«Регулювання соціальних медіа — невідворотне». Експертне обговорення медійних стратегій держави й індустрії

4 вересня в Пущі-Водиці відбулася конференція «Воєнні медіавиклики 2023», яку організувала Фундація «Суспільність» у рамках щорічного Форуму Асоціації медіаінтернів — учасників програми «Хаб медіа мобільності». Одна з панелей була присвячена Суспільному мовнику під час війни, про неї читайте тут. Під час іншої панелі обговорили інформаційне протистояння у війні Росії проти України.

Чергова панель називалася «Медійні стратегії в час війни: що чекати від парламенту, регулятора та індустрії». Її модерували Дмитро Тузов і Поліна Паламарчук, а спікерами були Микита Потураєв, голова комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики, Олександр Богуцький, CEO Starlight Media, Євгенія Кравчук, заступниця голови парламентської фракції «Слуга народу», голова підкомітету з питань інформаційної політики, Олександр Бурмагін, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Тарас Петрів, президент Фундації «Суспільність», представив їх слухачам так: «Це ті люди, які керують українським телерадіопростором. Це ті люди, яких ви можете розпитувати або сказати “Ці люди дадуть мені можливість зареєструвати новий медіапроєкт, допоможуть нам у всіляких справах із парламентського боку, можуть допомогти з точки зору розвитку індустрії”».

Дмитро Тузов: Ми розпочнемо зі спільного до всіх питання: на сьогодні — це півтора року з моменту початку повномасштабного вторгнення, другої фази війни — на цей момент чи достатньо відпрацьовані стратегії та комунікація між медіа та державою, між медіа та громадянами України, на вашу думку? Що можна поліпшити в цій комунікації?

Олександр Богуцький: Приємно бачити учасників конференції. Це в якомусь сенсі ваше й наше майбутнє, до цього слід ставитися серйозно. Мені здається, що саме цієї серйозності якраз і бракує, насамперед у тому, щоб уперше назвати речі своїми іменами. Я, чесно кажучи, маю теж свої цілі на цю зустріч. Я намагаюся надихнути Микиту, Євгенію для того, щоб вони, можливо, поговорили зі своїми колегами, щоби врешті-решт регулювати не тільки телебачення, яке зарегульоване згори донизу. Але повністю заплющено очі на існування нових медіа, диджитал-медіа, з яких зараз люди отримують 60 відсотків інформації. З моєї точки зору, це поки що найбільша наша поразка в цій інформаційній війні, і далі неясно, вона несвідома чи свідома. Але в якомусь сенсі безапеляційність і «культура» хейту, яка є в мережах, є опонентом у певній лінії, яку вдається непогано проводити державі під час війни у комунікації зі своїми громадянами. Ясно, що ми всі максималісти, і не знайдеться жодної людини, яка скаже, що ми добре побудували цю систему. Питання та прохання до вас: інколи цю державу треба не тільки хейтити, а й підтримувати. Якщо брати як приклад ексміністра культури Олександра Ткаченка, навіть ініціатива поміняти герб на «Батьківщині-Матері» супроводжувалася хейтом. Треба собі сказати: держава — це я, і допомагати державі. Іншого способу перемогти у цій війні немає.

Олександр Богуцький

Микита Потураєв: Зараз Олександр Бурмагін розкаже, як цей процес триває — але ми навіть не очікували отримати стільки прохань про реєстрацію онлайн-медіа.

• Як онлайн-медіа зареєструватись у Нацраді. Покрокова інструкція
• «Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка

Треба, щоб ми всі були свідомі того, що найбільші платформи — не в українській юрисдикції. Вони в труні бачили багато «хотілок», тому що хто ти для них, коли вони мають іноземну прописку. Це відбувається винятково на домовленостях із тими, хто більш прихильно ставиться до України. Скажімо, «Нетфлікс» ще до початку вторгнення хотів перекладати більше української продукції, і він це робить. Намагання вписати в закон про медіа якісь відсотки для іноземних фірм викликали в них подив. «Нетфлікс» перекладає багато, Apple — небагато. У них багато російського, українського перекладу немає. Скажімо, «Мета» більш-менш договороспроможна, Google бачили нас десь здалеку. Алгоритми працюють так, що зносять наших волонтерів, наших блогерів, які публікують новини про війну, немає порозуміння, важко йдуть діалоги як на рівні держави, так і на рівні громадських організацій. Усе по-різному, треба розуміти, що ми можемо, а що ми не можемо. Або є чорна діра, яка називається телеграм, яка взагалі нікому не підпорядковується. Він створювався як анархічний хаб, там може бути все, що завгодно, торгівля наркотиками, збочення. Чи можна все вирішити з «тєлєгой» на законодавчому рівні? Ні! Можна вирішити на рівні користувачів. У мене немає телеграму, тому що я щиро вважаю, що телеграм — це ефесбешна помийка, що б там Дуров не розповідав. Або ресурс, який використовується ФСБ з самого початку. Може, він не передає ключі, але він використовується ФСБ у якості свого майданчика.

Але ж ви користуєтесь. Чому? Бо це зручно. Кому нарікати, що ви це читаєте? Державі? Люди користуються, тому це про виховання, про інформаційну гігієну. Ми цим займаємось, але це довгий шлях. Скільки поколінь треба виростити, щоб з’явилася звичка мити руки після туалету та перед їжею? Так само має з’явитися звичка не користуватись анонімними телеграмами. Ви уявляєте закон про «мити руки перед їжею»? Я — ні! Це не закон підписувати треба, це виховувати користувачів треба. Відносини в законі не пропишеш, філософія Закону «Про медіа» для мене була в тому, щоб медійники мали інструменти, щоб самим розв'язувати свої питання. Країна зі знищеним профспілковим рухом, це ж і вас стосується. Коли останній раз медіа бастували? На Революцію Гідності була забастовка. Усіх усе влаштовує? Точно? Зарплату, яку Богуцький платить? Соціальний пакет? Усі усім задоволені? Так само й інші відносини з державою. Хто має лобіювати права журналістів? Самі журналісти!

Микита Потураєв

Дмитро Тузов: Страйк у медіа… Як це має виглядати? Які можуть бути цьому причини? Можливо, це прокоментує Олександр Богуцький? Щодо телеграма, то люди, які пройшли російські катівні, розповідали, що ФСБ викладали перед ними стоси листувань із телеграму, тож російський елемент там присутній.

Закон про медіа запрацював. Чи потрібні якісь зміни? Які ми бачимо наслідки роботи закону про медіа? Ваші відчуття, враження, знання?

Євгенія Кравчук: Я недарма сіла під прапором ЄС, бо якщо критично дивитися на виконання семи пунктів, то Закон «Про медіа» поки нас рятує в плані невпинного поступу реформування. Було багато дискусій, і вікно можливостей для прийняття Закону «Про медіа» відкрилося під час повномасштабного вторгнення, коли ми отримали кандидатський статус і європейці прописали це чорним по-білому. Від цього не можна було втекти. Ми проголосували Закон «Про медіа», а також зміни до закону про рекламу. Чи це все, до речі? Ні. Якщо ми дійсно йдемо до цього прапора, то ми тепер будемо приймати те законодавство, яке голосує Європарламент. А він у жовтні має ухвалити Media Freedom Akt, і там про freedom — лише в назві, він передбачає більшу регуляцію онлайну. Ми у  Законі «Про медіа» пішли швидше, регламентували те, що європейські країни тільки будуть голосувати. Ми бачимо певні норми, які в нас уже є.

Телеграм — це справді чорна діра. Але скажу як представниця в Парламентській асамблеї Ради Європи (я очолила комітет культури і медіа), то є відчуття від інших європейських депутатів, що вони теж хочуть регулювати соціальні медіа. Це невідворотній процес. Особливо в контексті регулювання частини щодо виборів. Втручання у вибори для Європи — дуже сенситивне питання, ми будемо регулювати та приймати ці правила. 7 вересня комітет із питань культури Європарламенту має узгодити фінальну версію з правками цього акта й на початку жовтня голосуватиме Європарламент. Далі — вже йде діалог із Європейською радою, це процес на кілька місяців. На початку наступного року буде документ, який ми також будемо змушені імплементувати.

