"Перемагаючи дракона, Україна сама може стати драконом": інтерв'ю із заступником Кличка у КМДА, ч.I

Цього року осінній політичний сезон стартував як на тлі дискусій про можливі вибори в Україні, так і з традиційними осінніми відставками деяких високопосадовців. Окремою темою стало ще й питання повернення і відкриття е-декларацій можновладців. У столиці також вирує політичне життя з гучними і скандальними процесами. Про деякі з них "Телеграф" розпитав у лідера фракції "Європейська солідарність" у Київраді, заступника голови КМДА Володимира Прокопіва.

Чи потрібні країні та столиці вибори під час війни? Чому тема укриттів у місті стала такою гострою та з чим пов'язана активізація забудовників у Києві? Про це — у першій частині інтерв'ю з політиком.

Про нові завдання в КМДА

— Як заступник голови КМДА зі здійснення самоврядних повноважень тепер ви будете опікуватися ще одним напрямом роботи. Чому так сталося і чим саме тепер будете займатися?

— У розподілі повноважень мені додався екологічний напрям (департамент екології і всі відповідні комунальні підприємства). Така зміна пов'язана з тим, що потрібно було розвантажити заступника, який відповідає за ЖКГ — у нього надзвичайний об'єм роботи.

У нас відбулося органічне об'єднання двох департаментів — культурної спадщини і департаменту культури. Це назрівало дуже давно, адже ці відомства часто впритул перетинаються (дублюються певні функції і витрачається додатковий час на погодження і бюрократію. — Авт.). Зараз за ці обидва напрями буде відповідати заступник голови КМДА Ганна Старостенко. Вона — ефективний менеджер.

Про вибори під час війни

— Перейдімо до глобальних актуальних тем. В ЗМІ та соцмережах триває дискусія щодо доцільності проведення виборів в Україні під час війни. Цю тему кілька разівпублічно порушував президент, зокрема, натякнув на другий строк. Хоч 2019 року обіцяв вдруге не балотуватися. На вашу думку, чи потрібні зараз Україні і Києву нові вибори? З іншого боку, як за нинішніх умов можна уникнути узурпації влади з боку провладної політсили?

— Я підозрюю, що диму без вогню не буває, і коли запускають такі теми, це не просто так. Це робиться, щоб побачити реакцію суспільства, різних кіл на вибори у воєнний час. У нас позиція абсолютно проста: вибори, проведені під час воєнного стану, не будуть легітимними.

Річ навіть не в законі. Монобільшість може змінити закон. Але у нас понад 8 млн людей перебуває за кордоном. Якщо для громадян у Європі ще можна думати про забезпечення їм можливості голосувати, то постає питання, що робити з українцями під окупацією — голосувати під примусом?! Жодні мудрі рішення у цьому разі не спрацюють. Тому основні засади прозорих виборів у воєнний час будуть порушені. А це і робить такі вибори нелегітимними. Отримати під час війни нелегітимну владу, — розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

— У Другу світову війну в Британії 10 років не було виборів. Але британцям вдалося зберегти демократичні традиції. По закінченні війни провели вибори, оновивши владні структури. Як можна спрогнозувати розвиток подій в Україні: чи є загроза диктатури і поступового закручування гайок через поточні повноваження президента та монобільшості, які де-факто не обмежені нічим, натомість війна може тривати роками?

— Абсолютно доречне питання. Ця загроза є однією з найбільших. Якщо на передовій зрозуміло, хто ворог і що потрібно робити, то внутрішня загроза має багато відтінків. Безперечно, країні потрібні вибори, але чи можна їх провести у воєнний час? Безперечно, ні. Чи можна гратися зараз у воєнний час, придумуючи якісь виборчі "схеми" через "Дію"? Мені дуже подобається "Дія", і цей застосунок — найкраще, що зробила влада за останні чотири роки, але постає питання, чи можна через додаток проводити вибори? Мабуть, ні! Я дуже боюсь, що після перемоги моя країна, перемагаючи дракона, сама може стати драконом.

