“Італієць” та його “наркотичні” кол-центри

За мережею нелегальних компаній із виманювання грошей та підпільної торгівлі наркотиками може стояти наркопідприємець на прізвисько «Італієць».

Італія традиційно є одним із ключових перевалочних пунктів для постачання наркотиків із країн третього світу – Азії, Африки, Близького Сходу – до багатих європейських столиць.

Завдяки протяжному узбережжю та численним островам, куди регулярно прибувають мігранти та вантажні судна, Апеннінський півострів приваблює як аферистів-дилетантів, так і великих гравців.

Одним із них є українець Олег Куцурук, на прізвисько “Італієць”, який тривалий час контролював наркотрафік у кількох невеликих, але важливих регіональних портах, але потім, потрапивши на радари Фінансової гвардії, вирішив розширювати бізнес в Україні.

Італійська феєрія.

У липні цього року поліцейські Італії знайшли у морі біля берегів східної Сицилії дві тонни кокаїну.

Влада вважає, що вартість знайденої речовини становить близько $450 млн.

Наркотики були заховані у пластикових контейнерах та пов’язані мотузками.

На думку офіцерів, це було зроблено для того, щоб вантаж не намок і не пішов на дно.

Слідство вважає, що партію було скинуто з вантажного судна для екіпажу іншого корабля.

- Реклама -.

Це один із багатьох випадків, коли наркотики залишаються “безхазяйними”, або потрапляють до рук правоохоронців навмисне, щоб відволікти їх від ще більших потоків, або ж банально “поділитися” таким чином для більш спокійної роботи в майбутньому, розповідають учасники цього “ринку”.

Саме на таких операціях і “погорів” “Італієць”, якого ледь не затримали під час спроби “передачі” такого хабара представники італійської служби національної безпеки.

Тоді “італієць” скинув товару більш ніж на 850 млн євро.

Можна лише уявити, які грошові потоки він в такий спосіб реально захищав.

У цей момент він вирішив, що справи в Італії слід поступово згортати і зосередитися на роботі в Україні.

Що відомо про Куцурука? Згідно з відкритими даними, Куцурук Олег Ігорович 03.09.1998 року.

Ідентифікаційний номер: 3604002374, паспорт КЛ №036237, виданий Стрийським МВ ГУМВС України у Львівській області 03.09.2014 року, зареєстровано: Львівська область, Стрийський район, с.

Кавсько, вулиця Польова, будинок.

23, кв.2.

Виходець із глухого карпатського села на Прикарпатті, “Італієць” рано втратив батька, а мати швидко після цього переїхала на заробітки до Неаполя.

Хлопець ріс на вулиці у не найкращих компаніях, вищої освіти не здобув, навіть школу закінчив ледь – лише з поваги до бабусі, матері батька, яка фактично його виростила до повноліття.

Перші наркотики спробував у пуританському Івано-Франківську приблизно о 15, але вже до 23 зрозумів, що набагато вигідніше бути продавцем, ніж споживачем.

Так наркоторгівля стала його коледжем, університетом та першим робочим місцем.

Перша мережа покривала західні області – Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Волинську.

Тільки на Закарпатті та Чернівцях не пускали місцеві наркодилери.

Одного разу, гостя у матері в Італії, майбутній наркобарон познайомився з місцевими дилерами та відкрив для себе європейський ринок: у рази багатший, платоспроможніший, різноманітніший, вимогливіший, ніж в Україні.

Тут ніхто не вважав партії кілограмами лише тоннами.

Гроші ніхто не рахував сотнями доларів – лише у мільйонах.

“Італієць” загорівся ідеєю підкорити нову вершину.

Основою мережі у Європі мають стати працівники з України.

Оскільки йдеться переважно про старших жінок та чоловіків (перші сидять з італійськими бабусями та дідусями, а другі будують італійські автобани та готелі) – особливо розраховувати на їх попит не доводилося.

Але це – ідеальне “сарафанне радіо”, яке мало доносити “добру звістку” до молодих італійців – дітей та онуків немічних бабусь, керівників галерних будівель, просто місцевих мажорів і не дуже, які або ще нічого не знали про наркотики, або шукали” свого ” постачальника, не пов’язаного з італійською мафією.

Як “Італійцю” вдавалося обійти мафіозні клани – велика загадка.

Цілком можливо, що він ділився з ними.

Або ж не ділився – і ті здали його фінансової гвардії.

Наш герой ледь ноги забрав із чобіткового півострова, бо нікому не хочеться мати кримінальну справу, заведену в Європі, де відкупитися від суду набагато складніше, ніж в Україні.

“В Україну повернусь”.

Молода людина вирішила сконцентруватися на розвитку “бізнесу” в Україні.

Стара мережа поступово занепадала, проте на сцені з’являлися нові технології.

Наприклад – кол-центри.

Якщо раніше шахраї виманювали у людей гроші, змушували їх інвестувати у фантики чи продавали їм послуги дівчат легкої поведінки із приватних номерів, сидячи вдома, то тепер цей бізнес централізувався.

