Віктор Зубрицький балотується від «Єдиної Росії» на окупованих територіях, а колись був «креативним продюсером» 112-го каналу

«Детектор медіа» продовжує власний спецпроєкт про медіаколаборантів, які за власним вибором, без примусу, стали рупорами російської пропаганди на тимчасово окупованих територіях. Ми вже публікували текст про медіаколаборантів Херсонщини, про осередок російської пропаганди ТРК «Таврія», текст про медійників-зрадників з окупованої частини Запорізької області й матеріал про бердянську журналістку-колаборантку Юлію Ваченкову. Також ми публікували текст про те, що за законом загрожує українським журналістам, які пішли на співпрацю з ворогом. Цього разу ми розповідаємо історію Віктора Зубрицького, медійника-колаборанта, який починав свою кар’єру з обвинувачень в організації вбивства та дійшов до підозри в державній зраді.

В середині липня стало відомо, що засновник і колишній креативний продюсер каналу «112 Україна» Віктор Зубрицький балотується від партії «Єдина Росія» до російської Держдуми на окупованих територіях Запорізької області. У двох відеороликах він розповідає про те, як збирається допомагати українцям, які стали «повноправними громадянами нової держави на нових приєднаних територіях», а також про те, як за всіма новими «громадянами» російські чиновники буквально полюють, аби надати їм допомогу, гроші та роботу. Не забуваючи додати, як погано жилося українцям в Україні.

В біографії Зубрицького на сайті партії вказано, що він співпрацює з окупаційною владою та називає себе «радником очільника адміністрації Запорізької області», тобто колаборанта Євгена Балицького. Зубрицький, за даними джерел «Детектора медіа», справді тісно співпрацює з Балицьким, але його робота полягає зовсім не в допомозі українцям на окупованих територіях. Зараз прізвище Зубрицького могло трохи забутися, але у 2014 році він раптово став відомим широкому загалу — і все почалося зі «схеми Авакова».

Схема, «тітушки», «Контакт»

3 квітня 2014 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, розповідаючи про перебіг розслідування справи про вбивство учасників Майдану, показав схему. На ній ледь не центральною фігурою був невідомий широкому загалу Віктор Зубрицький, представлений як керівник такого ж невідомого медіахолдингу «Контакт», який був, за даними міністра, розташований за адресою реального й дуже популярного на той час каналу «112».

Із заяв міністра виходило, що Зубрицький координував медіа, як були наближені до попереднього очільника МВС Віталія Захарченка, щоб дискредитувати протестувальників на Майдані. І для цього спілкувався із «широким колом дуже відомих медійників», яких Аваков не назвав ані тоді, ані пізніше. Понад те, Аваков стверджував, що Зубрицький також причетний до координації безпосередньо «тітушок» і їхніх нападів на учасників протестів.

Окрім Зубрицького, на схемі були й інші медійники. Одним із них (без фото) був Дмитро Носиков, на той момент — продюсер чергового невідомого продакшену, який пізніше був дотичний до каналів «Наш», ТVi, NewsOne. Після публікації схеми Авакова він сам підтверджував «Телекритиці» (тодішня назва «Детектора медіа»), що спілкувався і з Зубрицьким, і з Юрієм Федьком, одним з очільників МВС на той час — але заперечував участь у скоординованих діях проти Майдану.

Найвідомішим із медійників на тій схемі був Жан Новосельцев, колишній ведучий «Грошей» на каналі «1+1», який на той момент уже пішов із каналу та заснував власний медіаресурс «Гром. ТБ». Ресурс цей у той час поширював багато дивних і скандальних матеріалів про Майдан і не тільки. Наприклад, саме на ньому активно розкручували історію про катівню, яка начебто існувала в захопленій протестувальниками Київраді. Доказів існування цієї «катівні» не знайшли.

Ці чи подібні історії, з яких виходило, що на Майдані стоять якісь садисти, злодії, повії чи вбивці, тоді регулярно з’являлися в наближених до влади проросійських українських медіа. Згадаймо, наприклад, медіаплан, який розшукав «Бігус.інфо» та з якого витікало, що частину цих провокацій вигадував тодішній ведучий каналу «1+1», а нині депутат Олександр Дубінський.

Схожі матеріали поширював чи створював і канал «112» — і тут потрібно ще трохи історичного екскурсу.