З початку повномасштабної агресії рф, демонструючи неймовірну хоробрість, безпрецедентне єднання і формування нації, ми переймаємо у росії та Білорусі найгірше і перетворюємося на тоталітарну державу. Це точно не те, за що зараз йде війна.

— У регіонах України посилюється політичне протистояння. Наприклад, у деяких великих містах Черкащини мер є представником однієї політичної сили, місцева рада — іншої, і у такого міського голови нема більшості, через що блокуються сесії, вирішення господарських проблем мста тощо. Яке в умовах воєнного стану і за відсутності проведення виборів може бути вирішення такої проблеми?

— Це також біда і дурість. Перше, що ми зробили в Київміськраді після початку повномасштабного вторгнення — прибрали у сесійній залі партійні прапорці. В залі зараз — тільки український стяг. Це демонстрація, що у депутатського корпусу нема жодного партійного інтересу. Тому будь-які чвари можна відкласти на час після перемоги.

Такий підхід стосується не тільки Київської міської ради. Кожна міськрада в Україні повинна для себе таке рішення прийняти. У нас зараз у всіх тільки одне завдання — робота на перемогу. Решта — це від лукавого, і на таке не варто гаяти час.

— Деякі політики "старого формату" втрачають популярність, і зараз їхній президентський рейтинг наближається до нуля (Тимошенко, Гриценко тощо), з'являються нові обличчя. Який можна зробити прогноз, скільки буде реальних кандидатів на нових президентських виборах? Які топові політики ще залишились на цьому олімпі і будуть змагатись за президентську булаву?

— Думаю, після перемоги політичний ландшафт України буде суттєво різнитися від того, що ми бачимо зараз. Ті, хто робить прогнози і каже, що буде так само, як і було, дуже здивуються.

Мені здається, що політичний ландшафт буде кардинально іншим, бо ми як країна дорослішаємо. Країна у минулому вже мала "міцних господарників" і "нові обличчя" — люди на цьому обпіклись і розуміють, чим це загрожує.

По завершенні війни в Україна відбуватиметься відбудова. Ті, хто каже, що хлопці і дівчата повернуться з фронтів і наведуть лад, — лукавлять. Бо військові, які там воюють, також є частиною суспільства. На фронті воюють від вчителя до тракториста і судді. Тобто представники кожної професії, і кожен має повернутись і виконувати ту роботу, яку він вміє. Бо до цього весь світ бачив, що в Україні "кухарка" може керувати державою, і повернення в той час ніхто не хоче.

Про доступність укриттів у Києві

— Комісія Київради з питань укриттів виявляє багато порушень при використанні районами коштів на облаштування бомбосховищ. Є чимало кейсів, коли РДА направляють кошти не туди, а Банкова критикує міську владу за заміну бруківки у центрі Києва, ремонт мостів тощо. Як знайти баланс між підтриманням інфраструктури міста, посиленням оборони, поділом бюджетних коштів на рівні районів і потребою в бомбосховищах?

— Як на мене, тема укриттів стала більше політичною, хайповою, аніж господарською. Я бачив десятки відремонтованих укриттів, якісних і гарних. Але водночас бачив десятки, на які списано багато грошей, а робіт з облаштування там практично не виконали. І тут вже повинні системно працювати правоохоронні органи.

Той, для кого війна "закінчилась", хто може "розпиляти" трохи грошей — має нести відповідальність. Але робити з цього політичне шоу абсолютно недоцільно. Коли це не робота з облаштування, а шоу, коли не ремонтують укриття, а триває бюрократична і політична тяганина, — це деструктив.

— Коли комісія Київради з перевірки укриттів закінчить роботу, які вже є проміжні висновки ревізій?

— Комісія працює публічно і дуже активно. Результати її роботи можна бачити у відкритому доступі: де якісно зроблено, а де є проблема. Адже завдання комісії не в шоу, не пошуку винних, а в тому, щоб вказати: тут проблема, й одразу починати роботу з виправлення помилок. Мова про десятки адрес, куди приїжджала комісія. Десь були дрібні недоліки, а десь — катастрофа. Але одразу знаходять відповідальних, які починають ситуацію виправляти.

Комісії рідко можуть похвалитися ефективністю. Проте ця, по укриттях, як на мене, ефективна. Тож кияни, для яких важливо мати якісне сховище під боком, мають можливість туди потрапити.

