"Подолати страх на 100% неможливо": доброволець ЗСУ про бойовий досвід, емоції на війні та повістки

В Україні продовжено загальну мобілізацію, тому багато громадян продовжують отримувати повістки з військкоматів. Натомість звучать тривожні сигнали з росії, де кремль має намір знову оголосити мобілізацію, готуючись до затяжного військового протистояння зі Збройними силами України.

Скільки ще триватиме війна проти росії? Що робити українській молоді, якій приходять повістки? Чи можна подолати страх перед мобілізацією та бойовими діями?

Про це "Телеграф" розпитав добровольця ЗСУ Максима Притуляка, удостоєного нагороди президента.

Про новобранців в армії

— Наразі не припиняється актуальна тема мобілізації. Розкажіть про свій досвід: ви ніколи не були в армії, але опинилися там. Як все це відбувається, які емоції у вас були?

— До широкомасштабного вторгнення росії в армії я не служив. Мій вибір потрапити до ЗСУ був самостійним і усвідомленим — я пішов туди добровольцем. Що ж до якихось емоцій, то була лише злість на окупантів і бажання далі не пустити ворога в Україну. А будь-яких роздумів з приводу того, що таке армія, що вона являє собою, які культурні особливості вона трансформує всередині мене, то такого не було.

Я потрапив у середовище однодумців, які разом зі мною зголосилися захищати країну. Що таке безпосередньо армія — я довгий час не збирав і не структурував цей образ. Через якийсь час перебування в лавах ЗСУ у мене виникло розуміння, що армія — це певна система, яка функціонує зі своїми законами, логікою, і дуже багато там впирається в людський чинник.

Тому дуже важливо, щоб людина, яка вперше приходить служити в армію, розуміла, що тут такі ж люди, як і скрізь. Тут він може знайти навколо себе чимало цікавих і правильних друзів, а також отримати значний обсяг досвіду. Тому що життя в армії, так, пов’язане з величезним ризиком (особливо в умовах бойових дій). Але це той досвід, який ти не отримаєш ніде і ніколи більше у своєму житті.

Сказати, що це якийсь унікальний досвід, який хочеться здобути, мабуть, не доводиться. Але якщо ти його вже отримуєш, то потрібно просто розуміти, що для тебе армія буде насамперед певною системою, це будуть певні люди, труднощі і можливості, в яких ти повинен себе проявити, захищаючи своє життя і життя своїх знайомих-товаришів, що знаходяться навколо тебе.

— Чи складно навчається, що ви відчували тоді? Як новобранці вливаються до колективу?

— Навчання у нас не було. Ми всі були добровольцями, які з перших хвилин поринули у реальні бойові дії. Хтось мав бойовий досвід, хтось його не мав. Однак життя і той досвід, які мали хлопці, набули зовсім іншої форми. Жоден бойовий досвід у зоні Антитерористичної операції не зрівнявся з інтенсивністю бойових дій, які зараз відбуваються на фронтах в Україні.

Тому можу сказати твердо і відповідально, що ми як колектив (командири, солдати, служби тилу) досі вчимося, навчалися і будемо вчитися, як нам взаємодіяти та організовувати свою роботу, і як нам будувати ці стосунки.

Що стосується нових хлопців, які приходили до нас у більш-менш сформованій колектив, то все залежало від комунікацій людини, від її бажання та здатності вчитися, розуміти, сприймати, слухати інших людей. Це можна порівняти з пошуком роботи: ти приходиш у новий колектив, який перед тобою такий, який є, сформований і усталений. Тому сама людина визначає, як вона рухатиметься вперед. Завжди знайдуться люди, готові допомагати, навчати та спрямовувати. Є люди, котрі не готові допомагати. Але це — як у будь-якому колективі.

Про перший бій

— Чи пам’ятаєте свій перший бій, і що відчували тоді?

— Звичайно, основний момент – емоція з викидом адреналіну. Адже це справді щось незвичайне та неймовірне. Це стрес, але все впирається в логіку і в саму людину: хтось панікує, хтось поводиться цілком стримано.

Можу сказати, з усіх хлопців, з якими прийняли перший бій, ніхто не злякався, ніхто не загубився, кожен дуже відповідально підійшов до своїх функціональних обов’язків та до того, що він має робити. Перший бій пройшов зі своїм досвідом, знаннями, структуруванням. Вже набагато пізніше починаєш розуміти, усвідомлювати те, що відбувалося довкола тебе.

У бойовій обстановці ти дієш задля досягнення своєї мети, щоб зберегти своє життя. Під час бою ти дієш швидко та оперативно. І ти маєш бути набагато хитрішим і розумнішим, ніж ворог. Тому важливо, щоб людина не губилася, а щоб розуміла, що тільки зараз і тут у цих умовах життя залежить тільки від нього та його побратимів.

Знаєте, це як у грі, ти хочеш досягти результату, зберігши своє життя. Ти маєш докласти зусиль на 100%, щоб усе вийшло так, як ти бажаєш.

Перший бій запам’ятовується, але чимось поділитися персональним і розповісти докладніше не можу через те, що у кожного буде свій унікальний досвід, який, на жаль, не можна привести до якогось одного "гребінця".

Про повістки: як реагувати і що робити

— Які поради могли б дати молоді, яка отримує повістки тапризивається до ЗСУ?

