Туристи, які виживали при -30 у Карпатах, стали батьками: До рятувальників приїдемо з гуцулочкою

Життя цієї пари нагадує пригодницьку розповідь із крутими віражами.

Екстремальне знайомство

Вони могли ніколи не зустрітися – Євген жив у Києві, Людмила – у Дніпрі, а випадково зіткнулися поглядами у спільній компанії друзів, коли приїхали у Карпати взимку… Вже тоді, кажуть, щось з'явилось у серці. Хоча починався їхній роман чинно - зі звичайного дружнього листування після приїзду додому. Через два місяці вирішили перевірити – а раптом вийде щось більше за приємне спілкування? Поїхали до тих самих Карпат. І... заблукали. Взимку, у тріскучий мороз, у лісах навколо найвищого гірського курорту Драгобрат. Звичайно, як водиться у таких випадках, – ні їжі, ні води, ні сірників. Зрозуміло – зв'язку також немає, а невдовзі й телефони розрядилися. Сиди та помирай. Або – постарайся вижити, як зуміли Женя та Люда, відразу ставши героями для преси всіх перших смуг.

Пару шукали з собаками лісники та рятувальники три дні. Хіба що гелікоптери ще не встигли залучити та шаманів із бубном. Сестра Євгенія божеволіла в Чернігові – саме вона підняла переполох, боячись навіть розповісти батькам про те, що Женя зник. Третього дня туристів знайшли. Дивом вони зуміли вижити в суворих умовах в оточенні карпатського лісу з ведмедями і рисями в хатині пастуха без вікон і з дверима, що не зачинялися.

Після екстремального знайомства - адже поїхали, щоб краще впізнати один одного, молоді люди зрозуміли - напевно, одружимося. Кожен це усвідомив про себе, але вголос заповітні слова промовили через чотири місяці. А через пів року після свого чудового порятунку в горах Людмила та Євген дали один одному клятву вірності.

«Ви відразу завагітнієте – це 100%!»

28 серпня вони відзначають п'яту річницю шлюбу і – місяць і дев'ять днів від дня народження їхнього найбільшого кохання - доньки Мілани. Так-так, їхнє кохання виявилося справжнім, а не тимчасовим, вирощеним на адреналіні. 19 липня подружжя стало батьками.

- Ми щасливі, це новий рівень почуттів, - усміхається Євген Книш, який тільки-но повернувся з прогулянки з дитиною. – Все, що стосується дитини, приносить задоволення – не бачу труднощів.

Мілана, розповідають молоді батьки, була довгоочікуваною дитиною. І, може, щоб виторгувати ще більше теплих почуттів у батьків – хоч їх і так під самий верх, змусила чекати себе на три тижні довше за призначену дату пологів.

- Це найзапланованіша дитина з усіх, яких будь-коли планували, - переконаний Євген. – Ми й раніше хотіли дітей, але не так, як після початку повномасштабного вторгнення… Вираховували сприятливі дати, намагалися, щоби все було як треба – але не виходило. Потім вирішили: "Ну, гаразд, займаємося своїми справами, повернемося до цього питання через рік-два". А потім почалася війна, стрес... Восени минулого року поїхали «змінити картинку» та випадково в аптеці побачили вітаміни «для охочих завагітніти». Аптекарка запевняла: «Ой, це такі чудові вітаміни - ви відразу завагітнієте, це 100%». Ну, взяли – є окремо для чоловіка та жінки. І відразу ж першого місяця, як почали пити, Люда завагітніла! Навіть дату зачаття можемо назвати – 18 жовтня. Може, вітаміни допомогли, може, те, що трохи відпустив стрес через війну, а може, трохи відпочили і переключилися.

Супроводжує містика

До речі, у житті цієї пари багато чи то містики, чи провидіння. Перед екстремальною поїздкою до Карпат, яка могла закінчитися зовсім по-іншому, Женя спеціально їздив до Почаївської лаври – помолитися, щоб вищі сили допомогли йому створити сім'ю. Тоді йому, 34-річному холостяку-веселуну, вперше захотілося, щоб удома на нього хтось чекав. Перехрестившись, попросив, щоб йому дали знак, коли поруч виявиться «та сама».

- Знак був такий стовідсотковий, що сумнівів, що це Люда, не залишилося, - розповідав тоді KP.UA Євген.