Тепер про взаємодію медіа й держави, медіа й суспільства. Хочу відреагувати на слова Зураба Аласанії, який сказав, що Суспільне, незалежне від держави, — це окей. Але від свого глядача не може бути жодне медіа незалежним, бо його тоді не будуть дивитися. Чи має воно виховувати зокрема медіагігієну — так.

З приводу існування телемарафону. Я вважаю, що добре, що він є, добре, що його створили мовники. Краще, щоб ми щось критикували, аніж усі збирались і говорили: а нічого немає, немає жодної політики, усе в роздраї.

З приводу змін до Закону «Про медіа», то зміни будуть, зміни вносили навіть у Конституцію. Ми працюємо над Законом про умовний доступ, це також частина, яка стосується євроінтеграції, ми плануємо вносити зміни до Закону про медіа. Нас чекає великий батл після 15 вересня, коли побачимо, чи закладені регулятору кошти, на реформи, на електронний кабінет.

Євгенія Кравчук

Дмитро Тузов: За якою методикою будуть закручувати гайки — за українською чи європейською? Вони наш закон читали — чи він буде основою для того, як змінюється європейське законодавство? Чи це зворотній процес?

Євгенія Кравчук: Це паралельні процеси. Ми брали ті частини, які вже є у нас у законодавстві, є офіційний висновок від ЄС, що це відповідає стандартам. Ми вже на практиці можемо показати те, що європейці написали буквами. Особливо цікавляться нашим досвідом країни Балтії, Польща, Молдова — ті, які потерпають від гібридних інформаційних загроз.

Дмитро Тузов: Коли мова зайшла про те, що Нацрада буде регулювати весь простір медіа, які зареєструються, я думав: яким чином? Нацрада свого часу не змогла відрегулювати московські канали, їх філії — канали Медведчука, змушена була втручатися РНБО. Яким чином це буде відбуватися зараз?

Олександр Бурмагін: У контексті вашого прикладу хочу сказати, що причина проблем з неефективним регулюванням була у тому, що було погане та слабке законодавство. А це було тому, що це всіх влаштовувало. Хочу нагадати, що законопроєкт про медіа наражався на хвилі атак, іноді вони мали всі ознаки спланованих, багато різних сил були зацікавлені, щоб так і лишалося далі. Я не один серед розробників законопроєкту, над ним працювала група із 7-8 юристів, це був важкий процес. Зараз я як представник регулятора можу сказати, що є розуміння того, що такий важкий процес розробки цього закону та його прийняття — це дуже важливий крок. Зараз розумію, що це тільки половина шляху, бо імплементація цього закону, яка триває з 31 березня — це величезна кількість викликів, необхідність скажених зусиль і кропіткої роботи, бо у нас було законодавство 10–15-річної давності. Треба демонтувати й запровадити нові підходи, нову європейську термінологію, нові інститути, такі як співрегулювання. До речі, інститут співрегулювання, говорять експерти, це приклад для Європи — те, як він виписаний у нас в Законі «Про медіа». Справді, багато інших країн вивчають, що з нашого Закону можна запозичити й використати в себе.

Імплементація зараз триває, немає жодних проблем, що це конвергентний регулятор, Нацрада стала єдиним регулятором для всіх типів медіа. Такий підхід поширений у багатьох країнах, це одна з робочих моделей. Преса, онлайн-меда в нас з’явилися нові, близько 40 онлайн-медіа зареєстровані — самі прийшли реєструватися, бо реєстрація добровільна — один телеграм-канал і декілька ютуб-каналів. Із платформ приходять медіа, реєструються. Ми важко рухаємось, але Нацрада з січня готувалася, планувала свою роботу, змінила свою структуру. Друкована преса перереєстровується десятками, десятками заходять у новий реєстр. Усі ці процеси паралельно запущені, вони тривають. Нам обрізали абсолютно все фінансування й гарантії, які передбачені Законом «Про медіа», але ми будемо робити те, що можемо, в тих умовах, які є. У нас іншого шляху немає, тому що медійна реформа є важливою. Попри те, що нам поставили залік як за виконану одну з семи вимог ЄС. Ми розуміємо, що є поточна робота, ми на пару кроків вперед дивимося. Диджитал-сервіс сьогодні почав діяти, Media Freedom Akt будемо також імплементувати, бо ми теж у цьому напрямку рухаємося.

