Вибори в окупації: намалювали явку у 94% – «голосували» навіть ті, хто там не живе

Жителям окупованих Росією регіонів України довелося взяти участь у фарсі, який у РФ чомусь називається голосуванням чи виборами до «місцевих органів влади». До повноцінного легітимного плебісциту Росії ще далеко, а от проводити подібні заходи на захоплених територіях чужої країни забороняє Четверта Женевська конвенція. Але коли це росіяни шанували конвенцію та кримінальний кодекс?

Ставте галочку ось тут

Склалося відчуття, що в РФ вирішили втілити в життя всі анекдоти та жарти про вибори. У самій «великій державі» голосували дистанційно (кажуть, навіть не треба було нічого натискати, апарати без зайвих команд видавали напис «Дякую, ваш голос враховано», поки невдалий виборець крутив головою у пошуках потрібної кнопки). До речі, дистанційне голосування, яке тривало майже тиждень до основного, вражало великою кількістю і різноманітністю локацій. Бюлетені заповнювалися біля смітників, на колінах, біля хвіртки будинку, на ринкових прилавках.

У « ЛДНР » та захоплених районах Запорізької та Херсонської областей голосували вдома – мовляв, райони небезпечні з обстрілів, а членів виборчих комісій, мабуть, було не дуже шкода, оскільки вони подорожували зі скринькою та стосом бюлетенів доми та квартирами цілодобово безперервно. Скрізь їх супроводжував озброєний охоронець, а то й два. Охороняли чи то від диверсантів, які могли б покуситись на святу опечатану урну, чи то від збуджених виборців, які хотіли від Росії пільг та підвищення пенсій, а дочекалися лише закриття шахт та подорожчання яєць.

- У Херсонській області росіяни їздили будинками у фургоні. Спершу з нього виходили озброєні люди. Зброя з собою у них була, зрозуміло, заради прозорості та об'єктивності виборів! Потім члени виборчої комісії зі скринькою. Яка таємниця голосування, яка чесність? Старим пальцем показували, де галочку ставити. Ті ще й «дякую» говорили за допомогу! – поділилися мешканці регіону у соцмережах.

А хто ходив голосувати?

З усіх регіонів надходили повідомлення: до когось заходили, а до когось ні. Причому останніх було більше. Але найвеселіші почалися в перший день триєдиного дня голосування (не забувайте – ми маємо справу з Росією, де немає ні совісті, ні логіки), коли плебісцит став очним, а не дистанційним.

"А хто ходив голосувати?" - було найпопулярніше питання у соцмережах у ці дні. Більшість користувачів присягалися, що не ходили та не збиралися. Інші божилися, що сходили самі і сім'ю привели, всі сімнадцять чоловік, включаючи немовлят. Їм не вірили, розмова йшла в образи та масове блокування.

У те, що «не ходили», вірилося більше. Хоча б тому, що, наприклад, у Донецьку ці вибори готувалися в обстановці такої суворої таємності (диверсанти не сплять!), що організатори забули повідомити людей, де перебувають виборчі дільниці. Охочі впізнавали одне в одного й у «інтернетах». День голосування у п'ятницю пройшов у порожню (втім, 30% явки окуповані регіони урочисто намалювали), у суботу в донецьких чатах з'явився номер міського телефону, зателефонувавши яким можна було дізнатися, де ж проголосувати.

Нудно, товариші!

Виборчкоми розмістилися в школах, розсудивши, що якщо «злі» ЗСУ шарахнуть виборчою дільницею «Хаймарсом», то у зведеннях новин фігуруватиме саме школа/діти і нехай увесь світ здригнеться. Але Збройним силам України чи то було щиро начхати на псевдовибори, чи то знайшлися справи важливіші (в останні дні ЗСУ зайшли до селища Дослідне за 3 кілометри від Донецька, чим неабияк налякали бойовиків ).