Канал запустили буквально напередодні Майдану, за президенства Януковича. Він швидко отримав купу регіональних ліцензій, які потім об’єднали з порушенням їхніх умов у загальнонаціональний канал інформаційного мовлення. Зауважмо, що очевидні порушення чомусь не бентежили тодішній склад Нацради. Про амбітні плани каналу, який іще тільки планували запускати, розповідали влітку 2013 року його генеральний продюсер Олексій Семенов та Андрій Подщипков, який називав себе його власником. Серед іншого, канал планував висвітлювати роботу правоохоронних органів. Після публікації «схеми Авакова» декілька людей розповідали, що «112» навіть мав спільний проєкт із МВС — ішлося про доступ до оперативної бази МВС злочинів і подій, що відбувалися в Україні, майже в реальному часі. Фантастична відкритість, особливо для тих часів, з боку МВС.

Після старту «112» дуже швидко приростав аудиторією, зокрема завдяки новітнім технологіям, динамічній роботі та якісним новинам. І показом подій на Майдані, які канал транслював чи не цілодобово.

Але вже за 50 днів роботи каналу й експерти, і якісні видання помітили, як він почав хилитися у провладний бік. З новинами все було гаразд, але з’явилися репортажі про ті ж самі «катівні», про «наругу над людьми» на Майдані, про «напади на журналістів», достовірність яких викликала сумніви (були навіть підозри, що то була спланована провокація). У той час медіатаблоїд «Дуся» дістав листа від частини колективу каналу, в якому звинувачували редакторку ефірного мовлення Світлану Орловську, яка працювала через тиждень із Тетяною Гончаровою, в тому, що саме на тижні Орловської виходять найскандальніші та провокативні матеріали. І Семенов, і колектив заперечували ці закиди.

І розказували, що на каналі показують і пікетування домівок українських високопосадовців Автомайданом — аби довести, що серед власників каналу немає представників влади, які, на думку Семенова, не дозволили б на своєму каналі демонструвати щось подібне (до речі, саме цей аргумент на доказ «незалежності» каналу наводив пізніше і Зубрицький). При цьому в багатьох у медіаспільноті поставали запитання щодо того, хто є реальним власником каналу.

Офіційно ним був, як ми вже зазначили, нікому невідомий Андрій Подщипков, а одна із супутникових ліцензій каналу належала такий собі Ользі Зубрицький, співвласниці каналу та, як розповідав «Телекритиці» Подщипков, його сестрі. Про самого Зубрицького та його причетність до каналу «112» до моменту появи схеми Авакова в медіа не писали.

При цьому Подщипков, якого протягом 2014-2015 років Зубрицький неодноразово називав власником і головним інвестором каналу, мав безпосередні зв’язки з тим, кого у 2014 році медіа наполегливо називали реальним власником каналу, — Віталієм Захарченком, на той час міністром внутрішніх справ України. Наприклад, Подщипков, як з’ясували журналісти «Наших грошей», до Революції гідності був радником голови правління «Банку Ринкові технології», що належав сім’ї Захарченка.

На тій славетній аваківській схемі Зубрицький і сам був пов’язаний із Віталієм Захарченком і з іншими людьми — окрім Новосельцева, в ній, наприклад, фігурував організатор тітушок Євген Жилін. Аваков говорив, що координуючи й медійні, й реальні атаки на Майдан, Зубрицький зідзвонювався з іншими учасниками схеми «двісті-триста разів» за три тижні. Сам Зубрицький казав, що з деякими людьми зі схеми навіть не знайомий, а з Жиліним «зідзвонювався» декілька разів. Так само як і з Віталієм Захарченком, якому Зубрицький начебто пропонував «цілий ряд медійних проєктів» для каналу «112». Але при цьому заперечував, що був його підлеглим чи виконував якісь накази ексміністра.

Після справи Павла Шеремета вся країна знає, чого варті «схеми Авакова», показані на пресконференціях. Так само, але з меншим резонансом, зламалася і перша, про Майдан: уже за кілька місяців після пресконференції суд за позовом Жана Новосельцева визнав недостовірною інформацію Авакова та його коментарі щодо цієї схеми. Після рішення суду її тихенько прибрали із сайта МВС. Пізніше й Зубрицький заявляв, що виграв справу проти Авакова, а у 2015 році суд визнав, що інформація зі статті «ЛігаБізнесІнформ» про те, що Захарченко є кінцевим бенефіціарним власником «112», є недостовірною та псує репутацію каналу. 