Стосовно платформ — телегам, тікток, інстаграм. Чому в Законі «Про медіа» дуже легке регулювання? Бо ми розуміли: є проблематика, яка пов’язана з територіальністю та юрисдикціями, і я говорив, що ефективне регулювання цих речей буде, й воно буде ефективним на базі міжнародних договорів. Як ЄС запровадив свої закони: це об’єднання декількох десятків країн, і там основний елемент регулювання — грошовий. Тому ЄС сказав великим платформам: ви виконуєте ці вимоги — про вибори, про захист персональних даних тощо, а якщо не виконуєте, то будемо вас блокувати. Для будь-якої платформи це мільярди коштів, і вони відповіли: так, ми будемо виконувати, готові комунікувати, як це робити. А потім уже національне законодавство, національні механізми будуть підтягуватися під міжнародний рівень. Думаю, що таким шляхом ми будемо рухатися, це найбільш ефективний спосіб. У Законі «Про медіа» ми зробили важливу річ — зайшли в цифровий вимір. Далі це буде розвиватися, адже ми бачимо не тільки онлайн-медіа. На них поширюються контентні обмеження, як на телебачення і пресу, і регулятор буде реагувати на порушення у сфері онлайн, на мову ворожнечі, на небезпечний для України контент із точки зору військової агресії.

Як буде відбуватися регулювання? Зараз наше контрольно-аналітичне управління вивчає досвід, який існує, технічне забезпечення у цій частині. Знову таки це гроші, будь-який технічний софт — це великі суми. Коли ми визначимося, буде питання фінансування. Поки грошей нам ніхто не дає, можливо, будемо шукати донорські кошти. Ми рухаємося попри це, ми з Мінцифрою в контакті — з усіма, хто може бути нам корисним у цьому питанні.

Як ми будемо реагувати? Це може бути моніторинг. Але можуть бути скарги, заяви — і ми з ними також будемо працювати.

Які медійні стратегії мають бути, щоб регулювати дезінформацію і фейки? Як на мене, це дуже комплексне питання. Воно потребує залучення і законодавчої, і виконавчої гілок влади, і регулятора. Ворог на дезу використовує багато грошей, над цим працюють інститути, науковці — це величезна машина, яка вивчає всі інструменти впливу, закидає наш інформаційний простір. Ми як регулятор багато зробили для зачищення росканалів із супутника. Є проблема, що вони заходять у прикордонних і прифронтових регіонах через цифровий сигнал, теж із цим працюємо. Щодо дези — має з’явитись один майданчик і один відповідальний за цей напрямок. Величезна кількість органів займається цим, але бракує координації та розуміння, як ці пазли скласти для більшої ефективності. Вони це роблять, будуть робити, шукати нові інструменти — і всім потрібно працювати в цій сфері більше.

Євгенія Кравчук: Росіяни готуються, забюджетували на наступний рік мільярд доларів на свою пропаганду. А те, що кешем передають, — у кілька разів більше. Я хочу звернути увагу на те, що відбувається поза межами України. Ці дезінформаційні кампанії шкодять при прийнятті певних рішень в інших країнах. Прогрес, що ЄС на рівні санкцій позакривав «Раша тудей» та інші. Дуже багато російських ресурсів мімікрують під місцеві медіа. Вони можуть мати сайти, працюють через експертів. Презентували книгу «Преступления укронацистов на Донбассе з 2014 года», яка побудована на «статтях», що писали «міжнародні журналісти». Вони, звісно, біля журналістики і не стояли, але з французьким чи італійським прізвищем. Вони намагаються бути експертами в медіа у своїх країнах. Це велика частина їхньої гібридної стратегії. І це набагато дешевше, ніж витрачати гроші на війну.

