Євген Гудзь: українці мають вроджений оптимізм, тому їх не можна зламати

6 вересня фронтмену панк-рок-гурту Gogol Bordello виповниться 51 рік

Він залишив батьківщину в підлітковому віці і за час, що минув з того часу, досягнув світового успіху, але не втратив духовних зв'язків з Україною. Співак часто приїжджав із гастролями, шкодуючи про те, що українці досить байдуже ставляться до своєї культури – на відміну, наприклад, від Бразилії, де музикант прожив кілька років. Сьогодні сплеск інтересу – і любові – до неї в його рідній країні очевидний, шкода тільки, що це сталося завдяки такій трагічній події, як війна. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну вокаліст гурту Gogol Bordello бачить свою роль у тому, щоб через шанувальників рок-музики привернути до нашої країни увагу всього світу, а заразом і зібрати гроші на гуманітарну допомогу українцям, які постраждали від військових дій.

Втеча від радянської дійсності

Євген з'явився на світ у Боярці, але невдовзі його родина переїхала на Оболонь – район, який сам музикант називає київським Бронксом. Тут він разом із дворовими хлопцями часто грав у депо метрополітену, а коли трохи підріс, фарцював платівками. У невеликій квартирі, окрім Жені та його батьків, проживали ще бабуся, мамин брат та його родина. Хтось спав на балконі, хтось на кухні – загалом справжній табір. Таке визначення не викликає подиву, якщо знати, що мати музиканта циганка за національністю. Гудзя дивує те, що у його сім'ї цей факт ретельно приховували – всі його рідні з боку матері знебарвлювали волосся, щоб виглядати людьми іншої національності. Але кров приховати не можна, і багато вчинків музиканта, які він здійснив – і ще зробить – у житті, зумовлено її голосом, та й у його творчості можна почути яскраво виражені циганські – та українські – мотиви.

Втім, своєю незвичністю вокаліст гурту Gogol Bordello завдячує не лише матері, а й батькові. Самодіяльний рок-музикант Олександр Ніколаєв (загалом він працював м'ясником) погано вписувався в радянську дійсність – її погляди не збігалися із загальноприйнятою ідеологією. За те, що батько ночами слухав "ворожі голоси" та захоплювався західною музикою, його часто викликали на "бесіди" до КДБ, тому час від часу подумував про еміграцію. Перший крок на шляху до свободи сім'я зробила після трагедії на Чорнобильській АЕС: побачивши, які цифри показує дозиметр у дворі їхнього київського будинку, батько вирішив, що час тікати. Спочатку вони поїхали до закарпатської Сваляви, пізніше вони перебралися до Луганської області.

У нове життя – без нічого

У 1989 році вони нарешті емігрували, хоча – за спогадами самого Євгена – це виявилося не так легко, як уявляли його батьки. Сім'ї довелося залишити в Україні все, що мали: від квартири до дрібниць, без яких важко уявити наше життя. Вирушаючи у нове життя – як у прямому, так і в переносному значенні слова, – вони змогли взяти з собою лише кілька грамплатівок, мінімум одягу, сімейні фотографії та 400 доларів. Вижити у той непростий час родина Євгена змогла лише завдяки національним рисам, які вони, за його словами, отримали у спадок від своїх дідусів та бабусь. "Українці мають вроджений оптимізм, тому їх не можна зламати".

Перш ніж опинитися у США, Ніколаєви проїхали всю Європу: мешкали у Польщі, Угорщині, Австрії, Італії. Женя допомагав батькам чим міг, хапаючись за будь-яку роботу, – мив машини, збирав виноград. Потрібно було виживати, а для цього хороші будь-які засоби, крім злочинних, тому музикант не вважає свою трудову діяльність соромною. Отримавши статус політичних біженців, сім'я музиканта нарешті змогла переїхати до Сполучених Штатів.