З Полтави до Києва

Попри численні публікації про Зубрицького в медіа протягом 2014–2018 років, його біографія й досі не дуже повна. Наприклад, у більшості джерел, включно з Вікіпедією, вказано, що він народився в Полтаві — але сам він зазначив на сайті «Єдиної Росії», що народився в Миколаєві, а вчився, за власною заявою, на Донбасі. Попри це, в Полтаві він жив — і багато, можна навіть сказати плідно, працював. У полтавських медіа про нього згадували як про керівника організації «Комітету розвитку студентських міжнародних відносин», яка мала на меті «патріотичне виховання» молоді. Для цього, як писали медіа, він привіз і начебто за власні гроші відремонтував танк Т-34, який установили в місті як пам’ятник.

Але не тільки історія цікавила Зубрицького: по-перше, він, як писав тоді журналіст Артем Шевченко, мав бізнес із нерухомістю. По-друге, принаймні з 2006 року він брав участь у політичних кампаніях — наприклад, під час позачергової виборчої кампанії мера міста в листопаді 2006 року працював на кандидата в мери Віктора Животенка, який програв зрештою іншому кандидату, Андрію Матковському. Відомо, що він знімав і розміщував піарні ролики на користь свого кандидата, а також проти конкурента. І навіть був свідком у позові кандидата, який програв, — оскільки мав запис, що свідчив про підкуп виборців із боку Матковського. Правда, це не допомогло й вибори Матковський програв.

«Детектор медіа» поговорив із людиною, яка співпрацювала із Зубрицьким на початку його роботи в Києві (про що нижче), і вона підтвердила, що в Полтаві той був доволі відомим на початку 2000-х: «Здається, у 90-х він касети продавав, я так розумію, від касет перейшов до надання медіапослуг: знімав замовні фільми, крутився в медійній сфері. На полтавському ринку про нього ходили легенди, що він робить різні брудні справи, займається піаром. Працює на того, хто платить».

Про початок кар’єри Зубрицького-бізнесмена відомо мало: зараз у реєстрах немає пов’язаних із ним якихось фірм, окрім тієї студентської ГО, а також є згадка про єдину нерухомість, що йому належить у Полтаві. А от про його активність у сфері медіа та політичного піару відомо суттєво більше.

Окрім мерської кампанії 2006 року, за три роки, у 2009-му, його затримали та звинуватили як фігуранта доволі гучної справи — замаху на вбивство підприємиці Філі Жебровської, генеральної директорки ВАТ «Фармак», фармакологічного підприємства. В неї стріляли та поранили біля власного будинку в Києві — а за чотири місяці затримали не тільки того, хто стріляв, а й організатора — власне, Зубрицького. До 2012 року він перебував за ґратами, але вини своєї не визнав — і стверджував, що і він, і спільник, який, за версією слідства, стріляв у Жебровську, знімали розслідування про якісь злочини на «Фармаку». І начебто саме через ці зйомки спільник Зубрицького опинився біля її будинку, на тому моторолері, з тим шоломом і мобільним телефоном, який купив на доручення Зубрицького. Фільм-розслідування ніхто не побачив, як і суд над звинуваченими — оскільки у 2012 році в житті Зубрицького та всієї країни сталася важлива подія: замість Могильова тодішній президент Янукович призначив керувати МВС очільника полтавської податкової міліції Віталія Захарченка.

Чи були знайомі в Полтаві Захарченко й Зубрицький, достеменно невідомо. Наприклад, одне джерело «Детектора медіа» стверджувало, що Зубрицький — кум Захарченка. Але підтвердити цю інформацію «Детектору» не вдалося. Та після отримання посади керівника МВС полтавським податківцем Зубрицького відпускають — спочатку під домашній арешт, а згодом узагалі закривають справу. І саме тоді Зубрицький починає бурхливу діяльність у сфері медіа вже в Києві.