Що ми можемо зробити? Робити ці імена публічними, щоб вони були нерукостисканними, щоб їх не цитували європейські медіа. На жаль, журналістські міжнародні організації займають дивну позицію: ніби неправильно накладати санкції на російські канали в ЄС. Це не той механізм, добре що ЄС це не підтримує, але журналістські голоси мають звучати.

Дмитро Тузов: Треба пробиватися у світ, щоб нас чули. Аргументовано, без емоцій, із фактами.

Микита Потураєв: Лінійні медіа роблять це якісно в рамках своїх марафонів, у рамках своїх версій в інтернеті. У мене є питання. А в чому сенс відкритих коментарів на відкритих українських онлайн-медіа? Я бачу там прокремлівських ботів і українських ідіотів. Коли це читаєш — то жити в країні не хочеться. Я тішив себе надією, що це хитрий план, який координується СБУ. Вони кажуть, що ні. А керівники цих медіа не розуміють, що у них робиться в коментарях? Що вони роблять українські медіа майданчиком для московських ІПСО? Я щиро не розумію, у чому сенс цих коментарів? Нащо це робити в медіа? Чи варто на це реагувати державними інструментами? Ні, бо це буде втручання. Має бути якась клепка у тих людей у головах, хто це робить. Та де ж вона?

Олександр Богуцький: Що нам ще треба зробити? Зараз сама парадигма журналістики зміниться. Ця пастка з приводу двох точок зору. В історії нападу Росії на Україну, на мою думку, іншої точки зору немає. Російська пропаганда навчилася маніпулювати цінностями демократичного світу. Чорт перевдягнувся і каже: тут сьогодні пани й люди, які представляють Україну, — а де канали Медведчука? Ми беремо тапок — і по лобі.

Ідея комунікацій найбільших медіа з людьми, в яких є ідеї, має існувати. Так ми зможемо рухатися вперед. Чому для мене важливий телемарафон, де об’єднанні шість редакцій? Бо це дає можливість робити якісний контент 24/7. Бо всі люди, всі втомлюються. Коли виникла ідея, «Плюси» до нас доєдналися на другий день. Вони думали, що зможуть робити все самі, — не зможуть. Зараз нам треба постаратись об’єднати всі можливості. Бурмагін каже, треба створити єдиний орган — я 20 років виступаю, щоб ним була Нацрада з питань телерадіомовлення. Повинен закінчитися цей період, де у Нацради немає чи коштів, чи повноважень, приймають гарний закон, а потім обрізають фінансування.

Росія готувалася до війни довго. Немає гарантій, що ті люди, які їхали вчитися в Каліфорнію, не були завербовані ФСБ. Зараз вони працюють у найбільші соцмережі, в Google та інших установах. Алгоритми соцмереж працюють певним чином — і це не випадковість. Треба визнати: йде війна, і вона насправді чорно-біла.

У День Незалежності був марафон. Я процитую хлопця, тато якого загинув на війні. Він дав слово служити за двох. Він сказав: «Командир каже — я роблю». Нам треба прийняти, що держава — командир, нам треба зменшити рівень хейту, кожен із нас має стати державою, якщо ми щось бачимо. А вимога про дві точки зору — явно з-за поребрика. Ми — українська журналістика, а Україна — у стані війні. І багато інших точок зору потрібно підкорегувати. Ми не чекаємо, поки держава до нас звернеться, ми пояснюємо у своїй редакції, які найкращі висновки для нас. Так усі роблять.

Держава бачить середній рівень зарплати у всіх медіа. Ми — перша держава, яка під час війни відкрила звітність усіх підприємств. На сайті податкової адміністрації ви можете подивитися доходи, видатки, зарплати. В медіа середня зарплата — від 6 до 26 тис. грн. Чи вірите ви, що хтось працює за шість тисяч грн? І це теж проблема. Але ми на дорозі, йдемо нею і хотілося б, щоб ми почувалися відповідальними за те, що буде в кінці.

