допомогти слідству. Однак ці ознаки можуть лише нас наштовхнути на щось, але поки ми не проведемо розтин, ніяких висновків зробити не можемо.

— Руслане, чому ви пішли працювати саме в цьому напрямку?

— Я спочатку навіть не думав про це. Хотів йти або в хірургію, або в анестезіологію, або в гінекологію. Ми випускалися по бюджету і мали обирати з того, де були робочі місця. На той момент мені пропонували роботу у районній лікарні дільничним педіатром. Хоча в мене була гарна оцінка, але педіатрія – це не моє… Не хотів працювати з дітьми.

За два тижні до випуску, я дізнався про місця у судовій експертизі. Тоді по всій Україні була велика нестача кадрів у цій галузі медицини. Мене це зацікавило, і з перших занять зрозумів, що мені це подобається. І зараз я дуже радий, що опинився саме в цій сфері. Не було б щастя, та нещастя допомогло, як кажуть.

— Чи відбивається робота на вашому сприйнятті світу?

— Просто вже нічому не дивуєшся. Мені нічого не страшно, люди іноді питають, як ви так можете… Під час війни привозять наших загиблих бійців, тіла яких спотворені, у стані гниття, без впізнаваності. Але це моя робота, і я все це сприймаю як роботу. Хоча так, я також жива людина і, до речі, сентиментальна.

Коли війна тільки почалася, я дуже хвилювався, засмучувався, навіть сльози були… І воно, знаєте, з кожним днем все тільки накопичується, а від хвилювань нічого не змінюється. А все одно переживаєш. Наприклад, у Херсоні ракета прилетіла прямо в операційну, загинув лікар – оперуючий хірург у перший день своєї роботи після інтернатури… І такі новини важко сприймати…

А все інше, які б випадки у житті не траплялися, не беру до уваги, бо вже стільки усього бачив…

"Буває, при розтині знаходиш саме те, що тобі наснилося"

— Яка специфіка роботи з тілами, які мають гнилісні зміни?

— Проводиться той самий розтин, огляд органів при відсутності травм… Це у разі, коли помирає здорова людина, і її тіло знайшли лише згодом. Так буває, зазвичай, з самотніми людьми. Ці тіла уражаються сонячним впливом, личинками мух, роздуваються через гнилісні гази.

Знаходять і муміфіковані трупи, коли від людини залишаються лише шкіра та кістки. За всю свою діяльність я бачив дві такі мумії. Один з випадків, це коли літня людина померла в кріслі, і вона як сиділа, так і засохла. Сталося це внаслідок гарної провітрюваності у приміщенні. Тіло перебувало там приблизно три місяці, жодних запахів не було.

Але все залежить від ступеня гнилісних змін, бувають випадки, що у діагнозі пишемо: "Причину смерті встановити неможливо через виражені гнилісні зміни".

— Якщо правоохоронцям надходить звернення про знайдені кістки людини, до цього долучають судмедекспертів?

— Так, кістки також направляють до нас, і на основі постанови ми оглядаємо їх. Недавно мені одна людина з району направила кістки з припущенням, що це рештки ще часів російсько-турецької війни. І скоріш за все, то були турки, бо поряд з ними знайшли турецьку люльку. Я так розумію, коли йшли бої, соратники вирішили поховати їх в кручах, а коли вода ті кручі підмила, з'явилися тіла.

Огляд дав зрозуміти, що це молоді люди, оскільки зуби у них у гарному стані. У однієї з осіб був перелом ноги, кістка зрослася неправильно і була схожа на піратську милицю. Було укорочення на 5-7 сантиметрів. Адже ні травматології, ні хірургії тоді не було, і максимум, що могли зробити – зафіксувати кінцівку, щоб вона не рухалася.

— Які ваші дії після огляду кісток?

— Складаємо висновок експерта. Потім ці кістки, які невідомо кому належать, передаємо спеціальним комунальним службам, які займаються похованням незатребуваних осіб і біологічних відходів. Все це відбувається на тих самих кладовищах.

— Ідентифікувати неможливо?

— Якщо робити ДНК-тест, то, звісно, ми зможемо знайти подібність…

— А в якому разі робиться ДНК?