За даними того ж Артема Шевченка, Зубрицький опинився на волі наприкінці лютого 2012 року — а 30 липня офіційно стартувала передвиборча кампанія в парламент. І в цей час за кількістю джинси, прихованого піару влади та замовних матеріалів проти лідерів опозиції (нагадаємо, що Тимошенко в той час усе ще сиділа в тюрмі, а обличчям опозиції в той час були Тягнибок, Яценюк і Кличко) лідирував державний УТ-1: на ньому щодня виходила так звана політична реклама (хоча глядач про те, що це саме реклама, не здогадувався), в якій «мочили» опозицію. Знімали прихованою камерою, влаштовували провокації — і показували потім усе це під назвою «Останнє попередження». Зараз усіх цих відео не знайти, але в одному з таких роликів натякали, що, мовляв, саме Тимошенко й «Батьківщина» причетні до так званих терактів у Дніпрі. А робила вона це для того, аби зіпсувати імідж Януковича під час «Євро-2012». Саме ці програми, як з’ясували журналісти, виробляв продакшен «V-tv». За свідченням «Детектору медіа» людини, яка працювала в цій компанії декілька місяців (вона попросила про анонімність, оскільки й досі працює в українських медіа), фізично продакшен розташовувався в самому «Олівці», тобто ділив кімнати з державним телеканалом УТ-1.

Про продакшен було мало що відомо, але вже після публікації «схеми Авакова» і Носиков, і Жан Новосельцев стверджували, що Зубрицький під час зустрічей із ними представлявся саме керівником продакшна «V-tv». І був, на думку Новосельцева, знайомий із «керівництвом країни», а на думку Носикова — «небідною людиною», яка сама могла утримувати й створити на власні гроші канал «112». Людина, яка працювала у «V-tv», також підтверджує: керівником цього продакшену був Зубрицький, Подщипков теж був залучений до роботи студії. Сам Зубрицький так і не відповів на запитання про свої відносини з продакшеном «V-tv», але ніколи прямо не заперечував своєї дотичності та навіть стверджував, що є автором, режисером і продюсером більш ніж «70 фільмів, які виходили під різними брендами». Які саме це «бренди», він так і не сказав.

Як стверджує співрозмовник «ДМ», який працював у продакшені«V-tv», саме там, на УТ-1, і зародився канал «112» завдяки зустрічі з Олексієм Семеновим, який у той момент пішов із НТКУ та всюди просував свій проєкт «соціальної телемережі "Say.TV"».

«Ще до початку "112" вони працювали вдвох, такі провінційні, їх узагалі в Києві ніхто не знав у 2012 році. Семенов всюди ходив і продавав свій Say.tv, якого Хорошковський хотів позбутися, оскільки він вклав у цей актив багато грошей, але з нього нічого не виходило (про звʼязок Хорошковського, співвласника каналу «Інтер», та проєкту "Say.tv" неодноразово розповідали джерела "ДМ", але Олексій Семенов це заперечував. — "ДМ"). Потім їм хтось зробив ролик, здається, з УТ-1, що начебто їхня технологія поєднання соцмереж і телебачення працює, і Хорошковський його продав, — "ментам", як тоді говорили. Потім мені сказали, що ті самі "менти" виставили умову (Семенову. — "ДМ"), що ти оце нам продав, і тепер ти ж маєш щось із цим робити. Так у травні-червні 2013 року почали будувати 112-й канал. Подщипков був формальним керівником цього каналу, але Зубрицький насправді керував», - стверджує співрозмовник «ДМ», який працював у продакшені«V-tv».

Чутки про «ментів», які купили та розвивають новий телевізійний актив, могли б залишитися чутками, але в той момент, одразу після виборів, буквально будь-хто, наближений до «сім’ї» Януковича, активно скуповував медіаактиви — вони були у Арбузова, у Курченка, у Клименка. Логічно, що і Віталій Захарченко мав завести собі якийсь канал.

І Семенов, і Подщипков запевняли, що жодного відношення до каналу Захарченко не мав — а головним інвестором є Подщипков, який «заробив капітал на торгівлі мінеральними добривами». Понад те, про Зубрицького теж жодного разу не згадували до появи «схеми Авакова». Але цікава деталь: канал розташовувався в будівлі на вулиці Зоологічній, у якій раніше був головний офіс «VAB банку». Артем Шевченко писав, що банкір Сергій Максимов, який був головою Спостережної ради «VAB банку», а після цього перебував за ґратами через обвинувачення у фінансових махінаціях у Лукʼянівському СІЗО, був одним зі співкамерників саме Віктора Зубрицького. Цікаво, що Максимов так само вийшов на волю до суду, а потім утік із країни — а будівля якимось чином опинилася в розпорядженні каналу, який наполегливо повʼязували з «ментами».