— Молодь має розуміти, що це відповідальність, до неї треба підходити дуже мудро і виважено. Не варто уникати призову, а потрібно просто готуватись. Маю на увазі — ті ж фізичні вправи, щоб ти був "підкований". Або вправи, пов’язані з маскуванням, реагуванням (тренування реакції). Ми ніколи, на жаль, не зможемо достеменно зрозуміти, коли саме ця війна закінчиться. Тому кожній людині потрібно тією чи іншою мірою бути готовою.

Не факт, що призовник (новобранець) потрапить у штурмові батальйони або роти, що діють. Людина може стати водієм, документоводом тощо. Набору армійських професій у світі дуже багато.

Також я рекомендую хлопцям, які розуміють, що мають координацію і знають, що таке комп’ютер (і в цілому добре освоїли геймінг), вони можуть спокійно вже зараз проходити навчання для роботи з дронами. Зараз це дуже класна крута професія — оператор БПЛА, — яка завдає величезної шкоди противнику.

Якщо ти ефективний, системний і якщо у тебе є навички, які дозволятимуть тобі бути кращими за інші, ти зможеш завдати величезної шкоди противнику. І при цьому бути максимально (наскільки це можливо) захищеним.

Про страх, і чи можна його подолати

— Як подолати свій страх під час бойових дій?

— Можу сказати, виходячи з власного досвіду: людина не може повністю подолати свій страх. Він у тебе може перманентно відступати, може збільшуватися, а іноді ти можеш відчувати його через якісь особисті обставини. Але подолати страх на 100% неможливо.

Те, до чого я закликаю і прошу, це насамперед — контролювати свій страх і розуміти, що тільки від тебе залежать твої дії, щоб бути обережним, акуратним. Потрібно намагатися розуміти, що обережність необхідна щодня, кожну секунду. Ти повинен кожен момент розуміти та зчитувати ту обстановку, яка відбувається навколо тебе. Маєте розуміти, що ворог може бути на пагорбі, за будинком, що треба бути суперакуратним.

Часом у бою дуже важко розрізнити де ворог, а де друг. Тому треба бути дуже обережним і при цьому не бездумним. Чи не реагувати на все, не розуміючи, що і як відбувається. Адже це можуть бути і твої побратими, які звідкись рухаються. На війні багато випадковостей.

Думаю, що місце страху має зайняти розум, який контролює, сприймає та розуміє все. Це дуже важливо. Потрібно намагатися цьому навчитися та розвивати таку навичку. Це знадобиться і у звичайному житті.

Про тривалість війни

— Наразі деякі експерти кажуть, що ця війна — надовго, також лунають припущення, що чи не всім доведеться служити в армії. Який ваш прогноз? І до чого саме готуватися всім громадянам?

— Ми поки що не можемо дати якоїсь єдиної загальної оцінки бойовим діям. Але на підставі розуміння ситуації у мене сформувалася певна картина: якщо не буде якихось особливих змін усередині самої росії, то ми можемо увійти в ще один рік війни.

Мені здається, що 2023 рік для всіх сторін буде завершено "заморожуванням" позиційних бойових зіткнень. Мета обох сторін — накопичити резерви наступного року і рушити вперед.

Вважаю, що цього року ми вже потихеньку "зариватимемося" для глухої оборони, щоб утримати натиск росіян. Тому що противник намагатиметься взяти ініціативу до своїх рук наступного року за рахунок кількості людей, як це він робив 2023-го.

Думаю, основні бойові дії розгорнуться вже 2024 року, коли ми матимемо повноцінну авіацію та прикриття з повітря, коли ЗСУ підготуються до наступальних дій. Вони проходитимуть у тому режимі, як ми бачили цього літа на низці напрямків. Тобто, коли наша армія зіткнулася з посиленими мінними полями, шквалом артилерії та ударами авіації супротивника, щоб не допустити нашого проходу.

Нам треба розуміти всю складність, треба готуватися. З одного боку, повторюся, є необхідність "зариватися" для оборони, а з іншого — готувати штурмові підрозділи, щоб ми могли успішно рухатися далі. Так, це може зайняти ще якийсь час. Але, гадаю, наступний рік буде абсолютно вирішальним. Всі ми маємо сподіватися, що все може закінчитися і швидше. Щоб це сталося, ми повинні також докладати зусиль. Але, як мені здається, поки не зміниться політичний режим в рф, то закінчення війни в принципі неможливо у тому вигляді, як ми цього хочемо.

— Як налаштувати себе на позитив, виходячи з такого сценарію?

— Усім треба розуміти, що неминучим, мабуть, є ще один складний рік. Залишається просто усвідомлювати, що рано засмучуватись, рано опускати руки, рано втрачати мотивацію.

У нас "складний" сусід і ми досить багато часу боремося з ним. У нас досить великі втрати та нівелювати їх неможливо. Ми всі бачили, як ворог ставиться до нас. Якщо він рухатиметься далі Україною, це буде знищення національно-культурної ідентичності українців як такої. І це буде абсолютно жахливо.

Нам потрібно відстояти себе, треба повернути те, що ми готові повернути. І нам необхідно ще раз акумулювати свої сили, резерви та ресурси, щоб протистояти супротивникові.