— Зараз дуже багато хлопців гине і залишається на полі бою, під сонцем. Тіла швидко гниють і стають невпізнаними, якщо на них нема якихось конкретних знаків. Але ці знаки нас можуть тільки наштовхнути на думку, що, наприклад, це певна особа. Можна знайти жетон чи шеврон з прізвищем. Однак ці речі просто могли перевісити. Можуть бути певні ознаки на тілі, наприклад, тату. Але, зазвичай, рідні до останнього не хочуть вірити в те, що сталося таке нещастя… Коли ж не можна упізнати тіло, беруть зразки ДНК у трупа та рідних і досліджують.

А от коли ми бачимо, що кісткам понад 30 років (це допомагають визначити їхній колір і крихкість), то і сенсу нема проводити тест. У висновках ми зазначаємо, що вони мають великий строк давності.

Кістки — усюди й поруч. Щотижня щось знаходять, привозять. Зараз ще після підриву греблі Каховської ГЕС дуже багато усього спливає, вимиває кладовища, і усі ці кістки починають десь з'являтися. Якщо привезли у морг, то оглядаємо. І до прикладу, якщо поліція зазначає, з якого кладовища тіло, то робиться відбір матеріалу та ДНК-тест. Ми у морзі відбираємо матеріал, а центр експертиз, при поліції, проводить тест, оскільки у них є необхідне ДНК-обладнання.

— Якщо тіло свіже, але у морг не приходять рідні… Скільки часу воно може пролежати у вас?

— Такі тіла теж бувають. Як правило, це люди без конкретного місця проживання (безхатьки), у яких нема рідних. Якщо при тілі нема документів, то пишемо "невідома особа". Свідки, такі ж люди з її оточення, можуть приблизно сказати ім'я, але ніяких конкретних фактів нема, тому ця особа для нас залишається невідомою. Ми складаємо словесний портрет, перераховуємо певні ознаки, фотографуємо її, щоб, якщо надалі особою будуть цікавитися, ми могли показати фото.

Ці люди певний час знаходяться у нас, довго ми також усіх не можемо зберігати. За законом – це місяць. І якщо особа не затребувана, документи передаються у комунальну службу і таким способом її ховають.

— Ви працюєте з тілами наших військових, які загинули на Миколаївщині, Херсонщині. Скільки бійців пройшло через ваше бюро за час повномасштабної війни?

— У перші місяці війни було дуже багато надходжень тіл. Кількість поступово знизилася, оскільки після звільнення Херсона від орків наше місто вважається прифронтовим. До нас привозять тіла з Донецької, Луганської областей. Переважно з Бахмутського напрямку. Люди гинуть постійно, щодня…

— Про які цифри загиблих військових, які до вас надходили з 24 лютого, можна казати?

— За цей час повномасштабної війни через наше Миколаївське бюро пройшло десь понад 1000 бійців…

— Чимала кількість, на жаль… Які переважно поранення?

— З початком війни переважали кульові поранення, а зараз в основному мінно-вибухові травми, поранення від артобстрілів, численні уламкові поранення з пошкодженням багатьох частин тіла, голови, кінцівок.

— Чи надходили до вас військові, які були жертвами катувань?

— Саме тіл військових, з яких знущалися, у моїй практиці не траплялося. А ось цивільні, які певний час жили під окупацією, були. Цих людей поховали чи місцеві, чи самі орки, які просто намагалися приховати сліди знущань. Але після деокупації проводили ексгумацію тіл, на яких власне і було видно сліди тортур. Серед загиблих були й учасники АТО, які спочатку зазнавали знущань, а потім були жорстоко вбиті росіянами.

— Скажіть, хто займається розтином дітей?

— Кожен судмедексперт загальної практики може проводити судово-медичне дослідження трупів дітей. Якщо дитина вмирає в лікарні не через якусь травму, а хворобу, там буде достатньо роботи дитячого патологоанатома. Хоча буває, що направляють і до нас, тоді присутні й дитячі спеціалісти, щоб було усе в комплексі.

— Вам доводилося працювати з тілами дітей?

