Зустріч Ердогана та Путіна: чому переговори потрібні Росії більше, ніж Туреччині

Головна мета зустрічі — пошук рішення щодо "зернової угоди" й глобального постачання зерна. Туреччина, яка позиціонує себе як посередницю, намагається знайти рішення після виходу Росії із "зернової угоди" 17 липня 2023 року. Після цього, як відомо, світові ціни на зерно зросли, а Кремль почав масовані обстріли інфраструктури Одеси й дунайських портів.

"Президент Ердоган до цього часу проводив інтенсивну дипломатію, аби допомогти запобігти глобальній продовольчій кризі", — сказав речник провладної турецької політсили "Партії справедливості і розвитку" Омер Челік виданню Daily Sabah, коментуючи майбутній візит.

Напередодні міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан побував у Києві та Москві. Він готував ґрунт для серйозної розмови про зернову кризу. Також чиновник порушував питання миру в Україні та звільнення українських військовополонених. Але наразі Росія продемонструвала, що ці теми не є для неї актуальними. Хоча дещо все-таки відбуватиметься й за зачиненими дверима.

У Путіна гостра необхідність вийти з ізоляції

Спочатку йшлося, що Путін наважиться полетіти в Анкару на зустріч із Ердоганом. Але це твердження викликало розумні сумніви — російський президент уже кілька місяців намагається не залишати свою країну, побоюючись арешту через виданий Міжнародним кримінальним судом у березні 2023 року ордер. Тож не дивно, що Кремль візит до Туреччини майже одразу не підтвердив.

"Очевидно, що Путін не хоче провести решту свого нікчемного життя в одиночній камері, тому шукає способи, як зберегти свою рукопожатність і легітимність на міжнародній політичній арені, принаймні з авторитарними лідерами, без виїзду за межі РФ. Проте такі зустрічі, як із Ердоганом, важливі для нього — він може продати їх внутрішній публіці, продемонструвати свою впливовість", — говорить Фокусу політичний експерт Максим Джигун.

Ці зустрічі для Путіна важливі й із точки зору виборів 2024 року, на яких він знову планує переобиратися президентом.

"Йому важливо продемонструвати свою велич, вміння вести дипломатичні відносини зі стратегічними партнерами та грати на публіку. І не тільки з Ердоганом, але й головою КНР Сі Цзіньпіном — у жовтні Путін планує летіти в Китай, — продовжує експерт. — Не знаю, чи можна розраховувати за результатами цих зустрічей на якісь радикальні зміни у відносинах між цими державами, але те, що вони потрібні як просто прояв медійності Росії, — це ключова мета рухів із боку Путіна. Путін прагне показати себе активним гравцем міжнародної політики. Це важливий пропагандистський інструмент. Він потребує медійної підтримки, картинки на телебаченні, аби вигравати вибори. Навіть зараз, коли він має такий шалений ресурс, усе одно залишається питання: як переконливо перемогти, як довіряти команді, партії та своїм пропагандистам".

Важливо Трибунал для Путіна. Чому вирок президенту РФ зробить неможливими перемовини про мир з ним

А ще Путін хоче поговорити з Ердоганом про економіку. "Туреччина — неофіційний експортер підсанкційних товарів у Росію. Росія значно краще почала почуватися за рахунок цього, ніж у перші місяці після введення санкцій", — додає Джигун.

Як відомо, вразливість Ердогана у відносинах із Росією полягає в тому, що Туреччини сильно залежить від російських енергоресурсів. Минулого року Росія стала найбільшим для Туреччини експортером за вартістю, випередивши Китай. Анкара придбала великі обсяги російської нафти, газу та вугілля за зниженими цінами, яких уникає Захід.

Імовірно, президент Туреччини згадає і про необхідність обміну українських полонених, як військових, так і цивільних, передусім кримських татар. Проте ця розмова з Путіним заздалегідь визначається як безрезультативна — Ердоган дозволив президенту України Володимиру Зеленському забрати командирів оборонців Маріуполя.

"Зернова угода", але не та, що раніше

Ердоган же ховає в кишені свій козир — зерно. Воно для Туреччини є доволі серйозним інструментом впливу й економічного розвитку, особливо в контексті падіння турецької ліри та пошуку шляхів виходу з кризи, у якій опинилася Туреччина. У розумінні Туреччини зерно має стати важливим інструментом економічного відновлення в країні. І, як пише турецька преса, певні напрацювання в цьому питання напередодні зустрічі двох президентів є.

Як стало відомо напередодні, Туреччина готова переробляти російське зерно, яке надходитиме за "зерновим коридором", на борошно та відправляти його в бідні країни Африки.

"Коли планується подібний візит, це означає, що певних домовленостей буде досягнуто. Можливо, нині тривають ще переговори. Але я, зі свого боку, не бачу бажання Росії повернутися до "зернової угоди" в будь-якому форматі. Путін продовжує розповідати про те, що будь-яка співпраця з Україною шкодить російсько-турецьким інтересам. Відповідно, російський президент продовжує гнути свою лінію, і жодного сигналу немає, що він може цю лінію змінити", — говорить Фокусу директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Натомість експерт згадує план Ердогана вмовити Росію погодити пакетну угоду: зернову за участі України, а також тристоронню — Катар-Туреччина-Росія. Остання передбачає транспортування 1 млн тонн російського зерна за заниженою ціною під фінансові гарантії Катару. Їх перероблятимуть на турецьких підприємствах і відправлятимуть у країни, які йього найбільше потребують, передусім в Африці.