Скамери, які “розводили” всіх мастей – не просто приватна ініціатива, а багатомільярдна індустрія, в якій задіяні ІТ-технології, правоохоронні органи, банки, платіжні системи.

У таких кол-центрах є цілий штат психологів та психіатрів, які розробляють скрипти, які “ведуть клієнта” по “воронці продажів”.

Є також спеціальні “клоузери”, які закривають “угоди”, “джуни” та “мідли”, “тестувальники” та “девелопери”.

Вартість утримання такої мережі – близько 0,5 – 1 млн.

доларів на місяць.

Але це пил, порівняно з віддачею, яку вони приносять – у сотнях мільйонів.

Послугами таких центрів користуються онлайн-казино, сутенери, фінансові шахраї та, звісно, наркобізнес.

“Італієць” вирішив увірватися в цю діяльність “з ноги”.

Повернувшись із Апеннінського півострова, він найняв окрему бригаду “тітушок”, з якими пройшовся офісними центрами Львова, де розміщувалися колл-центри конкурентів.

Однією лише загрози рекетом та розгромом було достатньо, щоб два перші колл-центри погодилися перейти “під крило” “Італійця”.

Друга “хвиля” – коли “тітушки” виламали двері у кількох установах – дала ще кілька додаткових “партнерів”.

Незважаючи на те, що це були колл-центри казино і дрібних скамер, наш герой швидко переорієнтував їх на звичний для себе сегмент: наркоторгівлю.

Він звик до великих обсягів, і одразу почав масштабувати проект: усі колл-центри збудував в одній будівлі, встановив систему охорони та відеоспостереження, таймінг роботи на комп’ютерах та організував жорсткі психологічні тренінги.

Далі “Італієць” організував такі самі центри у всіх західних регіонах.

На його щастя, під час війни ніхто з правоохоронців йому особливо не заважав.

Що роблять кол-центри “Італійця”? “Супроводжують” продажі наркотиків через телеграм (дають вказівки закладникам та клієнтам, контролюють оплати, які зазвичай приходять у криптовалюті, вербують персонал), створюють нові канали продажів у білому та “чорному” сегменті Інтернету, а також агресивно нав’язують свої “продукти” рядовим коментаторам у facebook та twitter.

Імена “ланкових” у цьому великому наркоборделі відомі.

Це Марія Крокодилова, Вероніка Вибійоко, Юрій Пердиченко, Рефат Губріян (відповідає за контакти з правоохоронними органами; батько відомий у вузьких колах адвокат, який спеціалізується на витягуванні з в’язниці наркодилерів), Армен Кольченко, Михайло Бердичевський.

Окремо стоїть Соня Гризодубова на прізвисько Шмекс, яка, за деякими даними, є дівчиною Олега Італійця Куцурука.

Цікаво, що своє прізвисько вона отримала від звуку, з яким падає після чергової дегустації “новинок” з асортименту її хлопця.

Вона “технологічний директор” – відповідає за лабораторії з варіння синтетичних наркотиків у регіонах, а також за постачання імпортної сировини.

Варто зазначити, що жоден із цих персонажів не є вихідцем із Івано-Франківської області: “Італієць” з дитинства не вважав земляків надійними партнерами, тому шукав виконавців на посаді “проджект-менеджерів” виключно на схід від Дніпра.

Крокодилова та Вибійоко налагоджували мережі наркотрафіку у Харкові та Сумах.

Пердиченко, Губріяна та Кольченко наш герой взагалі привіз із окупованих територій Луганської області.

Бердичевський (попри своє прізвище) приїхав із Полтави, а Гризодубова – україномовна кримчанка, яка принципово поїхала навчатися до Львова після закінчення школи вже в окупованому Криму.

За кожним з них тягнеться щонайменше по 2-3 кримінальні провадження за дрібними хуліганськими статтями – розбиті вікна в магазині, пробиті шини в авто сусіда тощо.

Вони були потрібні для найближчого знайомства з тим, як працює система правосуддя, щоб залучити її представників до своїх мереж.

Втім, жодного з них ще не було притягнуто до відповідальності за організацію та збут наркотиків.

Як розповідають представники “середньої ланки” у холдингу “Італійця” – відсутність судимості і навіть підозр за цією статтею була однією з ключових вимог при прийомі на роботу.

Незважаючи на те, що зараз правоохоронці – і навіть народні депутати – постійно влаштовують рейди колл-центрами, бізнес тільки процвітає.

Насправді, як розповідають джерела в силових структурах, все, що роблять органи наркоконтролю в кол-центрах, – це “прицінюються” щодо того, яку “долю” їм попросити у мультимільйонерів, які сьогодні наркодилери.

Цинізм ситуації полягає в тому, що під час війни такі як “Італієць” та його команда не лише підривають боєздатність українців, висмоктують із них гроші, які могли б піти на підтримку Збройних сил чи саморозвиток, а й убивають майбутній генофонд нації.

Чому мережу “Італійця” ще не закрили, чому такі мережі в принципі продовжують існувати – питання відкрите і дуже болісне.

Без його вирішення Україна навряд чи має майбутнє і потенціал для перемоги над ворогом у найближчій перспективі.