— Одного разу була дитина, яка загинула через аспірацію молоком (гази не відійшли, і дитина ковтнула усі блювотні маси). Але це було давно…

Також був випадок, коли кісточка ягоди перекрила дитині дихальні шляхи. Це було ще на початку моєї роботи. Було навіть таке, що діти виїжджали на відпочинок у табір і з ними ставалися нещасні випадки, до прикладу, дитина утонула. І як батькам віддавати їхню дитину?

Потім вийшов наказ, що розтин тіл дітей до року проводять лише обласні бюро або дитячий патологоанатом. І слава Богу, оскільки це морально дуже важко, скільки б дитині не було років.

— Руслане, як спите, жахи не мучать?

— Мені часто знайомі ставлять такі запитання. Жахи, пов'язані з роботою, не сняться, та й ніколи не снилися. Але перші п'ять років снилися сни, у яких я роблю розтини.

— Що бачили з незвичного? Можливо, паранормальні явища?

— Паранормальних явищ не бачив. У моїй практиці були випадки, коли ввечері приїжджаєш на місце пригоди, бачиш картину, приходиш додому, і вночі сниться, як робиш зранку розтин, сниться, що ти там знайдеш, ледве не діагноз. Враження, наче тобі це підказує внутрішній голос, можливо, навіть згори. І дійсно, буває, приходиш на роботу і вже знаєш, що ти шукаєш. І знаходиш саме те, що тобі наснилося… Вищі матерії десь в чомусь нам допомагають, я так думаю.

"Від трупа можна заразитися будь-чим. Якось тест показав, що у мене ВІЛ"

— Чи були випадки в роботі, коли людина виявлялася живою?

— Бували випадки, коли ми виїжджали на місце пригоди на труп, а там – жива людина. Або поліція телефонує і каже, що треба виїхати на труп, я виїжджаю на місце, чекаю, а потім знову дзвінок від правоохоронців – відбій, "ожив". (Сміється.) Напевно, людина спала п'яною.

Або також звернення від сусідів. Дзвониш у дзвінок квартири або за допомогою МНС відчиняєш двері, а людина лежить на підлозі, інсульт…

Одного разу виїжджав восени в дощову погоду на місце пригоди. Перевертаю тіло, а людина жива. Але переохолола. Якби ми приїхали хвилин на 20 пізніше, то вже застали б труп. Викликали швидку допомогу, намагалися врятувати, але людина померла в приймальному покої.

— Можливо, були випадки, які вас розчулили…

— Працюючи у морзі, ти бачиш, що відбувається щодня. І мова йде не про розтини. Хтось із рідних приходить впізнавати тіла… Своїх близьких людей, дітей, батьків, яких привозять з фронту. І коли ти бачиш, як вони все це переживають, переживаєш разом із ними.

— Ви контактуєте з тілами загиблих, з їхніми органами. Як себе захищаєте? Чи здаєте якісь аналізи?

— Ми працюємо в рукавичках, захисних костюмах і фартухах, але, крім цього, я ще працюю в масці, це моє особисте бажання. Маска на обличчі захищає елементарно від попадання рідини з трупа, це не смертельно, але приємного мало. Від трупа можна заразитися будь-чим, в тому числі й мікобактеріями туберкульозу.

Раз на рік здаю кров на гепатити та ВІЛ. Для мене це вже норма. Були моменти в житті, коли мені прийшла позитивна відповідь на ВІЛ, я дуже злякався. Тоді я відпрацював лише років п'ять. Мені порекомендували здати повторно аналізи, оскільки були сумнівні результати.

Я здав повторно — відповідь була та ж сама. Тоді я вже сильно розхвилювався, але поїхав у обласний центр і мені зробили дослідження іншим методом, менш розширеним… Результат був негативний. І вже потім мені сказали, що на той момент у моєму організмі були запальні процеси: боліло горло і цей імунний зсув давав такий результат.

Слава Богу, зараз усі ці захворювання лікують. І якщо в таку халепу ускочиш, то при швидкому реагуванні все можна вилікувати, і той самий гепатит C. Є препарати при ВІЛ-інфекції, які дають можливість дожити до нормального віку, в якому заведено вмирати.

Кожна професія специфічна, електрика може вбити струмом, водолазу може забракнути кисню, а у парашутиста може не розкритися парашут. У кожного є певні ризики…