Дмитро Тузов: Якщо по завершенню телемарафону кожен із шести каналів займе окремий окоп, то буде в шість разів більше медійного продукту. А з іншого боку кажуть, що ми, медійники, плодимо демонів, які коментують усе. А тим часом люди, які працюють на ефірах, у стресі шукають цих людей, бо прямі ж ефіри, треба цих людей запрошувати. Чи означає це, що якщо ми відпустимо телеканали, закриємо телемарафон і кожен канал буде працювати згідно зі своєю редакційною політикою — а там усі патріоти, я не думаю, що там вороги, — чи означає це, що якість цього продукту буде недостатньою? Чи вважаєте ви, що телемарафон і надалі має існувати в ефірі?

Олександр Богуцький: Оскільки я запропонував колись його створити, то маю категоричну точку зору на це. Коли люди в Україні включають ICTV, канал номер один до війни, «1+1» — канал номер два до війни, ТРК «Україна», «Інтер», який також був у десятці, чи Перший канал Суспільного мовника, коли бачать, що мовники об’єдналися навколо створення продукту, то ми транслюємо гасло: всі повинні об’єднатися навколо війни. Чи для компанії це гірше чи краще, коли немає телемарафону? Краще, звичайно. «Факти» на ICTV мали частку кращу за переглядами. Нам треба працювати над ідеями, які зроблять його кращим. Телемарафон є головним транслятором соцреклами в Україні. Телемарафон створюється кращими новинними редакціями в країні. Хто від того виграє, якщо не стане телемарафону? Не знаю. Ми повернемся до того ефіру, який був до війни: в кожного є своя точка зору, у мене є своя як у керівника. Я вважаю, що телемарафон зміцнює.

Питання від редактора видання «Трибуна.com»: Медійники підписували звернення до гуманітарного комітету, до Зеленського — чому проросійські ведучі, які були на каналах Медведчука та Мураєва, зараз в ефірі телемарафону? Чому немає реакції?

Микита Потураєв: Я як голова комітету відповідаю. Реакція була. Ми не керуємо марафоном, ми звернулися до Міністерства культури: просимо розібратися, що відбувається з цими ведучими. Ніхто з вас не буде щасливий, якщо ми з комітетом почнемо впроваджувати редакційну політику щодо марафону. Почнемо з марафону, а закінчимо «Трибуною», розумієте? У держави ніколи не закінчуються апетити щось порегулювати, я противник цього. У нас є регулятор із чітко визначеними коридорами 36-ї статті і 9-го розділу, щоб ні на крок вправо-вліво він не міг залізти за межі регуляції.

Друзі, ви як редактор «Трибуни» нічого не знаєте, тому що хтось із ваших колег, який редагує загальнополітичні матеріали, вас про це не поінформував. Не я, а ви. Тому що, нагадаю, соціальне зобов’язання журналіста — інформувати. Мене питають: коли журналісти повернуться у Верховну Раду? Я відповідаю: щоб що? Що вони там будуть робити? Намагаюся пригадати хоч один матеріал із ВР — не про те, що хтось там із кимось «тер», що було в телефоні — а про закони, які ВР приймає. Таке нецікаво? А може, хтось забув, що це така функція журналістики? Була така Мостова, Рахманін — зараз він зі мною, на перекурах зустрічаємося — вони писали про закони, думки з приводу цього.

Дмитро Тузов: У кожній історії хтось має бути розумніший. Зараз виглядає так: ми, парламентарі, образилися на вас, що якісь діти ходять на балкон, телефони фотографують — і ми вирішили їх узагалі прибрати. Поставили завдання вирощувати парламентських журналістів — але ж ви їм також кисень не перекривайте.

Микита Потураєв: Є лише декілька видань, які інформують про те, що робить влада. Я знаю цю точку зору: нічого розповідати про владу, якщо розповідаєш — значить рекламуєш. Що за божевілля? Треба розповідати, чим живе держава, що уряд вирішив і як це відобразиться на житті людини, що ті депутати — козли, невігласи — але щось вони наприймали, як це працює.