У школах ніхто не бив, хіба що з Авдіївки у суботу запустили у бік Донецька прапор України на повітряних кулях. Як же пригнічено торохтіли автомати бойовиків на ранковій зорі, намагаючись збити прапор, що парив! Як обурювалися в соцмережах пропагандисти – «Подивилися, прошляпили!», як погрожували знайти та помститися! А як усміхалися проукраїнські жителі Донецька, ховаючи емоції від сторонніх очей…

Весь виборчий паноптикум відбувався в Росії: там вкидали бюлетені сотнями, грали в «карусель» (голосували не на своїх дільницях), підвозили виборців (заборонено законом), агітували в день голосування та все інше, що для всього світу в принципі соромно, а в РФ - в порядку речей. В окупованих районах було настільки нудно, наскільки все це не мало сенсу. Було зрозуміло й так: переможе «Єдина Росія», колишні «глави республік» залишаться на своїх місцях, дякую всім, залишилося трохи потерпіти – і ось-ось почнемо процвітати…

Голос за ЛДПР із шкідливості

То голосували в окупації чи ні? Голосували. Візуально – одиниці, в особистому спілкуванні члени виборчих комісій упускали, мовляв, могло б бути людей і більше. Практично у всіх окупованих районах виборчі дільниці закрилися на годину раніше – у неділю охочих голосувати практично не було.

Псували бюлетені? Псували. Зі шкідливості навіть голосували за ЛДПР (викидні Жириновського практично скрізь посіли друге місце і тепер розважатимуть місцеві «парламенти» черговими забійними ідеями. До речі, ЛДПР запропонувало Держдумі РФ у 2014 році прибрати з усіх бюлетенів для голосування графу «проти всіх». в окупованих районах та прибрали.

- Голосували за ЛДПР, бо по Донецьку до «народної ради» чи «міської ради» від цієї партії йде хірург Еміль Якович Фісталь. Його я хоч би знаю, його все місто знає та вся область. Хто решта кандидатів – не знаю і знати не хочу. Пушиліна ще знаю. на цьому все, – прокоментував донеччанин Юрій Астанін.

І скільки їх, хто проголосував? До цього питання окуповані території підійшли просто феєрично, намалювавши явку у 94,34% («ДНР»), 72,53% («ЛНР»), 65,14% у Херсонській області та близько 70% – у Запорізькій (зрозуміло, мова йдеться про окуповані райони). У самій Росії явка виборців становила в середньому дуже скромні 43,5%.

Можна було й обійтися

Звичайно, ніхто поки не скаже відверто, звідки взялися 94% «мешканців ДНР», які проголосували, якщо виборчі списки складалися там же, на виборчих дільницях – голосуючих просто записували в таблички. Скільки взагалі «мешканців ДНР» існує в природі, хто їх рахував і скільки виборчих одиниць уже перемололося у фарш десь під Бахмутом? Або їх компенсували погано російською мовою « іноземні фахівці » із Середньої Азії, так само погано ремонтують дороги, але готові голосувати за кого завгодно і де завгодно, якщо начальник велів.

Невже хтось всерйоз сприйняв «бюлетені» без прізвищ та без ступеня захисту? Чи «спостерігачів» - невідомих людей з китайсько-бурятською зовнішністю, які фігурували лише в роликах про «чесне та відкрите» голосування в соцмережах, а насправді їх ніхто не бачив? І чи міг хтось подумати, що «темна конячка» – партія «Нові люди» раптом перестрибне провладну «Єдину Росію»? Інтриги не трапилося, «едросам» намалювали від 74% до 83%, хоча з таким же успіхом могли намалювати будь-які інші цифри більше 70%. Населення було настільки байдуже, що тема голосування чи виборів навіть не обговорювалася наживо – ні в чергах, ні в автобусах, ні на лавках біля під'їздів. У соцмережах же ламалися списи та переконання, добірна лайка лилася річкою – народ відводив душеньку, розуміючи, що сенсу у будь-яких голосуваннях та виборах на окупованій території немає.