Жителі Маріуполя: місто перетворили на величезний середньоазіатський кишлак

В окупованому Маріуполі якась співачка з Китаю Ван-Фан (за словами російських пропагандистів, відома) заспівала радянську пісню "Катюша" у зруйнованому вибухом авіабомби Драмтеатрі. І поки прикордонні служби України розбираються, як китаянка потрапила до окупованого міста, а Міністерство закордонних справ вимагає у китайських колег пояснити цей перфоманс, небайдужі громадяни намагаються збагнути – це вже дно чи знизу ще постукають? А KP.UA дізналася, як взагалі зараз живе окуповане місто.

Місто виглядає вбитим

Жодної живої людини (боти в соцмережах не рахуються), яка б справді раділа тому, як змінився Маріуполь при росіянах, знайти не вдалося. Тому поговорили з тими, хто виїхав чи залишився, але коментує під іншим ім'ям.

- Читаєш їхні новини – ну просто будується новий Едем! І будинки зводять, і школи відкривають, і дороги латають… Але відчуття, що це все не по-справжньому, що це картинка. Воно і є картинка - відфотошоплені будиночки з накладеними фільтрами. Дивимося фотографії та відео – на вулицях немає людей, якщо не рахувати «орків». Центр міста порожній в середині дня. Де-не-де транспорт проїжджає. І тиша страшна, – каже колишня мешканка приморського міста Ганна Нетайло, яка зараз мешкає у Запоріжжі. - На вулиці Нахімова стоять досі обгорілі напівзруйновані будинки, у центрі біля Перехода теж нерадісна картина. Як би не ляпали різнокольорові будиночки, все одно Маріуполь виглядає вбитим.

Ще два роки тому Маріуполь кипів і вирував, життя його було стрімким, вектор руху був заданий, здавалося, надовго - тільки вперед і вгору. Жителі окупованого Донецька, що приїжджали, дивувалися: як із задимленого містечка, запорошеного і нудного, раптом став з'являтися якщо не мегаполіс, то як мінімум столиця регіону.

- Тоді повернення до Донецька після Маріуполя було схоже на стрес. Немов із кольорового фільму ти переповзаєш у чорно-білий. Нам тоді подобалось у них все: вулиці, магазини, ринки, люди… А скільки було молодіжних кафе, бібліотек, хлопці та дівчата сиділи у книгарнях, били фонтани, якісь світлові інсталяції! Пам'ятаю, 2017 року на Центральному ринку розмовляли з продавщицею джинсового одягу. Вона дізналася, що ми з Донецька, поспівчувала. Ми тоді їй сказали: «Бережіть те, що у вас зараз є. Ви не розумієте, наскільки у вас тут чудово, хай і є якісь погані моменти, але в порівнянні з Донецьком Маріуполь це щось…» Продавщиця посміхнулася, сказала: «Тепер тільки так і житимемо!» На жаль, ось так все обернулося… – згадує колишня донеччанка Юлія Пономаренко.

Іпотека для тих, хто втратив житло

Про фонтани давно вже забуто, городяни переймаються лише одним – виживанням. Попереду зима, але багато хто залишається або у своїх напівзруйнованих квартирах, або в пунктах тимчасового утримання. Нове житло, яким так хвалиться Росія, призначене для іпотечного кредитування або для заселення російських «фахівців», що приїхали.

Навіть російських пропагандистів шокує той факт, як маріупольці «пролітають» повз нове житло. У Телеграмі є докладна розповідь про це користувача «Роман Юнеман». Він повідомив, що місто "виглядає якнайживіше: відкриваються кафе та магазини, на вулицях стає все більше автомобілів, по всьому Маріуполю будуються нові будинки. Але з ними є проблеми" (хто б сумнівався?).

- Нове бюрократичне пекло в Маріуполі - тепер із компенсацією втраченого житла. Люди ледве вижили під обстрілами, місяцями ховалися від смерті у підвалах, а зараз їх продовжують мучити папірцями та біганиною інстанціями, - розповідає блогер.

Як приклад він наводить історію мешканців будинку на вулиці Нахімова, 82:

– Спочатку постраждалу п'ятиповерхівку знесли, потім заднім числом намалювали протокол про знесення будинку – щоб усе було «в рамках закону». Мешканцям обіцяли компенсувати житло протягом трьох місяців, але незабаром з'ясувалося, що на місці колишнього будинку вже триває якесь будівництво. І будується не будинок для компенсації втраченого житла, а квартири на іпотеку. На сайті вже оголосили старт продаж, але цін не вказали. Водночас, якщо ви подзвоните за вказаним номером, менеджер розповість про можливі планування, переваги і навіть вартість: середня ціна за квадратний метр - близько 96 тис. рублів (36 тис. грн за курсом).