Євгенія Кравчук: Ми законопроєкти, взагалі-то, приймаємо, ми не регулюємо, хто має сидіти в телемарафоні. Це приклад, що ми півтора року у війні, всі на нервах і легше на когось вилити свій негатив. Чому комітет не може займатися жодним чином визначенням ведучих телемарафону — бо комітет працює в єдиному законодавчому органі, який приймає закони. Ми прийняли закон, за яким є контентні обмеження. Контент регулюється, а не обличчя!

Питання з зали: За період із 24 лютого першим і найпопулярнішим гостем в телемарафоні є Олег Жданов. На третьому місці — російський політолог Андрій Піонтковський. Чому тоді у нас не регулюється цей процес? Чому запрошуємо?

Олександр Бурмагін: Якщо держава в особі комітету чи Нацради почне втручатись у редполітику медіа, це буде шлях у бік Росії. Насправді м’яч на вашій половині поля: якщо ви вважаєте, що цих журналістів не має бути в професії, створіть саморегулювання, єдину прескарту. Це не питання ВР чи Нацради. У журналістів, на жаль, немає цеху. Це не рівень законів чи регулювання. На нас дивилися б як на папуасів, якби Нацрада розказувала менеджерам каналів: цих запрошуйте, а цих ні. Ми регулюємо контент, а не персоналії.

Олександр Бурмагін

Микита Потураєв: А чому Жданов в етері? Це працює краще, коли у журналістів є підвищене відчуття відповідальності. І тоді умовний Спартачок Суббота не стає видатним «психологом». А Жданов не є «експертом №1 з військових питань». У медіа її немає, медійники їх не відфільтровують. Це воно так працює.

Олександр Богуцький: Це якраз дуже гарне запитання. Нещодавно я подзвонив своєму товаришу Роману Андрейку, директору каналу «24», у них вийшов такий заголовок: «ICTV пропагує роскультуру». У нас є фільм «Козаки», там грає російський актор, але його переозвучили українською мовою. Кажу: «Андрейку, совість є?». Він: «Та вибач, зараз усе перепишемо». У мене зустрічна пропозиція: подивися хіт-парад найчастіше використовуваних експертів — і порівняй із каналом «24». І потім попроси редактора написати про канал «24».

Чи маємо ми показувати «хороших русскіх»? Між керівниками медіакомпаній немає єдиної точки зору. Я вважаю, що після того, як Арестович сказав, що в Дніпрі упала українська ракета — це така помилка, яка коштує людині професії. У нас його немає, але це не означає, що на інших каналах його немає.

Я покладаю надію на регуляцію. У чому є недолік етичної комісії? Багато людей буде боятися туди вступати, бо це означатиме, що потрібно буде його дотримуватися редакції, яка вступила.

Я сказав своїм знайти гарних воєнних експертів. Вони обдзвонили всі структури. Держава має дати нам такого експерта. Ви думаєте, в державі такий експерт є? Немає. Тому на цьому порожньому місці з’являються ті, хто говорить.

Тарас Шевченко, заступник міністра культури й інформаційної політики: Маючи питання, на нього намагалися відповісти. У мене ввімкнулося критичне мислення, і я його перевірив. Це був рейтинг ютуба, а не телемарафону. То чи питання контролю телеканалу, що на ютубі це переглядають? Це проблематика з аудиторією, яка хоче це дивитися.

Наталія Лигачова: Тарас цього разу правий, я ще перевірила. Немає майже Жданова в ефірі телемарафону. Є Мусієнко. Це ведучі — експерти ютуб-каналів. Як Нацрада буде регулювати соцмережі — ми про це ще поговоримо в наступній панелі, але я згодна з Тарасом, це неправда. В ефірі єдиного марафону Жданова немає. Інша справа — «FreeДом», але там проблема загалом «хороших русскіх». Але й там Жданова майже немає.

Фото: Фундація Суспільність/Facebook