Про будівельні скандали

— Ще одна гостра тема: під час війни на різних локаціях Києва активізувалися забудовники. Останнім часом в епіцентри скандалів потрапляє історичний Поділ. Вже навіть держава почала втручатися, якщо згадатиепопею довкола Гостинного двору. Чим пояснюється саме там активізація забудовників?

— Треба ділити, що видають у медіапростір, на те, що відбувається насправді. Будівельна галузь радше мертва, аніж жива. Найсильніші компанії дозволяють собі продовжувати будівництво. А активність забудовників на Подолі до будівництва не має жодного стосунку. Це ділки, які мають у приватній власності історичні будівлі, вирішили скористатись моментом, щоб їх знищити. Є два різні процеси, і не можна воювати з будівельною галуззю через те, що якийсь аферист користується ситуацією.

У разі знищення історичних будівель точково мають відпрацьовувати правоохоронці саме з тими людьми, які дозволяють собі під прикриттям повітряних тривог (і в цілому воєнного стану) вчиняти якісь [незаконні] дії, сподіваючись на майбутню вигоду.

— Яка долягорезвісного "будинку-монстра" на Подолі? Ця проблема була ще до війни. Чому тоді не спрацювали правоохоронці та чи має місто шанси все ж таки демонтували верхні поверхи, які порушують висотність у тій місцевості?

— Ми мали кілька подібних успішних кейсів: будинок на Десятинній, де набудували кілька зайвих поверхів. Забудовник хотів домовитись із містом, але неофіційно — через суди або ще якимось чином. Ми чітко дали зрозуміти, що "домовитись" із містом неможливо. Жодним іншим чином, аніж приведення будівлі в законі рамки. В даному разі дозволена висота споруди має бути не більше, як 27 метрів.

У цьому будинку було на два поверхи більше. Зайві поверхи забудовник своїми силами зніс. Будівля здана в експлуатацію і працює. Всі задоволені: і громадськість, і бізнес.

Я підозрюю, що жадібність власників цього об'єкту ("будинок-монстр" на Подолі. — Авт.) не дає їм можливості зрозуміти чіткий сигнал від міста: приведіть будівлю до висотності, яка дозволена в цій зоні, здайте в експлуатацію і забудемо вже цю проблему.

Наскільки я знаю, ситуація перебуває на завершальній стадії в судах. Спрогнозувати, скільки часу цей процес ще триватиме, важко. Питання тільки в часі. На жаль, це все не так просто, але по цьому будинку ми на завершальній стадії.

Про декомунізацію і дерусифікацію

— Ще одна тема, яка часом набуває скандальних нашарувань, — дерусифікація/декомунізація столиці. Чи задоволені ви їхніми темпами у Києві?

— До повномасштабного вторгнення Київрада на кожне рішення мала спротив типу: "Не чіпайте Пушкіна", "А що вам зробив Ватутін?!". Лунало ще дуже багато запитань від різних середовищ, всі ставили палиці в колеса, однак зараз маємо кардинально протилежну ситуацію.

Ми не хочемо мати в столиці пам’ятники, площі, вулиці чи станції метро, що несуть наративи російської федерації/російської імперії. В Україні досить наших героїв, у нас величезна історія, та й сучасних героїв. Тому у нас нема проблеми з вибором.

Ми бачимо, коли в застосунку "Київ Цифровий" відбувається голосування щодо перейменуванню вулиць, то приблизно пів мільйона людей беруть участь в такому опитуванні. (Раніше мова йшла про кілька тисяч.) Ті, хто каже, що це нікому не цікаво, не на часі — лукавлять.

Ти повинен мати електронний підпис або BankID, маєш витратити свій час, щоб зрозуміти, за що голосуєш. Це відбувається свідомо, і це теж є інструментом демократії.

Я був би задоволений темпом декомунізації, якби вона завершилася на даний момент.

*Про ймовірність заборони УПЦ МП у Києві, перспективи нових коаліцій у Київраді, тиск Банкової — читайте у другій частині інтерв'ю у вівторок зранку, 12 вересня.