Отже, Зубрицький неодноразово заперечував свої зв’язки із Захарченком, а також усюди фігурував як «керівник медіахолдингу “Контакт”», але в липні 2014 року раптово заявив, що звільняється з каналу «112», де, як з’ясувалося, весь цей час він обіймав посаду «креативного продюсера». Понад те, у 2019 році він заявив, що Подщипков, якого він сам і всі причетні включно із Семеновим називали власником і головним інвестором «112», ніколи не був реальним власником каналу. Зі слів Зубрицького, власником та інвестором каналу був він сам, ідея каналу належала йому ж і Єгору Бенкендорфу, який «навчався у школі "112"». Ідея каналу, за словами Зубрицького, належала саме йому, оскільки він не знайшов жодного медіа, яке б розповіло про його історію «несправедливого обвинувачення», оскільки в країні всі боялися говорити правду про міліцію (йдеться про часи Януковича). А Подщипков, як говорив Зубрицький, був його «знайомим із Полтави, який працював у орендованому магазині на автовокзалі та продавав мобільні телефони». З незрозумілих причин Зубрицький «ставився до нього з теплотою» та просто взяв на роботу, а пізніше переписав на нього канал. Свої родинні зв’язки з Подщипковим Зубрицький назвав міфом. І, як показали наступні роки, в міфах він справді розбирається.

Після «112»

Після звільнення з каналу «112» Зубрицький пообіцяв працювати на «міжнародну медійну» компанію та розвивати всесвітню мережу каналу «112» за кордоном. І залишив країну — причому переїхав у Росію, а не в Європу чи США, де мав би розвивати мережу каналу «112». Тоді ж він опинився в розшуку, навіть міжнародному — попри виграші Зубрицького в суді проти Авакова з його «схемою», МВС продовжувало його розшукувати за цілою купою статей, насамперед за умисне вбивство двох чи більше осіб за попередньою змовою, а також за умисне знищення та пошкодження майна (ч.2 ст.115, ч.2 п.7 ст.115, ч.2 п.12 ст.115, ч.2 п.1 ст.194 ККУ). Згодом його зняли з розшуку в Інтерполі, але українські правоохоронці — ні. Він і досі в розшуку, що підтверджують дані загальнодоступних реєстрів; актуальність даних підтвердив співрозмовник «ДМ» у правоохоронних органах.

Тобто, перебуваючи за межами країни, Зубрицький справді почав розвивати міжнародну активність — але зовсім не в тому напрямку, в якому обіцяв.

Ще у квітні 2014 року, перебуваючи в Україні, Зубрицький звинуватив міністра внутрішніх справ Арсена Авакова в тому, що той причетний до розстрілу протестувальників на Майдані. І пригрозив «викриттям» цієї причетності. А вже за пів року почав систематично просувати історію про «снайперів» на Майдані, «державний переворот» й інші меседжі, дуже суголосні російській пропаганді, — але під обкладинкою «західного» продукту. Він став продюсером начебто американського продакшену під назвою «ID Pictures», який випустив скандальний фільм під назвою «Бійня на Майдані». Це була типова пропагандистська агітка, де розповідали про озброєних до зубів протестувальників і невинних «беркутівців», страшний «Правий сектор», який начебто під керівництвом українських опозиційних політиків влаштував бійню, аби привести їх до влади.

Згодом з’ясувалося, що це лише початок: група одних і тих самих людей, серед яких Ігор Лопатьонок, колишній українець, який переїхав в Америку, американський режисер Джон-Бек Хоффман, італійська продюсерка Елеонора Граната-Дженкінсон, сам Зубрицький і врешті-решт американський режисер Олівер Стоун, назнімали купу проросійських конспірологічних фільмів. Це та сама «Бійня на Майдані», а також «Україна у полум’ї», «Нерозказана історія України» й інші. Героями цих типових, навіть оформлених однаково агіток ставали Віктор Медведчук, «грузинські снайпери», «снайпери з Прибалтики», «беркутівці», а також Володимир Путін, якій піарив Медведчука та розповідав про «один народ», про «державний переворот», про «іхтамнетов» — а Олівер Стоун радо підспівував йому. До речі, принаймні в одному фільмі продюсером вказаний і Єгор Бенкендорф, який заявив, що потрапив у список продюсерів через «адаптацію» пропагандистської стрічки для українського ринку.