А тепер їх переслідує – у хорошому сенсі – число 18. Зачаття дитини – 18 жовтня, її стать дізналися 18 лютого, а попросилася донька на світ 18 липня. Щоправда, за годину мама впоратися не встигла – пробило опівночі, і настало 19-те число.

- Стать дитини ми дізналися у присутності друзів та близьких – влаштували вечірку з цього приводу, – ділиться Євген. - Кондитер, яка робила торт, дізналася стать нашої дитини ще до нас - їй ми віддали записку від лікаря, не заглядаючи в неї. Коли торт урочисто розрізали – побачили у ньому рожеву начинку. Доця! І вона сама обрала собі ім'я - Мілана.

Домовлялися, якщо народиться дівчинка – ім'я обирає Людмила. Варіанта імені для доньки у Євгена не було, але ще першого року шлюбу він застовпив за собою право назвати сина. Обов'язково – Михайло, на честь дідуся, з яким у нього був тісний зв'язок. Але Люда, глянувши на щасливого чоловіка, який уп'явся в рожевий крем, запропонувала йому самому вибрати ім'я для доньки.

- Мілана, - випалив, не роздумуючи, Євген.

– Мені подобається, – підтримала Люда.

Чому Мілана? Відповіді на це запитання у молодого тата немає – він навіть не знає жінок чи дівчаток з таким ім'ям, ніколи про нього не розмірковував і не зустрічав ні у книгах, ні у фільмах.

- Тому, гадаю, доця обрала це ім'я сама, як і сама визначила, коли настав час з нами знайомитися, - усміхається Євген Книш. - Лікарка ж нам впевнено обіцяла, що вона ось-ось народиться ще за три тижні до того самого дня. Тому всі три тижні ми сиділи майже з секундоміром.

До рятувальників приїдуть не з гуцульчиком, а з гуцулочкою

Молоді батьки поки що звикають до нового статусу і освоюють ази материнства та батьківства. А в Карпатах на них уже чекають у гості рятувальники на Драгобраті – ті самі, які витягли їх того тріскучого морозного ранку з хатини та відпоїли гарячим чаєм. Євген та Людмила з ними спілкуються і не раз приїжджали у гості – на річницю свого порятунку в тому числі. В останню таку поїздку рятувальники посміхнулися: «Наступного разу приїжджайте вже зі своїм гуцульчиком». Так і буде – правда, поки що тільки з гуцулочкою.

- Ми завжди думаємо про Карпати, і як тільки закінчиться війна, це перше місце, куди ми поїдемо, - переконаний Євген. – Ми щороку згадуємо гори та свій порятунок.

До речі, війну Євген, історик за освітою, передбачав. На відміну від багатьох, він не сподівався на краще і був переконаний – невдовзі почнеться. І 23 лютого вже чітко знав – завтра почнуть бомбардувати Київ.

– Тоді евакуювали російське посольство, – пояснює Євген. – Я дуже відчуваю ці історичні маркери – ще восени знав, що на 90% почнеться війна. Тож 23 лютого для мене все було вже зрозуміло. За день до війни ми вже сиділи у моїх батьків у Вінниці. Люда – з Миколаєва, але жили ми у Дніпрі, куди вона переїхала. Цю війну передчував і тато Люди – він вважав, що наступ розпочнеться з півдня. І, до речі, він відчував, що в нас буде дівчинка – гнав нас від себе зі словами: «Нічого зі мною сидіти, йдіть робіть мені внучку!» Він хворів. На жаль, він умер під час пандемії.

Незабаром квартира батьків Євгена перетворилася на волонтерський штаб. Приїхала також сестра з Чернігова – усі разом пакували допомогу для тих, хто опинився у ситуації гіршій.

Головне – любити

Якими вони будуть батьками – Люда та Женя не загадують. Але, напевно, не суворими – адже обидва за характером м'які та поступливі.

- У вихованні ми плануємо лише одне – любити її, – посміхаються щасливі батьки.

- А ще, хоч ми з Людою в сім'ї розмовляємо російською, Мілана обов'язково буде вчити українську, - додає Євген.

Батьками Женя та Люда стали у дорослому віці – йому 39, їй буде 41. Але ні краплі не шкодують, що не зробили цього у 20 чи 25.

- Чого нам переживати щодо віку? Ми всього п'ять років у шлюбі - і у нас вже є дитина, - посміхається новоспечений тато. – Ми вже дорослі люди, у нас усвідомлений підхід до батьківства та материнства, до життя. На мою думку, це добре.