"Остання вигідна для Туреччини. Вона, як завжди, отримує свій гешефт, але ні за що не відповідатиме. У відповідь Анкара пропонуватиме, аби Росія погодилася на повернення "зернової угоди". Це та пропозиція, яка на столі. Іншої я не бачу", — додає Семиволос.

Важливо Росію запросять у фіналі: Який варіант миру для України привезли з Саудівської Аравії

Саме цю тристоронню угоду мали обговорювати раніше в Будапешті. В угорську столицю в середині серпня приїздив і очільник російського регіону Татарстан Рустам Мінніханов. Він раніше заявляв про "підтримку вторгнення Росії в Україну", нині перебуває під санкціями США, але не ЄС. В Угорщину їздив на перемовини щодо зерна.

"Росія намагається побудувати поза Україною альтернативний шлях для російського зерна та вкраденого українського. Але пакетне голосування Москві не потрібно, як і взагалі українська "зернова угода". Тому Путін навряд на неї погодиться. Тема зерна для Москви завжди була політичною. Вона погодилася на українську "зернову угоду" у відповідь на звернення з 2022 року африканських країн до Росії щодо необхідності підтримки зернового коридору, продовольчої безпеки. Росія неодноразово пропонувала країнам Африки зерно безплатно, зокрема на зустрічі з лідерами африканських країн у Москві. Тоді всі відмовилися. І зараз знову постало питання. Туреччина пропонує Росія стати рятівником африканських країн", — підсумовує Семиволос.

Але угода за участі Катару Росії вигідна не лише політично — Анкара хоче мати й фінансові впливи в Африці. Проте існують ризики.

А вони в тому, що Росія прагне торгувати краденим українським зерном. Україна вже заявила, що будь-яка "зернова угода" за винятком Києва спонукатиме Росію красти більше зерна з окупованих територій України.

Чи готова Туреччина торгувати краденим? Експерти говорять: навряд. І все тому, що Туреччина останнім часом прагне показати себе у світі як доброчесного партнера, особливо в той момент, коли Анкара знову прагне на Захід.

Ідеться про те, що турецька преса пише, що Туреччина прагне вступити до ЄС, а також уже наблизилася до купівлі винищувачів F-16, продаж яких раніше блокували США.

"Ердогану зараз час задуматися про пріоритети, чи він хоче торгувати краденим зерном на крові українців, чи вибудовувати стратегічні стосунки із Заходом, тим більше в умовах, коли потрібно повертати рівень своєї валюти й виходити з глобальної кризи, залучивши додаткові інвестиції", — зауважує Джигун.

Туреччина — новий посередник Європи, а не РФ

Ще одним можливим наслідком зустрічі Ердогана та Путіна може бути розмова про наближення Кремля до прямих перемовин із Заходом. Москва не приховує своїх прагнень зменшити санкції та підключити її банки до SWIFT — обмеження діють і впливають на російську економіку.

"РФ не припиняє свої пропозиції до іноземних держав, Заходу й України про відновлення переговорів, щоб шукати способи для порозуміння, — зауважує політичний експерт Максим Джигун. — Цей трек існує, хоч іноді інформаційно приглушений. Звичайно, вони зацікавлені в цьому. Туреччину Росія розглядає як країну, яка може бути посередником у подібних перемовинах чи-то Росії з Україною, чи-то Росії із Заходом. Особливо якщо врахувати, що свого часу щодо "зернового коридору" вдалося досягнути домовленостей за посередництва Туреччини".

Тому Ердоган усе ще вірить в ідею Туреччини як пріоритетного посередника у відносинах між Україною та Заходом, Україною та Росією.

"Ердоган така людина, яка намагається будувати свій особистий імідж політика світового масштабу, котрий то відкриває газові родовища в Чорному морі, то запускає електрокари, розбудовує космічні програми, — продовжує експерт. — Окрім того, щоб витягти країну з кризи, в нього зараз є ще одне завдання — залишитися в історії як великий лідер Туреччини. Звичайно, він хотів би масштабуватися й може використовувати Росію як фактор тиску на Захід і навпаки. Це питання довгострокових задумів, а він думає про найближчий час. Ердоган реально прагне відновити перемовини про вступ країни до ЄС, адже розуміє, що це його останній термін, він більше не зможе балотуватися, якщо не змінить конституцію. Але потрібно завершити на позитивній ноті, а зробити це можна лише за сприяння Заходу".

Проте зараз експерти говорять, що в Ердогана немає важелів впливу на Захід, які можуть цікавити Путіна. А той якраз тисне, що Захід має "виконати свої зобов’язання щодо власного експорту зерна Росією". Мовляв, російський експорт зерна й добрив не підпадає під санкції Заходу, накладені через агресію в Україні, але в Кремлі заявляють, що "обмеження на платежі, логістику та страхування були перешкодою для постачань".

Тож зустріч у Сочі буде, найімовірніше, черговим етапом перемовин двох сторін. У нинішніх умовах Ердоган радше тиснутиме на Росію, прагнутиме стати посередником Заходу у відносинах із Росією, аніж навпаки.

Важливо Туреччина завершує та виграє. Чому Ердоган повернув командирів "Азову" та впустив до НАТО Швецію