Паралельно з кампанією проти Майдану (нагадаємо, що саме в координації інформаційної атаки на Майдан полягали звинувачення на адресу Зубрицького з боку Авакова) тривала довга й нудна історія з продажем невідомо кому каналу «112», що врешті-решт призвела до взаємних звинувачень колись дружного дуету Подщипков — Зубрицький.

Одна за одною протягом декількох років сипалися заяви: «волелюбний» 112-й канал намагається «віджати» Порошенко. Потім — купити. Потім канал начебто купував депутат і бізнесмен Олександр Онищенко. Або так: канал «віджимають» в обмін на закриття справи проти Зубрицького. Каналкупує Фірташ. Канал купує Онищенко — але на користь Порошенка. І знов по колу.

Всі ці заяви, плівкий документи, якими розмахували на доказ цих намагань купити канал одночасно такі різні люди як Сергій Лещенко й Олександр Дубінський, показували в ефірах, обговорювали в студіях усіх українських каналів, писали про це статті та розслідування.

Бували й відверті провокації. Наприклад, видання «Обозреватель» оприлюднило фрагмент запису Олександра Онищенка, якого за кадром інструктують, що та як говорити начебто в «прямому ефірі» — аби краще пояснити глядачам, як йому погрожує влада та який Порошенко корупціонер. Згодом з’ясувалося, що голос за кадром, який інструктує Онищенка, належить Зубрицькому — начебто він готував інтерв’ю з бізнесменом-утікачем для багатостраждального каналу «112», але канал його так і не показав.

Зубрицький потім стверджував, що він сам «злив» фрагмент запису, аби викликати інтерес до розмови з Онищенком, а «112» не взяв запис, бо злякався. Водночас російський опозиційний політик Ілля Яшин, який зараз перебуває за ґратами в Росії через його розповідь про злочини російської армії в Бучі, заявив, що «плівки Онищенка», якими бізнесмен погрожував викрити корупцію Порошенка, — спецоперація Кремля. А Зубрицький у цій операції є «ключовим менеджером» і працює безпосередньо на Владислава Суркова, на той момент помічника Путіна та куратора всього «українського напрямку». Зубрицький, звісно, все заперечував — і погрожував судом Яшину (як і в більшості інших випадків, обіцянку про суд Зубрицький не виконав). Він також заперечував, що живе в Москві, і сказав, що живе в Криму.

Історія з викриттями, які обіцяв Онищенко, плівками, записами, які він начебто надав «західним спецслужбам», закінчилася майже нічим. Сам Онищенко потрапив під американські санкції (саме як корупціонер), написав книжку про своє життя в Україні, деякий час тихесенько жив у Німеччині, згодом отримав громадянство Росії і, можливо, живе там зараз — принаймні, регулярно бере участь у російських змаганнях із конкуру. Саме коні, а не якісь там корупційні скандали — справжня пристрасть депутата-втікача.

А от історія з продажем каналу «112» тяглася й далі. Очевидно, що актив, який після втечі всієї владної верхівки в Росію фактично став нічиїм (офіційно він належав трудовому колективу, потім його переоформили на підставну фігуру), справді цікавив і владу, і так звану опозицію. Але Порошенко не ризикнув запровадити проти каналу санкції і, можливо, не зміг домовитися про купівлю, — тож канал продовжував працювати, все більше перетворюючись на пропагандистський.

Врешті-решт Подщипков повідомив, що кінцевим бенефіціаром каналу все ще є він, а його переоформлення на німецького громадянина Едуарда Каца — рейдерське захоплення. Сам Подщипков у той час просив притулку в Бельгії — принаймні, він так заявляв. Зубрицький, навпаки, заявляв, що продаж був легальним, що він сам брав участь у продажу каналу, а Подщипкова використовують якісь невідомі «шахраї». Подщипков навіть на деякий час раптово з’явився в Україні та намагався брати участь у виборах у Верховну Раду у 2019 році — але потім так само зник у невідомому напрямку.

У підсумку «112» не продали ані Порошенку, ані Онищенку, ані невідомому німецькому громадянину — його придбав спільник Медведчука Тарас Козак. І Зубрицький на деякий час майже зник з інформаційного поля України — але не зовсім і не назавжди.

