"Де ваш Бог?": як легендарний релігієзнавець Ігор Козловський відповідав на запитання, яке люди ставлять через війну

Ігоря Козловського – вченого, релігієзнавця, письменника, громадського діяча – не стало 6 вересня 2023 року. У "голосу українських полонених", як називали науковця, зупинилося серце, але залишилися його книги, статті, лекції та інтервʼю. В деяких із них можна знайти відповіді на запитання, які хвилюють кожного.

Громадський діяч і релігієзнавець Ігор Козловський є автором більш ніж 50 наукових публікацій. Але суспільне визнання ця людина здобула не лише своєю науковою працею, а й життєвою незламністю, духовною чистотою, силою духу та кришталевою щирістю моральних якостей. На початку війни 2014 року на Донбасі він став одним з організаторів молитовного майдану в Донецьку, де разом з представниками різних релігійних громад читав у центрі міста молитву за Україну. Читання молитов не переривалося й тоді, коли місто було вже окуповане. Збудований релігійними активістами намет окупаційній владі вдалося знести лише через кілька місяців.

Учений залишився в Донецьку, бо мав доглядати за сином, який не міг виїхати. Наприкінці січня 2016 року стало відомо про викрадення Ігоря Козловського. Вченого утримували в сумнозвісній в' язниці "Ізоляція", де постійно піддавали тортурам. В катівні Козловський провів 700 днів. У грудні 2017 року вʼязня вдалося обміняти й повернути. Після звільнення Ігор Козловський активно займався визволенням політв'язнів, яких утримує Росія, за що його називали "голосом українських полонених".

Одне з останніх інервʼю Ігоря Козловського можна подивитися на каналі skrypin.ua. В розмові, яка була записана 18 червня 2023 року, видатний релігієзнавець відповідає на запитання, яке з початком широкомасштабного вторгнення Росії доводилося чути від багатьох зневірених українців: "А де ваш Бог?". Відповідь Ігоря Козловського здивує багатьох:

– Це звичайне запитання. Кожен раз, коли людям доводиться жити в часи катастрофічної реальності, у них виникає таке запитання. В Першу світову навіть християнська теологія повернула свій погляд на Бога Старого завіту, не мелисордного Христа, а того, що карає.

Бог, створюючи людину, дає їй свободу вибору, свободу волі. Без неї ми перетворилися б на роботів. Бог дає можливість людині реалізувати як позитивні, так і негативні сторони. Це призводить до того, що люди і навіть цілі цивілізації стикаються з різними виборами. Ця війна ціннісна. Ми почали розуміти, що таке свобода, тоді, коли у нас цю свободу спробували забрати. Росія хотіла знищити нашу свободу, гідність та ідентичність – цінності майбутнього. Ми зорієнтовані на майбутнє. А Росія пропагує апологію війни, смерті та вмирання. Ми стоїмо на позиції життя і цінностей життя. Росія ж пропонує піти за нею в 19 століття, в могилу минулого.

Перед нами вибор, який нас вдосконалює. Люди гинуть, безумовно, це страшно. Я завжди згадую епізод Біблії, в якому цар Давид згрішив із Вірсавією, вона завагітніла, і тоді цар відправив її чоловіка на війну, де той загинув. Дитина, яку народила Вірсавія, захворіла й помирає. Давид відмовляється від їжі і у відчаї молиться Богу, запитує, за що дитина так страждає, це ж він згрішив. Відповідь приходить – дитина вмирає. Давид оговтується і починає їсти, бо він почув відповідь. Далі у Вірсавії народжується Соломон, майбутній цар, який побудує храм.

"А що з дитиною?" – запитаєте ви. Ми міряємо цим простором, для нас життя – ось це життя, у нас немає перспектив. Бо переважна більшість людей сумніваються у вічному житті, а Давид не сумнівається. Він знає, що дитина вже у Бога і там у неї найкращі умови. Відповідь багатовимірна. Історія повертається в цьому напрямку – народжується Соломон, який робить славу народу Ізраїлю.

Здобутки, які ми можемо отримати внаслідок нашого страждання, ми не можемо зараз оцінити, тому що ми живемо коротке життя і хотіли б, щоб це коротке життя було наповнене насолодою. Це відбувається свідомо і несвідомо. Навіть наш мозок полюбляє солодке – навіть в їжі ми любимо насолоджуватися. Але ми розуміємо, що будь-яка безперервна насолода не розвиває. Коли ми виховуємо дитину, то ставимося до неї суворіше, ніж до інших дітей навколо нас, щоб виростити її достойнішою.

Бог не потребує нашого виправдання або нашої критики – в нього інші плани. Коли ми намагаємося йому приписати наші плани – це смішно, бо навіть своїх планів не знаємо. Ми часто розглядаємо Бога як чарівника, якому ми замовляємо щось, і він повинен виконувати. Ми просимо його про подарунок, як святого Миколая. Так не буває.