Пам’яті волейболіста, музиканта, десантника Станіслава Макайди

23-річний Станіслав Макайда захищав Батьківщину у складі десантно-штурмового взводу 4-ї десантно-штурмової роти 2-ї десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. Хлопець загинув 24 лютого 2023 року, у річницю початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, під час штурму ворожих позицій біля Бахмута. 

Станіслав із самого дитинства був дуже непосидючим та енергійним, завжди у русі. Змалечку любив спорт. Удома хлопець проводив мало часу, частіше був із друзями, разом вони любили грати у футбол.

Мама Оксана пригадує, що вчитися у школі Станіслав не дуже любив. Казав, що навчання – то не його перевага, він спортсмен.

«Також він дуже любив займатися технікою. Як багато чоловіків, щось там крутив у машинах, тракторах. Часто з батьком і старшим братом ходили на рибалку, ця справа йому теж подобалася», – говорить жінка.

Вже коли трохи підріс, захопився волейболом. Юний спортсмен виступав за різні команди разом із старшим братом Владиславом. Вони брали участь у районних та обласних змаганнях з волейболу, здобували призові місця. 

Після школи Станіслав вступив до Українського гуманітарного інституту у місті Буча Київської області. Навчався на факультеті фізичного виховання, хотів стати вчителем фізкультури і мріяв бути тренером волейбольної команди.

«Паралельно із навчанням в інституті, Стас почав працювати у Києві та заробляти собі на навчання. Він якийсь час підпрацьовував на автомийці, потім на складі з розвезення екзотичних фруктів. Там він працював кілька років поспіль», – розповідає Оксана.

Окрім занять волейболом, Станіслав знався на музиці. Він освоїв гру на піаніно, грав на гітарі, трубі і навіть на гармошці. Сестра загиблого розповідає, що грі на музичних інструментах Станіслав почав вчитися із десяти років. Він відвідував хор у церкві Адвентистів сьомого дня, куди ходить родина, і там займався музикою.

Ще однією пристрастю хлопця були подорожі. Їздив по Україні, був у Будапешті. А будучи студентом, поїхав у Єгипет на відпочинок. Там він побував на екскурсії в Ізраїлі та Саудівській Аравії. Мама згадує, що Станіслав дуже хотів поїхати до Туреччини, а також відвідати Рим.

«Цього року ми з донькою поїхали до Туреччини. Я знаю, що мені це вже нічого не дасть. Але просто хотіла реалізувати його мрію…», – додала жінка.

На військову службу Станіслав потрапив у січні 2023 року. Після кількох тижнів навчань у Житомирі його підрозділ відправили на передову: десантники воювали поблизу Мар’їнки та Бахмута.

Мама розповідає, що у війську Станіслав змінився. Він подорослішав, змужнів. Через якийсь час боєць повідомив батькам, що підписав контракт із ЗСУ.

«Ми часто з ним спілкувалися на різні теми. Навіть коли він нам телефонував ще із Житомира, то я бачила, наскільки він змінився, подорослішав. І по голосу, і за думками йому було 30-35 років, а не 23. Я бачила по ньому, як йому там важко. Він намагався не скаржитися, але я це відчувала. Він мене заспокоював: «Все добре, не переживай». Але мені було важко», – пригадує Оксана.

Сестра Вікторія додає, що хоч Станіслав і не був сентиментальним, 14 лютого під час розмови він зізнався, що дуже сильно скучає за рідними. Він хотів уберегти від служби батька та брата, дуже переживав за них.

«Коли ми спілкувалися із ним з передової, то казали, що можна спробувати якось перевести його поближче до нас. Але він категорично відмовлявся, казав, що хлопців там не залишить. Казав, що Бог допоможе йому», – додає мама Оксана.

У військового була дівчина Вікторія, з якою вони планували створити сім’ю. Мама розповідає, що цього літа думали зіграти весілля. Та не склалося…

Підрозділ Станіслава 24 лютого пішов на штурм ворожих позицій біля Бахмута і потрапив під обстріл. Востаннє хлопець спілкувався з рідними 23 лютого, а вже наступного дня зв’язок із ним зник.

«Ще навіть в обід 24 лютого вони з братом переписувалися. А вже ввечері зв’язку не було. Під час останнього спілкування Стас сказав: «Дивіться, лиш не плачте за мною». Він щось відчував. Влад тоді відповів, щоб він перестав жартувати і був серйозним. Але Стас наполягав на своєму. Сказав, що він знає, про що говорить», – пригадала мама.

Станіслава шукали кілька тижнів. Була надія, що він поранений або потрапив у полон. 2 березня батьки отримали звістку, що їхній син зник безвісти, а 8 березня їм принесли сповіщення про його загибель.

Героя поховали 12 березня 2023 року у рідному селі Недобоївці Чернівецької області.

28 червня Станіславу мало би виповнитися 24 роки…

«Такий ще молодий, повний сил, йому ще тільки жити... Проте його життя обірвала війна. Можливо, не всі ми знали за життя Станіслава, але всі пам‘ятатимемо і вшановуватимемо його подвиг заради України, завжди!»,  – написала на своїй сторінці у Фейсбуці Недобоївська територіальна громада.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Станіслав Макайда, Хотинські вісті