Ще у 2016-му Міністерство оборони з посиланням на свою розвідку повідомляло, що задля дестабілізації ситуації в Україні російські спецслужби використовують вірян УПЦ МП. Ті в той час організовували так звану «Хресну ходу за мир», у який брали участь люди з різних частин країни, «далекі від політики». Віряни, правда, чомусь ішли з георгієвськими стрічками та портретами Миколи ІІ, а підтримували акцію здебільшого проросійські політики. Хода викликала неабияку напругу в суспільстві та в політичних колах. А розвідка МО назвала саме Зубрицького причетним до організації цього маршу «миру». Зубрицький передбачувано заперечувавсвою участь.

Одним із тих, хто тоді схвально оцінив цю «мирну ініціативу», був щойно звільнений із тюрми блогер Руслан Коцаба. Не він один, адже багато хто з представників «Опозиційного блоку» та «За життя» теж розповідав про корисність цієї ініціативи. Але Коцаба теж — і надалі як «блогер-політв’язень» багато працював над просуванням вигідних для Кремля ініціатив та інформаційних кампаній. Цікаво в цій історії наступне: крім постійної роботи на каналах, які належали Медведчуку, Коцаба розвивав і іншу бурхливу діяльність, зокрема, працював на 17-му каналі (реінкарнації «Гром ТБ» вже згаданого вище Жана Новосельцева, який і під час Майдану, і пізніше влаштовував якісь телемости із сепаратистами й інші інформаційні провокації), а також регулярно публікувався на платформах так званого «СБУ» — Союзу блогерів України. Цікаво, що Зубрицький сам розповідав «Детектору медіа», що вигадав цю торгову марку та подарував її Коцабі. У неї цікава історія: її першим власником в офіційному бюлетені «Промислова власність» (2013 рік, том 15, книга 2) є Богдан Валентинович Прасок. Прасок, як і Зубрицький, із Полтави. І саме його на маловідомих сайтах влітку 2013 року називали організатором масових поїздок «для участі в мітингах і демонстраціях». А також пов’язували його з МВС і тим самим «V-tv». Згодом ця сама торгова марка «СБУ» стала належати такий собі Тетяні Поп — також учасниці мережі просування кремлівської пропаганди в Україні, яку нещодавно засудили заочно на 12 років, зокрема за колабораціонізм і виправдання збройної агресії Росії проти України. Самого Коцабу судять за обвинуваченням у державній зраді, але він, звісно, перебуває в США та нещодавно доєднався до чергового політичного голема Медведчука в Росії. Можна сказати, що в Зубрицького широке та цікаве коло дружніх і ділових зв’язків. І хоча багато людей із цього кола під санкціями, єдина й остання спроба ввести їх проти нього була у 2016 році: тоді ініціативною групою депутатів був складений так званий «список 21», у який входив і колишній креативний продюсер каналу «112», разом із Захарченком, Азаровим і Януковичем. Але Рада провалила голосування за цю пропозицію.

«СВО 112» і телеканал «113»

Тепер Зубрицький балотується в російський парламент на окупованих територіях Запорізької області. Про обставини його життя теж мало відомо — на відміну від життя його родичів. Як з’ясував «Детектор медіа», Ольга Вікторівна Зубрицька (сам він вказує у фейсбуці, що зараз без пари) розвинула бурхливу діяльність у Криму. Ексвласниця каналу «112» і торговельних марок, пов’язаних із каналом, а також його супутникової ліцензії, зараз має на окупованому півострові чималий бізнес.

По-перше, це житловий комплекс «Дача доктора Штенгольца» в Алушті — будівля розташована в ста метрах від центральної набережної міста, в ній продають і здають в оренду апартаменти «з дорогими меблями», басейном, саунами та спа-комплексом. У цьому ж будинку є тематичний ресторан «Жюль Верн» — який теж належить Зубрицькій (в одному з піар-матеріалів вона розповідала, що її чоловік дуже любить Жюля Верна). Зубрицька розповідала в інтерв’ю про свій «креативний» ресторан, брала участь у президентський програмі «соціальних ліфтів» «Россия — страна возможностей», презентувала свій бізнес голові анексованого Криму Аксьонову на виставці — тобто повністю інтегрувалася в нове життя в новій країні. Правда, як вона говорила, «2022 рік став складним» для власників готельного та ресторанного бізнесу в Криму — але причини такої «складності» не уточнила.