Юнеман каже, що багато мешканців зруйнованого будинку досі не можуть добитися компенсацій за знищені квартири. Наприклад, багатодітній сім'ї із 7 осіб взагалі відмовили у компенсації.

- Це через те, що матері сімейства у спадок дістався маленький сарай площею 8 кв. м, де немає газу та водопроводу, а зараз, можливо, й електрики. Мовляв, навіщо вам нове житло - вистачить й хатини! Взяти іпотеку в новому будинку, що будується, теж неможливо: зараз у Маріуполі як компенсацію дають 35 тис. рублів за квадратний метр, тобто втричі менше реальної ціни на нерухомість у місті, - стверджує блогер.

Також з'ясувалося, що окупаційний "мер Маріуполя" Олег Моргун пообіцяв, що в центрі з'явиться десь 114 будинків на місці знесених. Але це не компенсаційне житло, а просто новобудови на продаж.

Ринок рабів та «виховання» жінок

А для кого ж ці будинки? Які маріупольці готові купувати квартири по 3-4 мільйони рублів і дорожче? Ті самі «іноземні фахівці», для яких, до речі, нещодавно відновили мечеть і які поступово заселяють місто, перетворюючи його на кишлак. При цьому «фахівці» найнижчого штибу, і йдеться не про професії, а про особисті якості.

- Нам просто страшно виходити надвір. У мене доньці 12 років, я її нікуди не відпускаю, тільки під наглядом. Ми живемо на проспекті Миру, у нас тут утворився так званий ринок рабів, де постійно стоять і сидять заробітчани. Чекають, може, хтось їх покличе на разову роботу, за неї грошей якихось дадуть. Пройти повз них спокійно не виходить - і свист, і непристойні слова кричать, - поділилася маріупольчанка, яка назвалася Євою. – Вони ставляться до нас як до другого ґатунку, хоча самі – далеко не еліта. А ті, хто багатший, ті взагалі «береги втратили». Можуть ходити зі зброєю, можуть жінку образити за кофтинку чи спідницю, яка їм здається зухвалою. Хоча мені здається, що у нас уже давно всі жінки лише у штанах ходять. Якщо жінка курить – можуть підійти та вдарити, образити. Я сама з донькою і вже давно б поїхала, але нам нікуди їхати і нема за що.

Вихідці із Середньої Азії не лише будують будинки та латають дороги, а й поступово вкорінюються в інші галузі господарства. Вони вже в школах, в окупаційних управліннях і радах, вони привозять свої сім'ї, і на маріупольських вулицях дедалі частіше звучить незрозуміла мова, дедалі більше хиджабів підмітають пил на тротуарах, з'являються нові смагляві діти в тих школах та дитячих садках, які ще відкриті. Корінне населення Маріуполя, яке завжди лояльно ставилося до представників будь-якої національності та релігії, ховає очі і намагається зайвий раз не траплятися на шляху нових господарів міста.

Замість скорботи – пісні

Все, що нагадувало маріупольцям про їхнє минуле життя, знищено, знесено чи обтягнуте колючим дротом. У обгорілих руїнах стоять Центральний ринок, торговий комплекс «Порт-Сіті», обпалений пожежею ДК металургів, і на кожній вулиці є пам'ятка страшної весни 2022 року. Зруйновані будинки зносять, а залишки із тілами загиблих перемішують на «сміттєпереробному заводі». У нещасний Драмтеатр привозять невідому, ймовірно, оперну даму з Китаю, яка співає куплет з «Катюші» китайською прямо на цьому місці болю та скорботи. Наскільки доречно виконувати пісні на кістках – питання риторичне, але організатори цього лицедійства аж ніяк не почуваються не у своїй тарілці. Ну, а що такого?

Не квіти принесли, не іграшки на згадку про загиблих тут дітей, жодної свічки не запалили, зате дама щось прошамкала сильним сопрано, на жаль, не особливо оціненому глядачами. Їхні інтереси лежать зовсім не в театральній сфері.

Маріуполь, що вмирає, прикрашений яскравими «будиночками трьох поросят», сильно нагадує покійника, над яким попрацював поганий гример. Виглядає некрасиво і страшно. Губи нафарбовані, але довкола плями гниття. І розфарбовані в яскраві кольори будівлі не прикриють загальну картину розрухи всього міста та знівечиного життя його людей.