Нью-Йорк – місто, де багато українців

Перші місяці в чужій країні стали часом невизначеності, яка не давала відчути твердий ґрунт під ногами. Опинившись у незвичних для себе умовах, Євген шукав собі опору, яку – як свого часу його батько – знайшов у музиці. Свого часу, коли тільки зароджувався київський рок-рух, батько часто брав його на репетиції та тусовки, де, за його власними словами, тоді ще "зелений" Женя почував себе як риба у воді. Чудо сталося з Євгеном Нью-Йорку, де він, за його словами, нарешті усвідомив, що знаходиться вдома. Багато в чому це сталося завдяки тому, що там мешкає багато українців – близьких йому за духом людей.

Спочатку він часто приїжджав до Нью-Йорка на гастролі з першими колективами, в яких працював, а потім саме тут у 1999 році заснував групу Gogol Bordello, назва якої складається з прізвища улюбленого письменника і слова, яке "само придумалося". Тоді ж він узяв собі як творчий псевдонім дівоче прізвище матері – Гудзь.

"Під час війни не може бути позитивних емоцій"

Родзинкою групи є спосіб подання своїх творів, який є чимось середнім між музичним спектаклем і карнавалом. На сцені Євген та його музиканти можуть обливати себе та глядачів вином, мочати інструменти у чан із водою та хвацько танцювати під цигансько-українські мелодії. Також Gogol Bordello – багатонаціональний гурт, він заснований музикантами, які приїхали до Сполучених Штатів з України, Чехії та Ізраїлю. Є в колективі і справжній індіанець, який, як жартує Гудзь, постійно намагається зняти з нього скальп, – щоб йому протистояти, він приміряє на себе образ бійця Української повстанської армії.

Незважаючи на те, що пісні шанувальники Gogol Bordello, написані після початку війни, вважають неймовірно крутими (особливо ту, яка називається Teroborona), сам Гудзь вважає нинішню свою творчість не поривом натхнення, а суворою життєвою необхідністю. "Під час війни, – вважає він, – не може бути позитивних емоцій. Зараз наше завдання – їздити в гастрольні тури та за допомогою музичних композицій розповідати – як про історію України, так і ситуацію, в якій країна опинилася".

У ліжку з Мадонною?

Євген Гудзь зробив не лише музичну, а й акторську кар'єру, хоча сам вважає її дуже скромною. У фільмі Ліва Шрайбера "Світло навколо", знятому за романом Сафрана Фоєра і який отримав дві нагороди на Венеціанському кінофестивалі, він зіграв невелику роль одесита на ім'я Алекс. Він також став головною дійовою особою документального фільму Павла Флешера "Пацюків із Хутзовини", що не дивно, оскільки картина присвячена йому самому – точніше, його подорожі Західною Європою.

Але, звісно, найгучнішим проектом за участю Євгена – принаймні на сьогоднішній день – є фільм "Порок і мудрість", режисером якого виступила Мадонна, – його прем'єра відбулася навесні 2008 року на Берлінському кінофестивалі. В основі малобюджетної стрічки – історія українського емігранта Андрія, який намагається розкрутити свою циганську панк-групу: у сюжеті, крім вигаданих ліній, вгадуються і реальні – з життя самого Гудзя. "У фільмі багато моментів, що відповідають моїй біографії, – каже він, – але не варто сприймати його сюжет занадто серйозно, оскільки це все-таки не життя, а гра".

Після виходу стрічки на екрани преса почала писати про його роман із Мадонною, що сам він категорично заперечує. Питання про відносини з нею Гудзь називає "дебільними", а тому не вартими його уваги: "Раніше я гостро на них реагував, а потім зрозумів, що світ сповнений ідіотів, які не варті наших емоцій". Тим не менше музикант не заперечує того, що поп-королева багато чому його навчила – наприклад, тому, що тих, з ким працюєш, треба поважати – таке ставлення йде на користь справі. Дивує його в поп-королеві і те, як щиро вона захоплюється тим, що зустрічається на її шляху, – музичними віяннями та течіями, подіями та обставинами, але найголовніше – людьми.