Окрім ресторану, в житловому комплексі, що належить Зубрицькій, розташований науково-розважальний комплекс для дітей «Страж Імперії», який також належить Зубрицький. Вона також розповідала, що володіє ресторанним комплексом «Машина часу» в селі Перевальному недалеко від Сімферополя. При цьому в реєстрах вона вказує як адресу реєстрації будинок у котеджному містечку «Ніколина гора» за 22 кілометри від Москви.

Зубрицький схвально відгукується про той самий «Страж Імперії»

Андрій Подщипков, згідно з українськими реєстрами, теж володіє (або володів до початку повномасштабного вторгнення) нерухомістю в Криму — йому належить квартира на 123,8 метра в будинку під пафосною назвою «Імператор» у Лівадії (квартири меншого розміру зараз продають за 70 мільйонів рублів). В одному реєстрі також вказано, що він володіє всім цим будинком, однак підтвердити це «ДМ» не вдалося.

Про самого Зубрицького в російських і українських реєстрах знаходиться мало — хоча теж є дещо цікаве. Наприклад, у 2021 році громадянин Російської Федерації Зубрицький зареєстрував і досі є єдиним власником приватного охоронного підприємства «Ярд» у Москві. Цікаво, що вже у 2023 році, в січні, він зареєстрував й іншу фірму зі схожим родом діяльності — «СВО 112». Це приватна охоронна фірма, зареєстрована в Мелітополі. Розшифровується її назва не як «спеціальна воєнна операція», а як «служба воєнізованої охорони». А «112», напевне, улюблене число Віктора Зубрицького.

На цьому список фірм, пов’язаних із Віктором Зубрицьким, закінчується, але є ще один Зубрицький — Ян Вікторович. У 2013 році він навчався в КПІ, потім переїхав за кордон, принаймні деякий час жив у Казахстані, працював в IT-компаніях. А у 2023 році раптово став генеральним директором і власником зареєстрованої в Мелітополі ТОВ «Телеканал 113». Поки що слідів діяльності цієї компанії виявити не вдалося.

Більше відомо про роботу компанії Зубрицького-старшого: як стверджують джерела «ДМ» у правоохоронних органах, це воєнізована охоронна фірма зараз займається рейдерством: захоплює українські компанії, допомагає змінити власників на користь окупантів чи колаборантів. «За даними СБУ, наразі Зубрицький обіймає посаду заступника керівника воєнізованої охорони — це окрема служба, щось типу правоохоронного органу у підпорядкуванні Балицького, захоплює приватний бізнес». Також джерело вказує, що у Зубрицького тісні зв’язки з «еленерівцями». Перевірити чи підтвердити ці дані з незалежних джерел «ДМ» не вдалося. Віктор Зубрицький на момент публікації не відповів на запитання «ДМ».

У відповідь на запит «ДМ» до СБУ про те, чи є провадження щодо Віктора Зубрицького, спецслужба відмовилася надати інформацію, посилаючись на Закон про контррозвідку та заборону розкриття даних щодо «проведення або непроведення контррозвідувальної діяльності». Водночас джерело «ДМ» у правоохоронних органах стверджує, що провадження щодо Зубрицького є — і одразу за трьома статтями: державна зрада, колабораціонізм та пособництво країні-агресорці. «СБУ за нього добряче взялася. І рано чи пізно його притягнуть до відповідальності».

 Дисклеймер: визначити, чи є людина колаборантом, може лише суд після проведення відповідного розслідування. Такі розслідування зараз ведуть СБУ та ДБР. Детальніше читайте тут.

«Детектор медіа» публікує серію матеріалів про тих медійників, які добровільно та свідомо, не випадково, без примусу чи непереборних обставин, вирішили співпрацювати з ворогом.

Редакція зазначає, що публікації засновані на повідомленнях СБУ та інших правоохоронних органів, власних джерелах видання в медійному середовищі та особистому спілкуванні з колегами, які були свідками колаборації українських медійників із російськими окупантами. Ми припускаємо, що можемо не знати всіх обставин життя людей, які перебували та перебувають в окупації, та можемо не мати всієї інформації. Але намагаємося перевірити її в усіх доступних нам джерелах.

Також ми закликаємо українських громадян, які були свідками переходу на бік Росії українських медійників, надсилати нам у редакцію інформацію про факти такої співпраці.